Сцена п’ята

Міський музей Художнього промислу.

Приміщення, яке можна прийняти і за відкритий простір. На кулісах висять, стоять малюнки на склі (підсвічені ззаду свічками), розміщені у віконних рамах, та фотографії. Посеред них проходжаються львів'яни, по вигляду – з тих, що цікавляться мистецтвом. З краю Ж и д роздає тим, хто входить, листівки. Біля двох молодих львів’ян, однозначно художників, Я н а в тому ж одягу, у якому ми її бачили. Вони жваво розмовляють, Я н а посміхається. Видно, що вона хвилюється, і їхня підтримка для неї важлива. Вона ніби не знає реакції людей на її творчість та очікує різних, в тому числі й несхвальних, відгуків. Входить М а р у щ е н к о, в ранішньому образі кореспондента і мистецтвознавця разом.

М а р у щ е н к о. (Жидові, відразливо) А ти що тут робиш, замарстинівський плетун?

Ж и д. Роздаю запрошення на єврейську вечірку. Раут.

М а р у щ е н к о. (з недовірою) Який ще раут – ти, трагікомедія околиці?

Ж и д. До Шаббату ми, молодь синів Ізраіля, вирішили влаштувати відкриту вечірку в національному стилі, і от…

М а р у щ е н к о. Менше слів. (про щось подумавши) Давай сюди своє запрошення!

Ж и д. Одне?

М а р у щ е н к о. Ні, двадцять! Дай цей шматок паперу і займайся свої ділом… Якщо ти

взагалі здатний до діла. (бере листівку, складає, ховає в кишені потертого піджака)

Проходжається по виставці, ніким не помічений. Зупиняється перед центральною роботою, на якій зроблено основний акцент. Вона являє собою модерністичний портрет Пілсудського в темних тонах. Поруч видно мале зображення Шевченка, в такий же манері. Не розглядаючи портретів, М а р у щ е н к о довго й уважно роздивляється фотографії

М а р у щ е н к о. Тепер я багато що розумію. Опустимо маршалка та їхнього кобзаря, за яких панє Янє теж отримає своє…хоча особисто мені подобається сучасний підхід до портрету…але не це важливе! От знимок, другий…і так далі. Все з околиць, із Жовківсь-кої, Замарстинівської, із старого Знесіння. Пелтев та мешканці будинків біля неї. Львів, який не мав би бути тут. Місто з найбіднішим бидлом, що його населяє, і це все на фоні польських реклам та вивісок! Славні фото, але є поняття цензури. Я не мистецтвознавець, але не здивуюся, якщо багато робіт вилучать з цієї виставки. Що і мало бути доказано. Про це і доповімо. (швидко записує щось у блокноті) Але все-таки жаль, що мої власні думки не завжди збігаються із службовим обов’язком. Цікава в неї творчість, що не кажи…

Входить М а р и н а

Ж и д. Пані! Ласкаво просимо на раут до Шаббату!

М а р и н а. А шо буде?

Ж и д. Розваги, музика й вина, пані! А також…

М а р и н а. Давай відкритку. (ховає її в сумку, йде далі, бачить Яну) Янка! (вітається з хлопцями-художниками)

Я н а. (зі схвильованою посмішкою) О, ти! Я рада. Подивись, що тут і як, а потім погово-рим…

М а р и н а. Шо, стара, нервуєшся?

Я н а. Та…є трохи. Нічого, справа часу.

М а р и н а. Окей, я дивлюся виставку, і після того тебе не лишу. (відходить, дивиться)

М а р у щ е н к о. (побачивши її) Як бачите, я стримав своє слово!

М а р и н а. (озирнувшись) Так, вітаю!

М а р у щ е н к о. Давайте на "ти", ми ж не в салоні…

М а р и н а. Ха, а де ж ми? Але добре, без питань.

М а р у щ е н к о. От і шикарно. Як твої враження?

М а р и н а. Шевченко крутий. І Пілсудський. Але відчуває моє серце, що не всі це сприй-муть.

М а р у щ е н к о. Особисто я приємно вражений.

М а р и н а. Поділяєш мої погляди…

М а р у щ е н к о. Що ж, ми порозумілися на Ґроновському. А якщо так, то маємо розуміти і мистецтво твоєї подруги.

М а р и н а. То я недарма розхвалювала Янку, скажи?

М а р у щ е н к о. Може, ти нас іще познайомиш? Матиму її автограф.

М а р и н а. (з секундною підозрою) Не думаю, шо зараз вийде. Бачиш, їй не зовсім до нас.

М а р у щ е н к о. Ну нічого, це можна іншим разом, в неформальній обстановці… (диви-ться на Марину) Ти образилась?

М а р и н а. Чого? Тобі видалося. (дивиться фотографію)

М а р у щ е н к о. Вибач! (посміхаючись) я більше не буду.

М а р и н а. Не вибачайся за дурість. (йдуть поруч, тихо розмовляють)

Входить похмурий Б о г д а н.

Ж и д. Пане, прошу…

Б о г д а н. Не хочу навіть дивитись на твоє жидівське рило. Як взагалі таких пускають в

культурне місце… (проходить в зал. Жид кривляється йому вслід)

Молоді поляки розмовляють між собою

1-й. Що скажеш?

2-й. Гарно. Цікаво, по-новітньому. Зараз двадцяте століття, і ніякого академізму чи навіть

імпресіонізму не треба. Основа – лінія, і тільки вона передає найглибший зміст.

1-й. Кольóри. Осмоловська – майстер кольору. Але от що ти скажеш про то? (показує на портрет Шевченка)

2-й. Самому дивно. Навіщо це тут? Яке відношення він має до Львова, чи польської дер-жави загалом? А помістити його портрет біля маршалка – взагалі ганебно.

1-й. Так, невдала ідея. Псує все враження.

2-й. Ну не скажи, ти загнув. Так, недоречно і дивно, але нічого так вже страшно не псує. Манера виконання та ж. Знаєш, я багато чув про Осмоловську…

1-й. І що?

2-й. І те. Вона не зрадила собі, а навпаки – показала, що здатна творити мистецтво нашого часу. Її фотографії, наприклад – то взагалі окрема тема.

1-й. Так, є над чим задуматись.

З'являється третій

3-й. А та панна продає свої роботи?

2-й. Не знаю, а що?

3-й. Мій знайомий хоче купити одну. А може, і не одну. Але цікаво взнати ціну…

1-й. А хто він, той знайомий?

3-й. Балтарóвич.

1-й. (не втримуючи здивування) Невже!

2-й. О, подивись! Вже там, біля портрету, здибанка великих цінителів прекрасного!

1-й. Давай послухаєм.

У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о. От ще виходить, коли людина, не-знайома з нашою історією, береться малювати великих людей!

Х т о с ь. Виходить абсурд!

Б о г д а н. (із запалом) Незнайома не тільки з історією, але і з мистецтвом!

У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о. Я скажу, що модерні засоби зоб-раження мають право на існування. Але тільки в майстернях молодих художників, бо не можна виставляти таких, як ота Осмоловська, на загальний огляд! Це вже підриває самі основи мистецтва…

Б о г д а н. (з піною біля рота) Та навіть в майстернях не може такого бути! Хай всі вик-ривлення закінчаться Новаківським та йому подібними…при всій повазі до тих митців, національно свідомих патріотів, не можна ж уже далі так знущатися над творчістю! Хай Осмоловська малює реклами околичних магазинів, а не великого Кобзаря!

У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о. Новаківський – геніяльна людина, але його вже нема між нами. І хочу сказати, що між ним та цією художницею немає нічого спільного. Вона зловжила свободою вибору тем та зображальних засобів...

Б о г д а н. (підіймаючи руки) Зловжила!! Та що ви! Де бачено, щоби таке прощалося! Ця виставка має бути закрита! Тоді на майбутнє польська студентка не буде зловживати нія-кою свободою…

Х т о с ь. Підтримую! Виставка – насмішка.

1-й п о л я к (2-ому). Почалося. Від мистецтва плавно перейти до національності. Думаю, нам треба буде вмішатися.

2-й. Вмішаємось, коли дійсно почнеться. Слухай…

Входить С п і в а к.

Ж и д. Славний пане із кабаре, просимо на єврейську вечірку!

С п і в а к. Я не ходжу по вечірках, що мені там робити?

Ж и д. Нічого, посидите, подивитесь, потанцюєте…приходьте!

С п і в а к. Навряд чи… (мне листівку, недбало сує в кишеню, ходить по виставці)

У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о. (Богданові) Судячи з одягу, ти не

митець. То ж звідки береш знання про це?

Б о г д а н. Ми влаштовуємо виставки українських митців в будинку Просвіти. Тому я

знаю, як має виглядати справжнє мистецтво.

3-й п о л я к. Він знає, як має виглядати справжнє мистецтво? По-моєму, того навіть самі митці не знають.

2-й. (з посмішкою) Дивіться – Заколябіна! Вона точно знає!

1-й. Вона хіба не львів’янка?

2-й. Львів’янка, але з емігрантів. Її батьки чи то в Ленінграді жили, чи ще десь… В неї хтось з родичів мав жидівське походження.

3-й. Квітка! Можна тебе на мить?

К в і т к а підходить до них. Це худа дівчина у легкому кольоровому платті. В неї великі й виразні темно-карі очі, великий ніс, коротко, по моді підстрижене волосся з нерівно розділеною чілкою. Всі свої слова вона супроводжує активною жестикуляцією

З а к о л я б і н а. (насмішкувато) Кого я бачу? Ви знову зібрались всі троє?

1-й. Як бачиш, Квітко.

З а к о л я б і н а. Пригадую, що ви не розмовляли три місяці…

2-й. Два з половиною.

1-й. Так, після вистави Романа Галаса.

З а к о л я б і н а. Але виставка Яни варта того, аби помиритись, чи не так?

3-й. От якраз тому ми тебе й звали. Скажи, які твої думки про це? (обводить рукою навко-ло)

З а к о л я б і н а. Перше – всі твори прекрасні, хоча деякі найбільше подобаються…

1-й. А решта – просто подобаються?

З а к о л я б і н а. Ага, саме так. Друге – колорит в деяких картинах справді вражаючий. А третє – майже всі роботи гармонійно поєднані між собою, і жодна надто не вибивається, не затуляє інших.

1-й. Навіть Юзеф? (показує на Пілсудського)

3-й. Ти нічого не розумієш у виставках, скільки повторювати! Юзеф – це…

З а к о л я б і н а. …центральний акцент експозиції.

3-й. Отак, чув?

2-й. Ти писатимеш рецензію на виставку?

З а к о л я б і н а. На цю – безперечно. Давно не бачила чогось такого…гарного і сильного, що би змушувало замислитись над життям.

1-й. А от ми хотіли тебе запитати…

З а к о л я б і н а. Ну починається!...

3-й. Ні, Квітко, у нас серйозно.

2-й. От ти багато подорожуєш, недавно гостила в Гітлера…

З а к о л я б і н а. (з посмішкою) Не в Гітлера, а в Дрездені. Місто прекрасне…

1-й. І ти ж бачила галерею?

3-й. От скажи, яким має бути справжнє мистецтво?

До них підходить С п і в а к.

С п і в а к. Справжнє мистецтво? Мені це не здалося?

З а к о л я б і н а. Ого, навіть ти тут! (махає йому рукою за манерою англійської королеви, всміхається) Я відчуваю, що вечір буде багатий подіями. Так от, тут панове поляце хо-чуть знати (закривши очі, вдає із себе дуже поважного професора-мистецтвознавця, хоча ледве стримує посмішку) таємницю високого мистецтва. Це як таємниця філософського каменя… (серйозно) Люди, а давайте почнемо з того – чи можна про явище творчості ка-зати "справжнє-несправжнє"? Це ж не кефір, і не вино. І не кохання. Кожен по-своєму виз-начає пріоритети мистецтва, проводить грань між "тим" і "не тим". Це все дуже умовно. А по-друге, якщо вже казати суб’єктивно та з власної думки, то я бачу тут свіжі та нестандартні подихи самовираження. І для мене талановита творчість виглядає так…ні, в

тому числі і так, як подає її Яна! Про що я скажу в своїй (сміється) великій промові. Але

чим взагалі визвано таке питання?

1-й п о л я к. Семінарист казав, що знає, як має виглядати мистецтво.

3-й. І ми вирішили взнати, що воно являє собою насправді.

2-й. Бо ти все знаєш.

З а к о л я б і н а. Зовсім не все, не треба…

С п і в а к. Семінарист – то хто?

З а к о л я б і н а. Так, друзі, я вас лишаю. Скоро час відкриття, так що завершуйте високі дискусії…тим паче, що ви значно більше любите засідати в Ольшанецького та годувати одне одного новинами про навколишнє життя, а не про творчу думку…(підморгує їм) О, я все про вас знаю! (зникає серед людей)

1-й. Яка дівчина, скажи! (хитає головою) І як цікаво говорить…

3-й. Тобі вона не світить. Втішайся знайомством з Каською із дев’яностого номера.

1-й. Порівняв ти її з Каською…з тою навіть не поговориш…

3-й. А про що тобі говорити, теж мені…

С п і в а к. Панове, я питав – хто є семінарист?

2-й. А он там, бачиш? Довгий такий…дивно, що ви не зустрілись.

С п і в а к. (пізнавши Богдана) Хм. А що ж він тут робить?

2-й. Певне, планує щось зірвати. Але навіщо тоді ми? (всміхається) Знаєш, мені звідкісь знайоме твоє обличчя…

С п і в а к. Я співаю в кабаре на початку Замарстинівської.

1-й. Точно! Ми там не раз бували, знаю! Я його знаю! Послухай, підпиши мені свій авто-граф!

3-й. Відчепись від людини. Бачиш, він зайнятий своїм ділом. (Співакові) До речі, а чим те-бе так зацікавив майбутній піп?

С п і в а к. (похмуро) Мене дивує, навіщо тут та людина…

2-й. Що ж дивного, зараз буде розіграна славна комедія. Подивишся?

С п і в а к. Звісно. Я тут трохи не по своїй волі, загалом…

3-й. А по чиїй же?

С п і в а к. Мене попросила Ільонка з нашого кабаре.

1-й. Ільонка! Вона...

3-й. І вона тобі теж далеко не пара.

2-й. І що ж, тобі тут сподобалось?

С п і в а к. Дуже. Я зовсім не жалію, що прийшов.

3-й. От і початок.

Всі замовкають