Сцена шістнадцята

Вулиця. Вечір.

Вгорі – освітленій прямокутник вікна. Проходять міщани.

Входять с п і в а к та м у з и к и.

Музики, йдучи, починають грати мелодію фокстроту "Під самоваром". Біля них зупиняються поодинокі львів'яни.

З іншого боку виходить М а р у щ е н к о зі складеною газетою, стає поруч, слухає.

С п і в а к вітає його кивком голови, як знайомого.

С п і в а к. (дивлячись на вікно)

Вечір, теплий час

Навіщо ж все сидіти вдома?

Місто все для нас

Забудь ти смуток свій і втому!

(Повертається до М а р у щ е н к а, починає куплет)

Там за мольбертом дівчина чудова,

Вона прекрасне створює з життя…

Міщани сірі – Яна кольорова!

То ж вийди, вийди хоч на мить до нас!

~

Зразу барвами засяє

Цей чудний вечір, де не вистачає

Чути бій годинника на Ратуші.

Лише тебе, ах, золота дівчино!

Зроби нам радість, погляд подаруй!

*

Яна, Яночко…

Без тебе стільки в житті жалю…

Одне слово лиш!

Про більше навіть не благаю…

Почуй мене, щаслива пані Яно!

Почуй мене і подивись в вікно!

М а р у щ е н к о оглядається, відходить в сторону.

До нього підходить п о л я к, обидва серед міщан йдуть до під'їзду

Прекрасне місто, літні дні останні,

Так не марнуй ні миті, та виходь!

~

Полиш все те, що зараз маєш,

Хай хоч яку ти радість відчуваєш…

М а р у щ е н к о з поляком зникають в темряві брами

Не тільки творчість, інші будуть справи,

І можеш раптом втратити те все!

З темряви виходить дівчина в легкому темному пальтечку, синій спідниці та кольоровому шарфі. Це О с м о л о в с ь к а.

Я н а. Що тут за серенада?

М у з и к и обривають мелодію

С п і в а к. …А ми думали, що ти там…

Я н а. Там – це де?

С п і в а к. Вдома. Логічно?

Я н а. Світ не може жити логічно, тоді б не було жодної випадковості, і люди б заздалегідь

все знали! Уяви собі таке…

С п і в а к. Не можу. Але…

Я н а. Але навіть той факт, що я вдома, не пояснює факту співу під моїм вікном. До речі, хто тобі показав те вікно?

М у з и к и потихеньку відходять та зникають в натовпі

С п і в а к. Не пам’ятаю, давно якось ми ходили тут…Марина, мабуть.

Я н а. (посміхається) Приб'ю її колись, обіцяю! І що тебе потягнуло на такий романтич-ний крок?

С п і в а к. Ми хотіли тебе попередити (підходить ближче) про небезпеку…

Я н а. (сміється) Яку ще небезпеку? Ти смішний…

З брами виходить М а р у щ е н к о, оглядається

М а р у щ е н к о. А! (відштовхуючи якогось міщанина, опиняється поруч із Співаком) На-решті я вас зустрів, художнице. А то вже, право, набридло за вами ганятись по всьому мі-сті…

Я н а. Сьогодні – день божевілля, пане кореспонденте?

М а р у щ е н к о. Можливо, й так. Вас заарештовано. (Співаку) І вас, шановний артисте, також!

Я н а. (її обличчя рожевіє, очі розширюються) Тобто? Що це все означає?! Я вільна люди-на!

М а р у щ е н к о. Зараз ви нею не будете. (в його руці опиняється свисток. Він свистить коротко два рази)

Двоє м і щ а н раптово хапають Я н у ззаду за руки, інші двоє – С п і в а к а.

С п і в а к. (пручаючись, зі злістю) Що я зробив?! Відпусти руку, міщанське опудало!

М а р у щ е н к о. (втративши іронічно-спокійну маску) На Лонцького взнаєш, ти! Ви всі в мене отут (показує рукою до горла) сидите! Але нічого, там вас навчать любити Польщу!

Я н а. (бліднішає, кричить) Ґвалт!! Вільну людину…

М і щ а н и н затуляє їй рота шарфом. Я н а пручається, але її міцно тримають.

М а р у щ е н к о. Ведіть їх! На Лонцького тобі покажуть ґвалт…

З'являється Б о г д а н

Б о г д а н. (побачивши картину, посміхається. Підходить до С п і в а к а) От тебе і взяли! Щиро бажаю тобі Берези Картузської, ворог усього мого життя!

Я н а. (звільнивши обличчя від шарфу, нахабно) Якось не личить синові священика казати такі речі! А як же любов і всепрощення, як же ваші палкі проповіді з кафедр? Чомусь, як тільки заходить справа про всякі там особисті справи, то де дівається ота милість до ближ-ніх?! Тоді зразу Береза Картузська! Та ми скоро…

М і щ а н и н знову закриває їй рота, Я н а виражає палкий німий протест

Б о г д а н. (до Марущенка) Вона не може мені пробачити критики її так званих робіт на виставці…обмежена людина.

Весь вигляд Я н и показує справедливе обурення

А оцей, що стоїть біля неї – найгірший зрадник Польської держави, що дозволяв собі такі речі, про які навіть і подумати жахливо…тóму є відповідні докази.

С п і в а к. (так, щоби чули всі) Марічка кохає підколодного змія в рясі!

М а р у щ е н к о. (Богданові) Не бажаю з тобою розмовляти. Дивись, як би сам не поїхав до Берези. Ще націоналістам дійде черга. (міщанам) Пішли!

Арештованих уводять за афішну тумбу, М а р у щ е н к о йде за ними. С п і в а к востаннє кричить Б о г д а н у:

Солодких снів, воїне з трупами! Хай тобі присниться…

М і щ а н и н штовхає його в спину, процесія зникає

Темрява