Сцена дванадцята
Ранок
М а р и н а п'є чай, помішуючи його ложкою. Входить С п і в а к, по якому прекрасно видно бурний вчорашній вечір і ніч. Нетвердими кроками підходить до Марини, сідає поруч. Мовчання
М а р и н а. Добрий ранок.
С п і в а к. (тихо) Добрий. (мовчить) Я спочатку, коли прокинувся…навіть не зразу збагнув, що не вдома… (мовчить) Чому я тут?
М а р и н а. Бо ми ночували разом.
С п і в а к. Хто?
М а р и н а. Ви з Ілонкою ночували в мене. Ти шо, зовсім нічого не пам’ятаєш?
С п і в а к. (опустивши голову) Ми були на жидівському рауті…
М а р и н а. Так. (помовчавши) Хочеш чаю?
С п і в а к. Зроби, коли не жаль.
Марина встає, наливає з чайника воду в чашку, розмішує, подає Співаку.
Дякую… (п'є, стискаючи чашку обома руками)
М а р и н а. Розкажи, шо там – в кабаре? Краще, ніж в нас?
С п і в а к. Не краще, а…по-іншому.
М а р и н а. Янці сподобалось твоє танґо.
С п і в а к. Я щасливий…
М а р и н а. Як тобі чай?
С п і в а к. Несолодкий. Але зараз якраз так треба…
М а р и н а. Гарна була вечірка?
С п і в а к. Гарна…
М а р и н а. (нібито ні до чого) Так шо у вас з Ілонкою?
С п і в а к. (подавившись чаєм) Тоб…тобто – що?
М а р и н а. То таємниця? Вибач. Просто ви провели таку бурну ніч…
С п і в а к. Ми? (зітхає) Невже все так…помітно?
М а р и н а. (закурює, кладе руку йому на плече) Я розумію, буває всяке. Ну, там…напили-ся, накурилися…з ким не трапляється! А Ілонка, наскільки мені відомо, знає дуже багато всяких класних речей…в неї такий досвід, який тобі й не снився. Тобі сподобалось?
С п і в а к знизує плечима, похиливши голову
Нічого, ти не перший і не останній! Ні, тут такого ще не зчинялось…але треба ж колись і в мене починать. (посміхається) Тільки ти головне…не строй щодо Ілонки ніяких планів!
С п і в а к. З чого ти взяла, що я…
М а р и н а. Просто говорю. Даю добру пораду. На всяк випадок. Ілонка багато кому подо-балася, та й не тільки подобалася…немало моїх друзів навіть просили мене, щоби я їх поз-найомила… Але чомусь ніхто донині з нею не зустрічається…
С п і в а к. (помотавши головою, немов прийшовши до тями) Постривай! Звідки ти взагалі так добре все про неї знаєш?
М а р и н а. Бо ми знайомі майже з того часу, як вона живе у Львові. Вперше я зустріла її на фестинах… Тоді ми всі були трохи інші, а вона ще звалася чернівчанкою, що задля роз-ваги поїхала за кордон. Було весело, класно, як завжди на таких заходах. Три дня про-летіли як година! (мовчить, роздумуючи) А потім ми стрінулись зовсім за інших обста-вин…
С п і в а к. Де?
М а р и н а. В Кам'янці-Струмиловій. (мовчить) Як це було?
Світло згасає й знов спалахує. Співак стоїть з краю сцени. Чути гудок паровоза з невиди-мого вокзалу, по сцені проходять міщани в не львівському одязі, з торбами та клунками. Сигнал автомобіля, голос бика. Невидимий патефон грає пісеньку – танґо "Czarne oczy" з рефреном Marian'a Wawrzkowicz'a. М а р и н а йде вулицею, їй навздогін лунає голос Я н и – "Зажди, я подивлюсь на костьол!". М а р и н а махає рукою. З іншого краю входить бліда та загублена І л ь о н а, в румунському одязі, її волосся на лобі перетягнуте кольоровою стрічкою. В руці у неї малий чемоданчик.
М а р и н а. Ілонка! (швидко йде їй назустріч) Шо ти тут робиш?
І л ь о н а. (вжахнувшись, шарахається від неї) Ней! Я нє єстем…
М а р и н а. (здивовано) Ілоно, шо з тобою?
І л ь о н а. (пізнавши дівчину) То ти! Але як ти мене налякала… Яке місто! Які люди…
М а р и н а. Кам'янка-Струмилова.
І л ь о н а. От і добре. Хай буде так… (сідає на свій чемоданчик) Кінець моїм поневірян-ням. Я вигнанка. Дві ночі не спала. Вокзали, колії, вагони… (нервово, затравлено посміха-ється) Маєш курити?
М а р и н а. Вже ні. Але як то трапилось? Взагалі, можеш мені пояснить цю ситуацію?!
І л ь о н а. (підвівши голову, напружує шию, так що під шкірою виступають жили) Ситу-ацію з чим?
М а р и н а. З тобою! Пару місяців тому ми були на фестинах…
І л ь о н а. За пару місяців життя може корінним чином змінитись. А може і зламатись.
М а р и н а. Так…ні, але як ти опинилася тут?..
І л ь о н а. Дуже просто. Я їхала до Рівного. Але мене висадили з поїзда – прямо в цей мі-стечковий рай, де їздять на возах, де ревуть корови та грає грамофон. І, будь-ласка, не пи-тайся – навіщо мені в Рівне…
М а р и н а. А й справді - навіщо?
І л ь о н а. Я ж просила – не питай… (мовчить) Ну, знайома в мене звідтам. Єдина близька людина в цьому краї… Але мені до неї не дібратись.
М а р и н а. Боюся питать, хто це?
Входить Я н а
Я н а. Маринко, там так див… (побачивши дівчину) Ільона! Яка зустріч!
І л ь о н а. Невже! (встає, сідає знов) Яна, Яна, кохана, золота Яна, я так прагнула тебе зу-стріти… тільки на тебе я мала рештки надії… (поривається на ноги, стає на коліна, хапає Яну за руку та цілує) врятуй мене, прихисти мене, я для тебе робитиму все, я тобі дам що захочеш, я буду працювати і весь заробок даватиму тобі…
М а р и н а вражено та із величезним здивуванням спостерігає за цим. На її обличчі боротьба між цікавістю, насмішкою, співчуттям та навіть острахом
Я н а. Ільоно, не треба… (оглядаючись) Он людина із Києва, вона не зрозуміє того… Вста-вай! І (тихіше) не цілуй мені руку… (Марині) Вона з кресів… не дивуйся їй!
М а р и н а. Та…
Я н а. Як ти сюди потрапила?
І л ь о н а. Хтіла дістатись до Рівного, і знайти там тебе…
Я н а. Тепер ми з Маринкою живемо у Львові. А ти поїдеш з нами.
І л ь о н а. (витираючи сльози) Яна, славна Яночка, моє життя для тебе, я в твоїй власно-сті…
Я н а. Що за дурниці! Не кажи вже такого…
М а р и н а. І встань з колін!
І л ь о н а. (знов хоче поцілувати Яні руку, дівчина не дає) Я тобі віддячу…я віддячу…даю слово присяги…віриш мені?
Я н а. Вірю, якщо ти встанеш! Забудь минуле!
Марина все ще недовірливо-здивована, але в неї з'являється розчулений усміх
Темрява і світло. М а р и н а допиває чай, С п і в а к сидить з чашкою та дивно дивиться на неї, немовби він почув якусь фантастичну історію
С п і в а к. Невже так і було?
М а р и н а. Я прекрасно все пам’ятаю. Це надто вражаюча картина, аби її забути за рік. Можливо, я не мала тобі того розказувать…але вже так трапилось.
С п і в а к. Абсурд! Ільонка…щоби вона могла так себе поводити? Вона зовсім інша!
М а р и н а. (холодно) Хіба ти знаєш її зблизька, знаєш її сприйняття світу? І, крім того, в кожного бувають проблеми й моменти розпачу.
С п і в а к. Бувають.
М а р и н а. І головне, ти багато про то не думай! Просто прийми до уваги мої слова щодо планів на цю людину. Бо потім матимеш неприємне розчарування…
С п і в а к. (луною повторює) Розчарування…
М а р и н а. Так. Радій тому, шо провів класну ніч!
Різкий дзвінок телефону. М а р и н а йде до краю сцени, бере слухавку
Так, це я… (неприязно) Хто? А, звісно! (посміхається) Дуже приємно! А звідки знаєш мій номер?.. Я тобі дам таємницю! (мовчить) Ну…та чому би й ні? Ні, ніхто мене не обтяжує! Я сказала ясно, чи мені повторить? (знов посміхається) От і славно! Бувай, бувай…
С п і в а к п'є холодний чай. М а р и н а, радісна, з посмішкою щось тихенько наспівує собі. Темрява.