56

Два слова до вступу

Я би не хотів, аби мій витвір лишив по собі пам'ять як автобіографія (чи просто біографія деяких осіб). Водночас це зовсім не є історична драма, або щось подібне, хоча часи пансь-кої Польщі подарували мені і час дії, і певні історичні обставини. Ніхто не заважає осми-слювати минуле по-своєму, то ж попереджаю не в міру палких істориків славного Львова, що зовсім необов’язково ходити за кожним рядком із архівними документами та планами.

На сторінках ревії, як і у львівських мурах, мені вдалося (чи не вдалося) поєднати цілком різних осіб, кожна з яких має свій характер, світогляд, зайняття та навіть мову. Це не див-но. Будь-хто з цих персоналій народжений для якоїсь конкретної ролі, слова, погляду – і саме тому кожна займає своє законне місце, яке не може посісти ніхто інший. Не запе-речую, що хтось може побачити й пізнати конкретно себе – трапляється і таке. Та якщо комусь захочеться дорікнути в "неправдивості" опису реальної людини, то скажу таке:

- по-перше, повторюся, нічия біографія не закладена в сюжеті;

- по-друге, всі описані люди жили у тому році (ба більше – столітті!), якого уже давно нема. Співак-лірик, національно свідома Марічка-мрійниця, п’яниця-білоемігрант, закоха-на в процес творення мистецтва киянка Марина, безперечно талановита та вільна в думках Яна Осмоловська, і навіть сама чернівчанка Ільона – вони, якщо б навіть і існували колись, то вже довгі роки їхнім спочинком є земля різноманітних цвинтарів. Тільки образи, уособлені ними, живуть разом з нами у навколишньому світі, у містах та містеч-ках, і зайняті вони своїми добрими чи ганебними справами – як це було тоді, в тисяча дев’ятсот тридцять дев'ятому, і як буде у 2039 році.

На вулицях міста і в його незліченних приміщеннях твориться і виставляється прекрасне, звучать мелодії довоєнних естрад, задумується та здійснюється цинічна підлість. В місті кохають і ненавидять, зустрічаються та розстаються, п'ють і сумують, співають та пла-чуть. А над містом глибоко в небо йде зоряна ніч, і в тумані круглих ліхтарів твориться історія. Ті, хто її творять, не знають про це – та й звідки їм знати про нескінченний сві-товий процес, коли самі вони – лише момент у Всесвіті. А життя давно розмило кордони між справжнім та уявним, перемішавши патріотизм з пафосними заявами й крокодилови-ми сльозами, а творчість – з механічними прийомами, раз і назавжди засвоєними. І дуже часто фікція підміняє оригінал.

І ще б, наостаннє, хотілося б зазначити таке. Навряд чи таке станеться, але в житті бува-ють зовсім несподівані речі, і ця ревія може колись побачити сцену. В такому випадку зовсім несуттєво будувати декорації, описані в ремарках; вся дія може розвиватись в голому просторі, на задньому плані якого наліплений один польський плакат. Такі речі не мають жодного права бути принциповими.

…І зникають в нічній тиші,

Не то птахи, не то миші,

І ховають все потиху

Свої чари злі…

(1931)

Пусть сладко пьется, а песня льется Безпосередність і щирість Полліанни

Что будет завтра – не все равно?! не може не підкуповувати й не захоплювати.

Сейчас живем мы, всю ночку пьем мы, Л.Кічура

А это очень, очень хорошо!

(Російський фокстрот) Історичні події треба розуміти, пропускаючи

їх крізь світогляд людей, що жили в тих часах…

Тоді ми позбавимо себе зайвих помилок і, мож-

ливо, щось винесемо з уроків минулого…Можливо.