Сцена п’ята

Збоку виходить М а р і ч к а, дівчина із заплетеним в колосок русявим волоссям та зеленими очима мрійниці. Вона кутається в щось в’язане, ніби їй холодно; з-під верхнього одягу видно коротке темне платтячко. Сідає на гойдалку, розкочується, тримаючись за мотузки-поручні. Катається.

З іншої сторони з'являються Ж и д та Б е з р о б і т н и й.

Б е з д о м н а о с о б а. Панове, подайте злот!

Ж и д. От ти кажеш – подайте злот! А хто подасть мені? Хто? Ти запитав мене, як і чим я живу? Ні! та звідки в тебе береться совість сидіти й просити?!

Б е з р о б і т н и й. Облиш його! Скоро ми теж будемо на його місці. Далі, ніж є, більше немає куди опускатись.

Ж и д. Чому? завше є куди опускатись, завше! Це доказано життям! От. Взяти Польщу…

Підходить М а р у щ е н к о, в світлому плащі та сірому капелюсі

М а р у щ е н к о. Ти знов захотів до поліції?

Б е з р о б і т н и й. Через що він туди попадав?

М а р у щ е н к о. А хай розкаже. За пропаґанду більшовизму попадав…

Ж и д. Все-то ти знаєш! Все знаєш! а звідки?

М а р у щ е н к о. Я ходжу по районі, менше говорю й більше слухаю. Це – привілея людей вищого походження. Але ти хотів взяти Польщу.

Б е з р о б і т н и й. Тобі ніхто не говорив, що ти поліцай?

М а р у щ е н к о. Образливе слово. За нього можна болісно поплатитись. Але розчарую тебе – я не поліцай. А от про Польщу мені направду цікаво…

Ж и д. Польща в колапсі, от що я вам скажу! Ви знаєте, над Європою опускаються хма-ри…знаєте! А тепер скажіть мені, панове, яке місце Польщі на політичній карті?

Б е з р о б і т н и й. А не все одно, яке її місце? Що з голоду повиздихаємо – це інша спра-ва.

Ж и д. Е, ні! Вам відомо, панове, наскільки я бідна людина…мене ніхто не любить, ні лю-ди, ні панночки – а через що?

М а р у щ е н к о. (закурює) Через дурну звичку всюди знаходити проблеми й молоти язи-

ком без всякої міри.

Ж и д. Дай мені затягнутись! Тобі відомо, я ні сотика не маю…я не курив три дні!

М а р у щ е н к о. Не покуриш четвертий, гірше не буде.

Ж и д. Але ти жадібний…ай, пане…

М а р у щ е н к о. Тебе востаннє били позавчора, я знаю. Хочеш, нагадаю про цю подію?

Б е з р о б і т н и й. Закінчіть нарешті ваші свари! Що нас чекає?

Ж и д. О, що нас чекає? Це цікаве питання, я теж дуже часто його собі задаю! Ще з давніх часів сини Ізраїлеві…

М а р у щ е н к о. Почалась якась ахінея.

Ж и д. Зрозуміло. У мене є погане передчуття того (робить знак, аби обидвоє присунулись ближче до нього), що (понижає голос) нас чекають великі зміни! От Гітлер – то велика людина, але це ж вішатель, яких з часів імператора Нерона не народжувала земля! Він далеко? О ні! Він в Німеччині, в Чехословаччині… А інше? А з іншого боку величезна сила – комуністи. І бачите самі, бачите ж – Польща між двох вогнів! Що може її чекати?

Б е з р о б і т н и й. Треба славити ту руку, яка пошле нам радянську владу! Тоді ми забу-демо про голод і злидні, кожен отримає працю…

М а р у щ е н к о. Поруч із тим кожен отримає безліч нещасть. (Жидові) Ти закінчив?

Ж и д. Ви двоє мало почули? Немало! Але якщо за мною прийде поліція, то я знатиму, чи-їх рук це справа…

М а р у щ е н к о. Напевне не знатимеш, нас двоє. А що вона прийде – то правда. (гасить недопалок) Йди і молися в своїй синагозі, щоби твої пророцтва не справдилися.

Б е з р о б і т н и й. Ти знаходишся під впливом низьких галичанських ідей!

М а р у щ е н к о. Промовчу про ідеї, під впливом яких знаходишся ти.

Ж и д. Темніє! Панство, ви знаєте, в Ольшанецького прекрасне й дешеве пиво, а його кна-йпа зовсім поруч!

Б е з р о б і т н и й. Ти настільки бідний, що запрошуєш нас в забігайлівку? Треба думати про шматок хліба, а не про…

М а р у щ е н к о. Він натякає на мої злоті.

Б е з д о м н а о с о б а. (почувши слово "злоті") Пане, подайте злот! Єден злот!

М а р у щ е н к о. (іронічно) Надія помирає останньою. Йдіть до кнайпи, і я скоро прийду.

Б е з р о б і т н и й. В тебе день получки?

М а р у щ е н к о. В мене день щедрості. Ідіть, замовляйте, Ольшанецький мене добре знає.

Б е з р о б і т н и й. Тебе знає весь Замарстинів, але добре не знає ніхто – не помиляйся! Звідки ти взявся в нашому місті…з якого повіту? З якої держави?

Ж и д. Тобі сказали? Сказали – іди до кнайпи! То ідем! Я вже тиждень не знав тепла пре-красного закладу й прохолоди темного пива… А зараз доля змилувалась над бідним євре-єм та послала йому щастя, і тобі заодно, хоч тобі далеко до боговибраного народу…

Б е з р о б і т н и й. Зараз отримаєш, брязкало!

Ж и д. Мовчу. Мовчу! Будемо йти мовчки!

Зникають за тумбу. Позаду невидимий патефон грає жидівське танґо "Ja wiem"

("Я знаю"), що співає квінтет Еріана. Сутінки згущуються.

М а р у щ е н к о. Горбатого могила виправить, як завжди казали в мене на батьківщині (виймає блокнот, хорошу ручку з пером, щось записує) Прекрасно. Цей національний еле-мент вічно має бути під наглядом, бо від них можна чекати всякої пакості. Ще небагато сказано, але нічого, пиво розв’яже їм язики… (до Бездомної особи) Гей, дзяде! Хто тут був?

Б е з д о м н а о с о б а. Багато хто, прошу пана…

М а р у щ е н к о. (виймає з портмоне банкноту, кидає в капелюх) Хто був, питаю?

Б е з д о м н а о с о б а. Всі, хто тут живе…веселий Львів ніколи не плаче й не сумує, про-шу пана… а ще двоє панянок, одна з фотоапаратом, друга з книжкою…чи не художниці на вигляд…

М а р у щ е н к о. Художниці…гм. Художниці… (відходить на середину, вслухається в

мелодію патефона, підспівує) Ty zapomniała – ja wiem, ja wiem... że mnie kochała – ja wiem¹...

М а р і ч к а. (з гойдалки) Ja wiem…

М а р у щ е н к о. (мов не чувши її) Жидівський квартал, нічого з тим не зробиш. Як мені набридли місцеві жителі…їхні розмови…це щось надзвичайне! А в цей час, як їх слухати, я би зі значно більшим бажанням пішов десь на Знесіння, до Казервальда…

М а р і ч к а. Так підіть!

М а р у щ е н к о. (не обертаючись, ніби її нема) Не піду. Обов’язок – перш за все! (рахує в портмоне гроші, насуває капелюха на очі, щезає за тумбою)

Бездомна особа підбирає його недопалок, закурює, жадібно затягується