Сцена восьма

З тої сторони, звідки свого часу вийшла Марічка, з'являються кілька людей. Між ними один в темному, його шарпають та б'ють. Це Ж и д. М а р і ч к а вражено за цим спостерігає. З іншого боку входить М а р у щ е н к о, він стає біля тумби та розвертає газету "Chwila". С п і в а к, відсторонившись, проводжає людей поглядом.

С п і в а к. І тобі доброї! (зникає)

Ж и д. (закриваючи обличчя) За що ви б'єте бідного єврея? Я нічого не зробив! Я невин-ний, як сама Богородиця!

П о л я к. А, пся крев! (шарпає його за комір) Річ Посполита стоятиме сотні років! Це ско-ріше тебе, жидівська морда, зараз не стане…

Ж и д. Панове, ви неправильно все зрозуміли! (кричить) Поможіть!

П о л я к и його б'ють

П о л я к. Нєх жиє Польська держава! Нєх жиють Лєґіони!

З іншої сторони виходять М а р и н а та Я н а.

М а р и н а. (здивовано) Янка, що там?

Я н а. (буденно) Пілсудчики жида б'ють, мабуть.

М а р и н а. За що?..

М а р у щ е н к о. Більшовицький провокатор.

Я н а. От, ти чула? (відходить разом з Мариною до центру сцени)

М а р и н а. Я в то не вірю. У вас постійно знаходять комуністів, провокаторів, що когось винуватого…

Я н а. Комусь це вигідно, правда? Але яка нам на то різниця, скажи?

М а р и н а. Різниці нема, а – дивно. Ну, стара, велике дякую за вечерю! Я тобі винна…

М а р у щ е н к о уважно дивиться на них, щось записує

Я н а. Забудь і спи спокійно, кохана! (сміється)

Поляки кидають Ж и д а та йдуть, переговорюючись, повз приголомшену жахом

М а р і ч к у

П о л я к. (посміхається, кричить) Чарівної ночі дівчатам! (зникає)

Я н а. (махає рукою) І панові також!

М а р и н а. (також посміхаючись) Давай якось підем в кабаре, послухаєм якусь нову пісеньку за кавою та наливкою?

Я н а. На дівчат потягнуло? (сміється, раптово стає серйозною) Славна ідея. Давай схо-димо на днях! Я знаю хороший заклад, думаю, ти там не бувала…

М а р и н а. Домовились! Завтра будеш на лєкціях?

Я н а. Прибіжу. Я спатиму, мов вбита, бо півночі буду проявляти знимки… Десь стрінемся під академією…

М а р и н а. (позіхає) Тоді до зустрічі?

Я н а. Бувай, рада була зустрітись!

М а р и н а. Взаємно!

Цілуються, розходяться в різні боки. З країв сцени обертаються, махають одна одній, зникають.

М а р у щ е н к о. (склавши газету, підходить до Ж и д а, що намагається піднятись з зе-млі) Я обіцяв, що ти обов’язково отримаєш неприємності. Чого ж ти мене не послухався?

Ж и д. Випадок…

М а р у щ е н к о. В твоєму житті кожен випадок – це закономірність. (йде, наспівуючи) Ty zapomniała – ja wiem, ja wiem... że mnie kochała – ja wiem, ja wiem... (зникає)

М а р і ч к а. (ледве переводячи подих) Як жорстоко! Як цинічно, і як страшно! Навіщо я те побачила…невже взагалі можливі у житті такі картини? Але головне – байдужість! О, байдужість…байдуже всім…у всіх свої розмови, свої справи, нікому немає діла до ближ-нього…до того, що коїться поруч! Кав’ярня, кабаре…це їм головніше за людську долю… Але я виясню… (опиняється біля Ж и д а, що стоїть, приводячи себе, наскільки це мож-ливо, в пристойний вигляд) Скажи…

Ж и д. (в першу мить налякавшись) Не треба! Не бийте бідного єврея…

М а р і ч к а. Заспокойся! Ніхто тебе не битиме… Скажи, ти знаєш людину в плащі?

Ж и д. (побачивши її, здивовано) О, хто його не знає! Всі знають…

М а р і ч к а. Як його звати?

Ж и д. Пані, навіщо вам те? Змилуйтесь над бідним євреєм…

М а р і ч к а. (твердо) Мені важливо…як його звати?

Ж и д. Не кричіть, пані…я скажу…я все скажу… Пане Марущенко, саме так! Але не кажіть йому, що я його видав, він мене вб'є, а мені…

М а р і ч к а. А хто він такий?

Ж и д. О, хто то може знати, прекрасна пані! Ніхто того напевно не знає, але страшна, дуже небезпечна особа, це скаже вам кожен єврей Замарстинова! Стережіться його, пані.

М а р і ч к а. Так, доля правди тут є… (відходить) Мені всю ніч буде бачитись той епі-зод… я не зможу спати… (зникає)

Вулиця провалюється в морок