Сцена десята

Морок розсіюється.

О т е ц ь Т и м о ф і й сидить в кріслі зі старою книгою, щось підкреслюючи олівцем.

Входить Б о г д а н.

Б о г д а н. Слава Йсусу Христу!

О т е ц ь Т и м о ф і й. (підвівши голову) Слава навіки Богові. Що ти хочеш, сину?

Б о г д а н. Хочу з вами порадитись, отче. Моє ім'я Богдан. Мій батько – отець Роман Зятик, парох у Раві-Руській. Може, ви чули?

О т е ц ь Т и м о ф і й. Чув, багато чув. Щира, чуйна, освічена людина, яка все життя пок-лала на боротьбу з ворогами всього українського. Шляхетна мета!

Б о г д а н. Отче, поможіть мені. Я не знаю, як поступити.

О т е ц ь Т и м о ф і й. Говори своє діло, разом над ним подумаємо.

Б о г д а н. Отче, це занадто особиста справа…я б не наважився вас турбувати. Але розумі-єте, у мене немає жодної життєздатної думки! (Мовчить) Є дівчина із Жовкви, її звати Марічкою. Її батько теж колись був священиком в церкві Різдва Христового, але давно… І ми з нею кохаємось. Вона мене любить, а я її…

О т е ц ь Т и м о ф і й. Що ж не так?

Б о г д а н. Є проблема, яка нам заважає. Це – співак з естради кабаре, що придумав собі, ніби кохає мою дівчину. І якби це було просто так…а вони часто бачаться, про щось роз-мовляють, він весь час на неї дивиться… Ця людина постійно є між нами.

О т е ц ь Т и м о ф і й. Людина, що дбає про спасіння душі, не співатиме в кабаре. Ти сам з ним говорив?

Б о г д а н. Він всім виглядом показує свою зневагу до мене. Не битися ж мені з ним… Але далі так продовжуватись не може! Жодні слова на ту особу не діють.

О т е ц ь Т и м о ф і й. І які в тебе є думки на цей рахунок?

Б о г д а н. А востаннє ми бачились на виставці керамістки Осмоловської. Той, в кого є хоч крапля віри в душі, на таку виставку не піде! Він же ще насміхатись над моїми справедли-вими словами, хоча відомо, що справжнє мистецтво має достойно висвітлювати сакральну тему…

О т е ц ь Т и м о ф і й. Мистецтво існує у різних проявах. Втішся! Сучасні тенденції вза-галі важко віднести до культурних надбань.

Б о г д а н. І, отче, я думаю – може, мені пожалітись на нього в поліцію? Я знаю, це гріх…

О т е ц ь Т и м о ф і й. Те, що робиться заради доброї справи – не гріх. Але що ти скажеш в поліції? Адже тебе не били, не грабували.

Б о г д а н. (різко) Скажу, що він зрадник Польської держави!

О т е ц ь Т и м о ф і й. (похмуро) Жандармерія?

Б о г д а н. (зніяковівши) Так, соромно людині, що дбає про національне відродження, зна-тися із польськими жандармами…

О т е ц ь Т и м о ф і й. Знову ж таки, коли це для доброї справи – то не соромно, а потріб-но! Зараз слушний час. Жандармерія розшукує більшовицьких провокаторів, що розсипа-ють на нашій землі червону отруту, відхиляючи людей від віри та нормального життя. Між іншим, сину, в мене є певні зв’язки. І через них я чув, що оту Осмоловську хочуть побачити на Лонцького за деякі її твори. Як бачиш, іноді донос є дуже корисним, і на часі! Зроби так же само, і їх двох не стане. Ними може навіть зайнятись одна і та ж сама люди-на, і обидві неприємних тобі істоти зникнуть, ніби їх не існувало!

Б о г д а н. (вражено) Отче, але ж це…гріх…

О т е ц ь Т и м о ф і й. А ти після цього піди і покайся! Постав свічку, помолися, зроби пожертву на розвиток української церкви! І Бог тобі простить…адже тоді ви з дівчиною зможете з'єднати ваші закохані серця. А що може бути більшою відрадою на світі, аніж

щасливе кохання?

Б о г д а н. Отче, я вам глибоко вдячний! Ви мене врятували… Дозвольте поцілувати вам руку!

О т е ц ь Т и м о ф і й. Ну що ти, сину…

Б о г д а н цілує руку о т ц я Т и м о ф і я.

Благослови тебе Бог на благородну справу! Хай всі вороги української культури і нації на-віки згинуть! (благословляє Б о г д а н а)

Все провалюється в темряву