Сцена четверта

Сутеніє. Занедбана львівська вулиця, афішна тумба з різноманітними рекламними плакатами. На задньому плані – велике зображення архівної фотографії Замарстинова. На знимку – старі будинки, котрих уже нема, ходять жиди, їде короткий трамвай. Під тумбою сидить Б е з д о м н а о с о б а (чоловічої статі), перед нею м’ятий капелюх, а мимо проходять львівські міщани. З іншого боку стоять кілька молодих людей, зайняті жвавою розмовою; хтось гойдається на гойдалці, що підвішена на мотузках. Там заводять патефон, платівка грає фокстрот "Siеmieczki". На краю сцени, звісивши ноги в зал, сидить М а р и н а А н д р і а н о в а – А л д ь я н о в а, з книжкою, яку вона на вигляд уважно читає. На ній довга кольорова спідниця, на шиї – легкий довгий шарф. З темряви до середини сцени виходить Я н а О с м о л о в с ь к а, зодягнена легко та просто, і теж у тонкому шарфі, але інших барв. У неї дуже виразний погляд. На грудях, на ремінці в неї фотоапарат "Кодак" (по ходу дії вона ніколи з ним не розлучається). Побачивши

М а р и н у, вона посміхається до залу, притуливши пальця до губ, обережно підкрадається до неї ззаду.

Патефон співає:

Koсhasz mnie – to mów jescze raz,

Może, para będzie z nas!

Я н а. (затуляє Марині очі) Оп! Добрий вечір добрим людям!

М а р и н а. (в першу секунду злякавшись, обертається, піднявши голову. Вона говорить українською "по-київськи") Привіт, стара! Шо ти?

Я н а. (весело) Я нічого, от мимо йшла і тебе знайшла! А ти, а ти? Що ти робиш на Замар-

стинові, нова батярко?

М а р и н а. Та гуляю, шукаю нові враження… (всміхається) Щось захотілося тут почи-тать… Прийде іноді дивна ідея!

Я н а. (кружачись в ритмі мелодії, моментально опинилась з іншого боку) Шикарно, що так! (всілась біля неї) Мені забагнулось познімати тутешнє життя і оцих всіх громадян! Так би мовити, як живуть правдиві батяри… (прислухавшись до пісеньки, точно наспіва-ла) Може, пара вийде з нас? (обіймає Марину за плечі)

М а р и н а. (з посмішкою) Стара, ти зраджуватимеш? Зі мною? Ай-яй, нєхорошо… Зага-лом, керамістко, де ти пропадаєш?

Я н а. Ти ж бачиш – в мене нове захоплення! Я хочу подати свій "інакший Львів" на жов-тневу фотовиставку в парку Кілінського, і, повір мені, буду в першості!

М а р и н а. Це не оправдання, чому тебе не було цілих два тижня! Тут шось нечисто…

Я н а. А! та що ж я сижу, коли тобі таку річ не сказала! Ти знаєш, я була в совєтській дер-жаві!

М а р и н а. (вражено) Як?! Ти ж навіть слова мені не говорила про це! А документи, па-спорт…

Я н а. Я зробила і лєгітимацію, і все таке потрібне, а тобі не казала, щоби потім ефектніше було… І от, побачила Москву та Ленінград. Ну, а ще я їхала через твою батьківщину – ти, нащадок київських князів!

М а р и н а. Радію за тебе, Янка! Попасти туди – це все одно шо в інший світ…

Я н а. Між іншим, я про тебе пам’ятала. (дістає набір кольорових поштівок) З Києва. Спе-ціяльно для тебе, ще в вагоні сиділа і думала, щоби не забути… Ти ж там коли востаннє була?

М а р и н а. В чотири роки. (розглядає поштівки) Велике дякую!.. Величезне… Ти завжди знаєш, що мені подарувать… (перебирає картки, майже розчулено) Все так змінилося…

Я н а. Це що, а я от видрукую свої знимки та розклею для тебе цілий альбом. Будеш диви-тись та мене згадувати…

М а р и н а. Янко, ти в мене й так постійно на думці! (обіймає її) Я тебе так люблю…

Я н а. Мислиш, я того варта? О, помиляєшся…ну але полишимо то! Ти довго тут сидіти-меш?

М а р и н а. Я ніде не поспішаю, а шо?

Я н а. Пішли в якусь кав’ярню, а? Поп'єм кави, з'їмо двадцять прецлів… (сміється)

М а р и н а. Двадцять? В тебе апетит розігрався, ти з самого ранку не їла? (насмішкувато) Бідна ти моя Яночка…

Я н а. (бере в неї поштівки, легенько б'є її по потилиці) Ти! Що, страх загубила?

Обидві сміються

Б е з д о м н а о с о б а. (підходить ззаду, говорить пропитим голосом) Веселе паньство, подайте немічному злот!

Я н а. (розвернувшись) О! Це славний образ! Стій. Ні, не так, трохи правіше… Отак!

Робить фотографії з яскравим спалахом

Все, дякую!

Б е з д о м н а о с о б а. Пані, подайте злот!

М а р и н а. Бери, шо є! (кидає особі монету малого номіналу, особа відходить на своє місце) Янка, а в твоєму "Кодаку" встроєний спалах?

Я н а. У мене є і лампа, але вона лежить вдома. При такому освітленні можна й фабрич-ним.

М а р и н а. Дорого дала?

Я н а. Сто двадцять злотих. Купувала у Варшаві – там дешевше, ніж в нас! Ну так що, бі-жимо до кав'ярні?

М а р и н а. В мене сьогодня фінанси поють романси…

Я н а. А в мене вони грають фокстрот! Натурою віддаси… Йдем!

М а р и н а. Вмієш вмовляти, але наступний похід за мною!

Я н а. Без питань. Побігли!

Підхоплюються, зникають