Сцена п’ятнадцята

Кабаре. За столиком – троє п о л я к і в. Вони п'ють, розмовляють між собою.

За іншим столиком – с п і в а к. Перед ним великий стакан коньяку. Він розглядає поляків, але немов не бачить їх; кусаючи губи, повільно повертає стакан. До сусіднього столу підходить І л ь о н а. Вона збирає посуд на тацю. С п і в а к спостерігає за нею.

І л ь о н а підіймає голову, кидає на нього зневажливий погляд.

І л ь о н а. (в його бік) Хм. (відвертається, красиво та елегантно проходить мимо поляків

2-й п о л я к. Ільонка, коли ви закриваєтесь?

І л ь о н а. (посміхається) Ще не скоро. А що ж ви зрадили Ольшанецькому?

1-й п о л я к. Заради вас, прекрасна панно!

І л ь о н а. (з невинною усмішкою) О, я вже вся червона… Я розтану від вашої уваги…

Йде до сходів, зникає

С п і в а к. Мені так видається, що Марина абсолютно права. Але чому, я не розумію – чо-му?! (п'є) Ніяких, як вона виразилась, планів щодо Ільонки у мене не було і нема…але до вчорашнього дня ми хоча б могли спілкуватись… До того, як ми… (закриває лице руками)

Так! (дивиться вгору) Якщо подивитись на мене зі сторони, то можна прийти до дуже нев-тішного висновку…все порожньо. Навколо мов якась стіна, за неї не проб'єшся…але в чо-му проблема? Чого я хочу? Адже я не люблю суспільство, я ніколи (п'є) не прагнув компа-нії, а перші місяці співів перед кабаретовою публікою взагалі були катуванням! Це зараз я по-іншому дивлюсь на все це… (п'є) Та дійсно, навіщо тоді постійно себе мучати, щось шукати, йти напомацки через ліс нерозуміння та чужих відносин?.. (мотає головою, мовби викидаючи думки) Абсурд, абсурд…

Зі сходів швидко спускається М а р и н а. Побачивши його, підходить та сідає

на вільний стілець

М а р и н а. (важко дихаючи після бігу. Її обличчя надзвичайно збуджене) Привіт! Я…

С п і в а к. (без емоцій) Яни не було. Мабуть, вона десь з кимось гуляє.

М а р и н а. Послухай…(переводячи подих) Мені треба твоя допомога! Придумай щось, порадь мені, ти ж все і всіх у Львові знаєш!

С п і в а к. Все? І всіх? (п'є) Ти смієшся?

М а р и н а. Ні! Аж ніяк… Янці (оглядається, нахилившись до нього та понизивши голос) Янці загрожує величезна небезпека! Її хочуть арештувать… Я…я це сама взнала пару хви-лин тому! Це сталось недалеко звідси, і до тебе було найближче… бо я справді не знаю що робить!

С п і в а к. Що робити? Просто її попередити.

М а р и н а. (зірвавшись на крик) Та як?! (затуляє рота рукою, тихо) Вибач.

С п і в а к. Ну, подзвонити їй.

М а р и н а. Та звідки ж! Поки я доберусь додому, це вже буде непотрібно…а сама вона вдома, малює…тільки я не зможу зайти до неї.

С п і в а к. (крутячи стакан) Так, може бути нагляд. (розглядаючи поляків) Певне, хтось має бути на вулиці, біля будинку…так завжди буває.

М а р и н а. А звідки ти знаєш?

С п і в а к. (незрозуміло, чи він серйозно, чи в жарт) В книжках читав. (мовчить, думаючи)

М а р и н а. Час! Лишилось менше години… (одним ковтком випиває півстакана, що зали-шились) Якщо ми її не врятуєм, я до кінця життя буду відчувать себе винною…

С п і в а к. (в роздумах)…треба якось привернути її увагу. Вона вигляне з вікна, а ми пода-мо їй знак про небезпеку. І вона вийде через чорний вхід…

М а р и н а. В неї нема чорного ходу!

С п і в а к. Ну через горище, яка різниця! Тільки от як зробити так, щоби вона нас поміти-ла?.. (задумається) Не знаю.

М а р и н а. (немов у неї всередині щось обірвалось) Не знаєш. Крім тебе, мені більш ніхто не поможе…і Янці теж…

З-за естради виходить с к р и п а л ь, він з явними семітськими рисами обличчя

С п і в а к. (помітивши його) А от і ідея прийшла! Хей! (махає йому рукою)

С к р и п а л ь. (підходячи) Радий бачити. А що, ти навіть у заслужений вихідний день не можеш забути про славне рідне кабаре?

С п і в а к. Я думав посидіти й розвіятись…але де там! Послухай, твої колеги є тут?

С к р и п а л ь. Аякже! О, та щоб я так жив, як я їх бачив кілька хвилин тому!

М а р и н а. Скоріше, будь-ласка!

С п і в а к. (не зважаючи на неї) Послухай, поможіть вашому солістові!

С к р и п а л ь. (без ентузіазму) Все, що в моїх силах…

М а р и н а. Треба…

С п і в а к. Марин, помовчи. Дуже прошу. (музиканту) Знаєш, є одна людина…

Щось говорить йому на вухо, с к р и п а л ь слухає уважно та насторожено

М а р и н а стискає руки, ледве стримуючи хвилювання