Сцена перша

Обстановка з минулої сцени. І л ь о н а збирається в кабаре, прихорошується біля дзеркала, співаючи.

І л ь о н а. De ce ti-am cresut, de ce ti-am cerut…

Входить М а р і ч к а, потягуючись після сну

М а р і ч к а. Все співаєш?

І л ь о н а. Співаю.

М а р і ч к а. Чому ж румунською? Я не розумію твоїх пісень…

І л ь о н а. Всі пісні про кохання, інакше не буває. І ця теж. Але вона ще й про мене… Та і як, по-твоєму, я маю співати, коли не по-румунськи? Мене інакших пісень не навчали.

М а р і ч к а. Та ти не реагуй так, я ж просто… Скажи мені щось по-своєму!

І л ь о н а. Salutari din Cernauti! Вітання із Чернівців…

М а р і ч к а. А ти хіба звідтам?

І л ь о н а. Рік разом живем – і не знаєш? Я чернівчанка. Народилась там, зростала там, ко-хала там…але життя міняється, і ми теж міняємось. От і занесло мене до польських тере-нів. Де тепер минуле? А все-рівно. Живемо тільки раз, Марічко, то ж навіщо згадувати ко-лишнє?

М а р і ч к а. Правдиво, немає сенсу. Ти завжди так просто дивишся на життя…

І л ь о н а. Та інакше в моєму положенні не можна. Я пам’ятаю, що кожен мій день може стати останнім. І тому використовую його на повну.

М а р і ч к а. От що сьогодні робитимеш?

І л ь о н а. Кабаре, кабаре, кабаре. Кава. Вино. Фокстроти Фалішевського. Обійми. Поцілу-нки. Прощання та останній трамвай! Є навіть пісенька, зветься "Ах ті румунки!" – якраз на мій сюжет… А твої плани?

М а р і ч к а. В мене планів нема…в мене все стабільно і водночас абсурдно. Тільки воста-ннє я помічаю, наскільки ми з тобою несхожі…ви всі такі?

І л ь о н а. Хто – ми?

М а р і ч к а. Неукраїнці.

І л ь о н а. Що за дореволюційне мислення! Хто зараз ділить по націях? Ні, ну звісно, якщо після Жолкева Львів –місто, то я бачила і краще. От Бухарест! Шалений ритм, величез-ний людський мурашник, автобуси, магазини остатньої моди, ресторації, справжнє життя! Нові знайомства, пристрасні слова, палкі ночі… Але це столиця. А я провінціалка, по суті. І не більше. І, можливо, тому завжди обожнювала поїздки до великого міста… І яка різниця, якої хто крові? Провінція завжди різниться від столиці, і хоч ти трісни, а в будь-якій країні воно так. Згадай Римську Імперію!

М а р і ч к а. Цезаря…

І л ь о н а. Ні, не Цезаря. Траяна, наприклад…але це неважливо, взагалі не в тому суть. Я, між іншим, тільки тут, у вас, взнала, що існує така нація, яка всіх інших вважає своїми во-рогами номер один… Але! Всі не можуть бути першорядними ворогами, хтось має бути перший, хтось другий, а ще хтось за ним…та й взагалі, чому всі навколо обов’язково не-други? Це доказує тільки вашу національну ущербність й незрілість!

М а р і ч к а. (з серцем) Тому що всі такі от поляки, румуни, росіяни тим більше, нас ду-шать і висмоктують з нас останні сили… Ті, що прагнуть поживитися за наш рахунок, пе-ретворити нас, українців, на безсловесних рабів, на бидло… Кожен вважає, що нас взагалі ніби нема, а ми тільки чиясь складова частинка…

І л ь о н а дивиться на неї та сміється

Що, смішно тобі? Якби в тебе відібрали право на рідну історію, рідні пісні, рідну мову – ти б сміялася?! Я би поглянула на тебе, коли б ти опинилась у такому стані, як…

І л ь о н а закриває руками обличчя, витираючи сльози сміху. Відвертається до дзеркала, протирає щоки хусточкою, фарбує темною тушшю вії. Стукіт в двері, у кімнату входить М а р и н а з квитанцією в руках