Сцена сьома

Зліва виходить С п і в а к в розстебнутому плащі, капелюх він несе в руці

М а р і ч к а. (в простір) Добрий вам вечір…

С п і в а к. (збившись зі своїх думок, підіймає голову) А, ви…добрий і вам.

М а р і ч к а. Давай без того зайвого преклоніння… (гойдається) Що нового?

С п і в а к. Все по-старому. Дякую за твоє ґратулювання…

М а р і ч к а. А, Ільонка тобі сказала… Немає за що! Це був щирий вислів захоплення.

С п і в а к. В наші дні можуть бути щирі вислови? Дивно звучить.

М а р і ч к а. (впевнено) Можуть! А чому ти сам?

С п і в а к. Всі пішли до кав’ярень та кабаків – з ким же мені бути? Вечірній час, розумієш сама…

М а р і ч к а. Навіщо ж ти не пішов?

С п і в а к. А для чого? Я й так цілими днями в кав'ярні…хочеться іноді прогулятися мі-стом, відчути останні подихи літнього повітря, побачити зоряне небо над ліхтарями… Ди-вно, правда?

М а р і ч к а. Не дивно. Цілком згідна з тобою…от і я…сижу тут, спостерігаю за перехо-жими та думаю…

С п і в а к. (підходить ближче до неї) Про що ж думаєш? Чи секрет?

М а р і ч к а. Ні, не секрет… (мовчить) Скажи мені… (замовкає)

С п і в а к. Що?

М а р і ч к а. Чому люди такі жорстокі? Чому світ став таким бездушним?

С п і в а к. Я не знаю.

М а р і ч к а. Я…мені останнім часом здається, що я недовго проживу серед цих людей. Моє серце не витримає того! Його переповнює біль та страждання за інших… Так, я розу-мію…я теж дуже жорстока людина! Дуже… Але ж не настільки, бачить Бог!

С п і в а к. Що ти! Ти…

М а р і ч к а. (качається на гойдалці, дивлячись крізь нього, з посмішкою) Ні, не бійся, я не отруюся, і не повішаюсь. І не стрибну з п’ятого поверху, я живу в підвалі… Але я не можу бачити все це…і, знаєш, багато людей страждає через мене! Це важко. О, як це важко, якби ти знав таке відчуття, ти би прокляв його! Але ти того не знаєш, і не знатимеш. Ти дивишся на світ зовсім по-іншому. І це добре, це…

С п і в а к. Добре, Марічко, коли є на світі вразливі люди, чутливі до несправедливостей. За кількадесят років таких зовсім не стане. (мовчить) Йому повезло.

М а р і ч к а. Йому? А що ти знаєш про нього? Навіть я…навіть я так мало про нього знаю, і часто не розумію цієї людини!

С п і в а к. (не в силах стримати іронії) Невже!

М а р і ч к а. Не віриш? Так, в це важко повірити, але то правда.

С п і в а к. Втім, яка різниця, правда чи ні… (помовчав) Безсонними ночами я часто ловлю себе на думці, що я хотів би бути летючою мишею, підійматись в безмежну нічну глибину понад дахи, понад вежі та антени радія… І там насолоджуватись волею і самотністю. Ос-кільки я все життя живу в цих двох просторах, то найкраще їх відчувати, по-моєму, саме в чорному нічному небі! А вдень ховатися від людських поглядів на горищі, бо люди боять-ся і уникають нічних створінь. Як і… Або, ще краще, може бути інший шлях – Пелтев.

М а р і ч к а. Полтва. Не кажи дурних речей, співаче. Це безглуздя. Так, так…саме так я думаю. Це неправильно… І взагалі, я вдячна долі, що вона послала мені таку людину, як ти. Але…але я би хотіла забути про мить нашого знайомства, бо принесла тобі нещастя, і принесу ще не раз! Між іншим, запам’ятай – жодне кохання не варте того, аби через нього відбирали життя…

С п і в а к. Життя можна відібрати не лише через кохання.

М а р і ч к а. Життя взагалі не можна відібрати! Тобі його дав Бог, і він сам вирішить, коли досить…а Полтва, і решта всяких штук – це для людини, що не має ні волі, ні віри… По-

милково думають, що смерть – це звільнення…ні. Ніколи ще вбивство не було звільнен-

ням, а самовбивць навіть не ховали на кладовищах… Задумайся над тим!

С п і в а к. Я тобі нічого не казав, тож не варто мене переконувати.

М а р і ч к а. Я тебе не переконую…але твої слова занадто красномовно висловлюють те, що твориться в твоїй голові…а мені б не хотілося, аби щось подібне мало місце!

С п і в а к. По суті, яка різниця?

М а р і ч к а. Різниця є. Велика різниця… От ти скажи, що для тебе є головне в житті? Адже захоплення чимось – це завжди світла сторона… Це якби в холодний дощовий день, коли з-за хмар на півгодини виглядає сонце, ти ловиш кожен скупий промінчик…і грієшся в ньому…а потім знову небо заволочують важкі темні хмари, і ти чекаєш наступної раптової миті щастя…Бо саме отакі моменти роблять життя прекрасним!

С п і в а к. Такі моменти бувають. Але я краще промовчу…то тобі не буде цікаво. І ти смі-ятимешся, бо завжди смієшся з мене…

М а р і ч к а. Якщо питаюся – значить, цікаво. Розкажи!

С п і в а к. Я люблю нові враження від подорожей. І намагаюсь використовувати будь-яку вильну мить для пізнання нового. Можливо, ти про то знаєш…

М а р і ч к а. Що ж тут смішного? Це класно. Скажи, чи був ти у Жовкві?

С п і в а к. Чудове місто! Я кохаюся в ньому. Бував, і не раз…

М а р і ч к а. Що тобі сподобалося найбільше?

С п і в а к. Відлуння давніх епох, які вже давно минули… В мурах твого міста закарбоване славне минуле.

М а р і ч к а. Нажаль, зараз ніщо, крім мурів, про ті часи не нагадує… Жовква зґвалтована її мешканцями… Та я тішуся, що ти розділяєш мої почуття до малої батьківщини…

С п і в а к. Це нічого не змінює. Ти сама по собі щаслива, я сам по собі – ні. І ніякі почуття ні до якого міста не вплинуть на цей факт…

М а р і ч к а. Поясни мені останнє – чому ти вважаєш себе нещасним? Чого тобі не виста-чає? Ти маєш змогу займатися милою справою…на відміну од мене…так що ти іще потре-буєш від життя?

С п і в а к. Мила справа – не головне. Головного у мене нема.

М а р і ч к а. Правда? Ніколи б не повірила! Тільки не кажи, будь-ласка, що оте головне зветься коханням…це так банально…

С п і в а к. Я краще взагалі мовчатиму.

М а р і ч к а. (дивлячись на нього) Втішся! Ти ще знайдеш своє щастя, повір! Обставини складаються по-різному, як пасьянс в картах, і не твоя провина, якщо склалося не по-тво-єму! Бог вчить твердо переносити зло, що випадає на нашу долю.

С п і в а к. Бог може його взагалі не давати.

М а р і ч к а. Ти неправий! Як ти можеш так говорити? Адже йому видніше, хто що має пе-ренести…

С п і в а к. Можливо, і так! Та я забагато переношу, як на мене…

М а р і ч к а. Є люди, яким значно гірше. І вони терплять, не нарікаючи.

С п і в а к. У нас почалась теологічна дискусія? Говорячи твоєю мовою…"є люди", в яких погляди різняться від твоїх.

М а р і ч к а. (згасає) Так… Є. Кожна думка має право на існування… Вибач мені.

С п і в а к. Це ти вибач. Бачу, я тебе образив…

М а р і ч к а. (посміхається) Ні, не образив. Мене взагалі важко образити.

Розгойдується, катається

Співаче! А ви такої ж думки про мене, як і раніше?

С п і в а к. (зніяковівши, похмуро) Залишу собі право не відповідати на це питання.

М а р і ч к а. (з насмішкою) Гарно! Розумію тебе… Нічого, колись мить нашого знайомст-ва потьмяніє та згасне, мої зелені очі в твоїй пам'яті стануть чорно-білими, ти зустрінеш і полюбиш когось іншого. І то буде твоїм щастям. Я тобі обіцяю, це буде скоро, і тоді я бу-ду щиро радіти за тебе! Доброї ночі! (Зіскакує з гойдалки, хоче піти.)