Сцена одинадцята

Півтемрява. В ній горять семісвічники – на столах та на підлозі. В їх світлі виступають контури темних пляшок та обриси білих тарілок. Приглушено звучить мелодія "Ja wiem". Жидівська молодь то з'являється з темряви, то поринає в неї, розставляючи тарілки. На підлозі кальян, біля нього, ногами набік сидить Ільона, її обличчя незвично біле, і темне волосся ще більш його підкреслює. Дзвінок. З темряви виходить С п і в а к. Він ніяково зупиняється з краю, не знаючи, що робити.

Ж и д. (підійшовши до нього) Просимо на свято Шаббату! Просимо на нашу вечірку! Будь нашим гостем.

І л ь о н а. (красиво видихаючи дим) Ти прийшов. Сідай тут.

С п і в а к. (здивовано) Ти…ти до мене вперше нормально звернулась?

І л ь о н а. Що ж тут такого? Сідай, не бійся.

С п і в а к. (тримаючи капелюх, сідає біля неї) Тут так…незвично… (оглядається)

І л ь о н а. Почнеться, буде ще незвичніше. Будеш?

С п і в а к. Я не курю.

І л ь о н а. Кальян – не папіроска. Бери!

С п і в а к. Добре… (бере мундштук, затягається, кашляє) Хе…ні, не буду…

І л ь о н а. (тихо) Ти не вмієш. Дивись, як я. (курить, видихає дим) Роби так.

С п і в а к. (з мундштуком в руці) А ще хтось…неєврей буде?

І л ь о н а. Думаю, так. Це ж відкрита вечірка. Ти вперше на такому? Кури, кури.

С п і в а к. Вперше. (курить, видихає дим. Знов оглядається навколо, затягається ще раз. Упродовж розмови певний час беруть мундштук по черзі, поки вистачає вугілля) Нестан-дартно.

І л ь о н а. Але ж бував на якихось розвагах?

С п і в а к. На вечорницях…серед української молоді…

І л ь о н а. Ні. Там ти крім жалібної пісні нічого не почуєш. А тут і співи, і танці, і вино, і кальян. Тут весело. Та що забігати вперед, сам побачиш. (дивно всміхається, але її очі, зараз чорні та великі, лишаються без виразу) Думаю, ти тут розвієшся і забудешся.

С п і в а к. Хм, а звідки ти все так добре знаєш? Ти хіба ходиш…

І л ь о н а. Я чужа і водночас своя повсюди. Я ходжу там, де мені чимось добре. Задоволь-нює така відповідь?

В півтемряві скрипаль грає жидівську мелодію.

С п і в а к. Чи не забагато в тебе таємниць?

І л ь о н а. Рівно стільки, скільки потрібно. Людина не може відкриватися кожному.

С п і в а к. Не може, але багато хто відкривається…

І л ь о н а. І дуже неправильно робить. Як ти думаєш, чому буває стільки зайвих проблем, болю, відчаю? Тому, що існує забагато довіри. Забагато надії на людську доброту та від-вертість. А вони, люди, не завжди бувають вдячні.

С п і в а к. Звідки в тебе стільки критичності?

І л ь о н а. Виїмково з життя.

С п і в а к. (мовчить) Ільонко, а ти бувала в Бухаресті?

І л ь о н а. Ха, скільки раз! (бере зі стола бокал з вином) І що з того?

С п і в а к. (теж бере вино) А що тобі там найбільше сподобалось?

І л ь о н а. Вип'ємо! (чокаються, п'ють) Найбільше – бульвар Братіану. Там все найцікаві-

ше.

С п і в а к. А скажи…

Дзвінок. З мороку з'являються М а р и н а та М а р у щ е н к о

Ж и д. Дорогі гості! Я винятково радий вас бачити! Особливо вас, пане!

М а р у щ е н к о. Дякую за зізнання.

М а р и н а. (розглядаючи приміщення, Марущенку) Я зараз!

Підходить до співака та Ільони

Ілонка, привіт! (Співакові) і тобі теж! Я навіть не думала, шо ви тут будете!

І л ь о н а. А ми не думали про тебе. Так що все в нормі.

М а р и н а. (хитро-насмішкувато) Ми? То ви вже разом? Тоді не буду заважать!

Жиди беруть зі стола вина, переговорюючись між собою. Марина та Марущенко сідають з іншого боку столу. Невидимі музики підіграють скрипалю

С п і в а к. (взявши собі та Ільоні вино) Я бачу, панові з Немирова все вдалося.

І л ь о н а. (п'є) Ти про Маринку?

С п і в а к. Саме так.

І л ь о н а. А він хіба із Немирова?

С п і в а к. Виявляється, ми з ним там познайомились…то трохи заплутана історія.

І л ь о н а. Щоби все прийшло до ясності, треба випити. (бере бокали)

С п і в а к. Не думав, що ти так багато п’єш…

І л ь о н а. Є якісь нарікання?

С п і в а к. Жодного. Просто – не думав… (п'ють)

І л ь о н а. Так чому ти не хтів сюди йти?

С п і в а к. (мовчить, роздумуючи) А для чого?

І л ь о н а. О господи, ну навіщо ти такий! (перекривляючи) Для чого, навіщо, не піду… Це примітивно та нудно!

С п і в а к. (оглядаючись, знімає зі стола пляшку. Розливає вино по келихах) Мені самот-ньо. І це не так просто.

І л ь о н а. Самотньо? Навіть тут? Послухай, це ми, дівчата, можемо скаржитись на самот-ність! А вам, панству, це зовсім не пристало робити! Все ж здебільшого залежить саме від вас…

С п і в а к. (п'є з пляшки) Як сказати…не тільки від нас, Ільонка…

І л ь о н а. (робить так само) А від кого ще, дозволь взнати?

С п і в а к. (відбираючи в неї пляшку, із більш мутним поглядом) Ти сама…прекрасно все знаєш. (випиває) Не мені тобі пояснювати…

І л ь о н а. Я мушу на мить відійти. (встає) Одразу по моєму поверненні продовжимо!

Зникає. М а р и н а та М а р у щ е н к о п'ють, розмовляючи. Жиди ведуть жваві, але приглушені розмови.

С п і в а к. (захмелілий, із затуманеним від кальяну розумом) Так смутно…а водночас во-ни…Марічка і він…зараз сидять разом…тримаються за руки…він обливає брудом поза-вчорашню виставку…славно. Що ж їй ще треба… Прекрасний зразок…ліричного… ща-стя… В них стільки…спільного…

Музики повільно грають "Хава-Нагілу". Дехто з жидів починає танець

Так…це справжнє життя. І через півроку вони…поберуться, і народиться ще одна націона-льно свідома…щаслива…священицька родина. А…я? (випиває)

І л ь о н а. (з келихом вина, її очі блищать) Про що думка?

С п і в а к. Про щастя.

І л ь о н а. Яка складна математика – щастя! (п'є) До танця.

С п і в а к. На…шо? (наливає вина, Ільона теж підставляє келих) Я тут посижу…он Ма-ринка з тим паном…як же його…паном з Немирова…

І л ь о н а. (обертається навколо, незрозуміло всміхається, відкинувши назад голову з роз-патланим, мов застиглі чорні водорості волоссям) Хай вони і сидять, в них розмова.

Повільно йде в танці, підвівши руки. Видно, що танцює не вперше

С п і в а к. (п'є) А…все-рівно! Пиймо, друзі, грай музико! (встає, підходить до дівчини)

Повільний вступ переходить у бравурну мелодію. Жиди танцюють, кожен як вміє, але

весело та дивно, не по-естрадному. І л ь о н а плавно рухається в танці, дивлячись в простір палаючими очима, її обличчя фосфорично блищить. М а р и н а обіймає

М а р у щ е н к а, цілує його. С п і в а к випиває, повільно танцюючи, скидає фрак. Він уперше за вечір посміхається хворою та нежиттєвою посмішкою. Його очі теж горять, нездоровим блиском. Він вітально махає Марині, та шле йому поцілунок і відвертається до М а р у щ е н к а, сідаючи йому на коліна. Темп музики пришвидшується, з'являються клуби світлого ароматного диму. Жиди приходять в екстаз. На обличчі М а р и н и велика радість і беззмістовне відчуття щастя, лице М а р у щ е н к а холодне, хоча на ньому теж усміх.

І л ь о н а. (в якійсь незбагненній душевній муці, вигнувши напружену світлу шию, з іще білішим, неприродно збудженим лицем) Calvar mi-e viata fara tine. Fara tine¹…

С п і в а к. Що…

І л ь о н а. Blestem…in nopti senine²!

Ж и д танцює поруч, розглядаючи дівчину. Румунка відвертається від нього, проводить

С п і в а к о в і рукою по обличчі, сміючись, знов сторониться його. Танець набуває енергії, диму більшає. Жиди кружаться навколо, полум’я семисвічників стає сильнішим, в ньому мотаються тіні танцюючих. Все навколо переходить в якесь дивне єдине ціле.

І л ь о н а курить, М а р и н а з М а р у щ е н к о м танцюють на мотив фокстроту. Раптово С п і в а к зупиняється, хапається за голову. Навколо туман, в скаженому темпі несеться жидівська мелодія. С п і в а к опускається на підлогу, сидить з порожнім поглядом, і несподівано починає сміятись. Навкруги танець. І л ь о н а стає біля нього, потім сідає так само, як і на початку сцени. Її обличчя втрачає рештки живого кольору, на ньому блідо палає вищий ступінь збудження.

Все поринає в темряву, музика обривається.