Сцена чотирнадцята

Наступний день, що близиться до вечора

М а р и н а на краю сцени, дивлячись кудись далеко дивним, не подібним на неї поглядом

М а р у щ е н к о виходить з мороку, присідає біля неї.

М а р у щ е н к о. А як же правило, що кожна дівчина має запізнитись на п'ятнадцять хви-лин?

М а р и н а. (з легкою посмішкою якоїсь власної думки) Я іноді люблю прийти раніше, по-ки нікого нема і ніхто не заважає… До речі, привіт!

М а р у щ е н к о. Ох, пардон, пані! Доброго вам здоров'я! (цілує Марину)

М а р и н а. Ну от шо, ти обіцяв мені сказать, звідки знаєш мій номер…

М а р у щ е н к о. Хіба? Не пам’ятаю, щоби обіцяв.

М а р и н а. А всьо-ж?

М а р у щ е н к о. Яна сказала.

М а р и н а. Янка?!?! Коли ж ви встигли побачиться?..

М а р у щ е н к о. Коли? Тоді, коли я познайомився з тобою, а вона розказувала про свою виставку…

М а р и н а. (сміється) Точно! Як же я сама забула…

М а р у щ е н к о. Мабуть, в твоєму житті трапилось багато більш важливих та більш ці-кавих подій…можу порадіти за тебе!

М а р и н а. Нічого в мене не трапилось… А тим паче після тої єврейської вечірки…

М а р у щ е н к о. А вечірка, між іншим, була непогана.

М а р и н а. Так! Ще ніколи до того я не бачила, як євреї святкують… Це якийсь інший світ, це щось зовсім не таке, як в нас…(мовчить) Ти знаєш, куди я би дуже хотіла поїхать?

М а р у щ е н к о. Не знаю. Поділись планами!

М а р и н а. В Індію. У них теж дуже цікава культура. Взагалі, мене останнім часом почи-нає цікавити буддизм…

М а р у щ е н к о. (посміхається) О, почув би тебе хтось із місцевої греко-католицької мо-лоді!

М а р и н а. І шо би сталось?

М а р у щ е н к о. Тобі оголосили б анафему на віки вічні.

Обидва сміються

М а р и н а. Ну та, в львівських людей дуже часто достатньо нестандартні погляди…

Мовчанка

Чому ти мовчиш? Ти сьодня не такий, як звичайно… (стурбовано) Шось трапилось?

М а р у щ е н к о. Нічого. (бере її за руку. Марина дивиться йому в очі) Направду нічого!

М а р и н а. У тебе в погляді тривога та смуток.

М а р у щ е н к о. (вимушено посміхаючись) Хіба в моєму погляді можна щось прочитати? Блакитні очі – як скляні вікна…вдома нікого!

М а р и н а. (з усміхом) Не треба ображать голубі очі! (серйозно) Шо сталось? Тільки не

кажи слова "нічого", я ж бачу – шось явно не так.

М а р у щ е н к о. (через мовчання) Невже я так і не навчився ховати свої почуття? Ні, не так. Невже в мене ще взагалі лишились оті почуття?..

М а р и н а. Про шо ти?!

М а р у щ е н к о. (з сумом) Про те, що наша зустріч остання.

М а р и н а. (у великому здивуванні) А…

М а р у щ е н к о. (дивиться на годинник) Не треба. Нічого не кажи й не питай! (встає) Прощавай, Марино. Мені…мені дуже важко від того, що я зустрів тебе тільки тому, що так вимагав мій службовий обов’язок. Ти дуже цікава, незвичайна, захоплююча людина. Якби все склалося не так, я був би найщасливіший у всьому Львові!

М а р и н а. (теж вставши) Я ніяк не можу зрозуміти, до чого ти хилиш! Який обов’язок?

М а р у щ е н к о. Через годину, трохи менше, твою подругу Яну Осмоловську, народжену у Рівному, студентку Академії прекрасних мистецтв, і так далі…буде заарештовано. І ти не зможеш на то вплинути. Можливо, тільки через це я тобі оте розказав. Хоча ні. Не тіль-ки. Перш за все, виявляється, що при тобі дуже важко брехати…навіть для мене.

М а р и н а. Янку?! Звідки ти то знаєш?.. (раптово збагнувши, бліднішає) Так от воно як… (відступає на крок) Ти з поліції… Ти…

М а р у щ е н к о. (холодно, знову ставши Марущенком) З жандармерії. Та це несуттєво, ді-вчино. Дещо в цьому житті залежить не від тебе і не від мене, а від певних вищих сил.

М а р и н а. Але чому ти тоді хвалив її на виставці?! Навіщо захищав її добре ім'я?! Для чого зробив цій виставці рекламу?...я не розумію, я просто не можу вмістити того в своїй голові!

М а р у щ е н к о. Вважай, що в мене була неприязнь до її критика. Думати так тобі буде спокійніше. Веселого вечора! (піднявши та опустивши капелюха з легким поклоном, зни-кає)

М а р и н а. (знов сідаючи на своє місце, охоплює голову руками) Я просто вражена…це все так раптово, так змішано…ніби якийсь дурний сон! (мовчить) Я, він, Янка… (раптово) Так чого ж я сижу, дурна! Треба її рятувать! Але як, шо я можу зробить?! Позвонить їй не-можливо, не встигну добігти додому…йти до неї?! Але ж якщо арешт, то там вже все го-тово, там заздалегідь всі мають чекать свого моменту! не знаю, нічого не знаю… немає ідей! А час, час іде! (озирнувшись) Ні! Вже знаю…як добре, шо ми поруч! (підхоплюється, поспішно йде, ледве не біжить)

Темрява