Сцена третя

З'являється Б о г д а н. Він високий, худий, в одягу семінариста, з невеликою для такого зросту головою, світлими очима та скуйовдженим чубом. Має типово українські риси обличчя, вічно чимось невдоволеного. Назустріч йому виходить М а р і ч к а.

М а р і ч к а. Привіт! (обіймає його, притискається обличчям до грудей хлопця) Нарешті…

Б о г д а н. (цілуючи її) Я ненадовго. Ільона вдома?

М а р і ч к а. Слава Богу, пішла. А чому ненадовго? Я скучила за тобою, за твоїм погля-дом, за твоїми прекрасними розмовами…

Б о г д а н. Вибач, справи.

М а р і ч к а. Справи…в тебе завжди справи. Ти завжди чимось зайнятий, і не знаходиш жодного вільного дня, щоби присвятити його нам двом. Невже ти не можеш оцінити про-сте щастя – бути поряд?

Б о г д а н. Ти прекрасно знаєш, що при можливості я сиджу з тобою цілими днями. Не так?

М а р і ч к а. Так. А…ти знаєш, я буду звідси з’їжджати.

Б о г д а н. Чому?

М а р і ч к а. Через Ільону. Вже нема як жити біля неї…

Б о г д а н. Ти перебільшуєш, як завжди.

М а р і ч к а. (підіймаючи брови) Як завжди?

Б о г д а н. Розумієш, в тебе забагато максималізму. Українська патріотка має тверезо оці-нювати ситуацію, а ти хочеш втекти від першої скрути.

М а р і ч к а. Ільона насміхається з мене! Постійно, між іншим.

Б о г д а н. Думаєш, просто так?

М а р і ч к а. Так, бо відчуває себе сильнішою!

Б о г д а н. Поводь себе, як вона. Скільки разів тобі то казати?

М а р і ч к а. Як вона?! Це огидливо!

Б о г д а н. Я не про те. Постав себе вище за неї.

М а р і ч к а. А як? Румуни – така нахабна нація…

Б о г д а н. (скривившись) До чого тут її національність? Румуни – просто цигани, а звідки в циганів може бути щось особистісне? Їх взагалі не варто вважати повноцінними людьми, як і жидів. Ти то знаєш?

М а р і ч к а. (тихо) Знаю.

Б о г д а н. Ну і от. Крім Ільони, хто ще тебе образив?

М а р і ч к а. (схиливши голову) Не треба сарказму. (помовчавши) Співак із кабаре признав-ся мені в коханні.

Б о г д а н. Я вже вкотре про нього чую! Де ви знову встигли зустрітись?

М а р і ч к а. (ще тихіше) Неважливо.

Б о г д а н. Зрозуміло. В жидівській дільниці, десь на Замарстинівській вулиці. Він там мешкає, там його кабаре і всякі кабаки. І що ж ти там робила, дозволь тебе запитати?

М а р і ч к а. Гуляла. Я хотіла побути там, де немає знайомих… Я-ж бо (з докором) і так майже постійно сама. Тебе немає…

Б о г д а н. Може, ти ще відповідаєш йому взаємністю?

М а р і ч к а. Тобі не соромно так думати? Це цікава людина, але він викликає в мене дуже велику неприязнь своїми неочікуваними появами та прозорими натяками. Вибач, Бодю, якщó ти про мене такої гарної думки… (відвертається)

Б о г д а н. Не удавай із себе ображену, тобі зовсім не личить. Я подумаю, як забрати його з нашого життя, якщо вже ти сама нездатна до цього… Ладно, Марічко. Треба йти. Сьо-годні ввечері я маю бути на виставці Осмоловської.

М а р і ч к а. Візьми мене з собою!

Б о г д а н. Ні, тобі того не можна бачити. Творчість Осмоловської не має нічого спільного з прекрасним.

М а р і ч к а. Навіщо ж тоді ти туди йдеш?

Б о г д а н. Щоби не допустити насмішок над великою національною ідеєю.

М а р і ч к а. А завтра? Що ти робиш завтра?

Б о г д а н. А завтра підемо з тобою в якусь ресторацію, де ще не бували. Гарного дня, Ма-річко! (цілує її, гладячи по голові)

М а р і ч к а. Давай я тебе проведу…

Зникають