Питання для самоконтролю

1. Форми земельної власності на землю й інші природні ресурси.

2. Право державної власності на землю й інші природні ресурси.

3. Право комунальної власності на землю й інші природні ресурси.

4. Право приватної власності на землю.

Питання для самостійного вивчення

1. Ознайомтесь зі структурою та основними положеннями ЗУ “Про власність ”.

Тема 7. Правове регулювання фермерського господарства

7.1. Поняття фермерського господарства

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян України, що виявили бажання робити товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Дане поняття відбите в ст. 2 Закону України “Про фермерське господарство ” від 19 червня 2003 р. Аналіз цих і інших положень Закону дозволяє затверджувати, що господарству властиві наступні ознаки.

По-перше, це форма підприємницької діяльності, тобто фізична особа (або група працівників) самостійно, систематично, на власний ризик бере на себе зобов'язання займатися сільськогосподарською діяльністю. Відомо, що щодо цієї ознаки в чинному законодавстві для суб'єктів, знаючих у сільськогосподарському виробництві, не мається обмежень. Здатності, праця і наявність матеріальної бази – от незначний перелік факторів, що дозволяють займатися підприємництвом у сільському господарстві. Матеріальна база – це майно, що належить членам селянського господарства, отримане від інших суб'єктів (у тому числі і на умовах оренди). Мова йде, в основному, про засоби виробництва, тобто тракторах, комбайнах, плугах і іншому сільськогосподарському інвентарі.

По-друге, селянське господарство створюється для виробництва сільськогосподарської продукції. Мова йде про те, що саме виробництво здійснюється самотужки.

По-третє, селянське господарство може самостійно займатися переробкою сільськогосподарської продукції. Оскільки селянське господарство самостійне у виборі контрагентів по збуті сільськогосподарської продукції, то воно саме вибирає, у якому виді її реалізувати. Найбільш прийнятною формою може бути реалізація кінцевої продукції. Тобто фермерське господарство на свій розсуд організує переробку продукції, її доведення до стану вживання. Дана обставина має багато форм виконання в залежності від періоду року, самого покупця, призначення сільськогосподарської продукції. Це може бути оптова і роздрібна реалізація, через власні або посередницькі структури.

По-четверте, вільний прийом працівників. Зрозуміло, що фермерське господарство не зможе функціонувати без додаткової робочої сили. Закон передбачає, що відносини працівника із селянським господарством регламентується трудовим договором і чинним законодавством про працю.

По-п'яте, селянське господарство як юридична особа в повному обсязі користується всіма повноваженнями, запропонованими законом. Мова йде про самостійність у формуванні напрямків своєї діяльності, а в зв'язку з цим - про ретельне використання усіх своїх потенційних можливостей, розподілі прибутку для тих цілей, що необхідні, щоб сплатити встановлені податки, а також для свого відтворення.

Фермерське господарство, таким чином, є первинною виробничою структурою сільськогосподарського виробництва. У Законі «О пріоритетності соціального розвитку села й агропромислового комплексу в народному господарстві України» від 15 травня 1992 р. відзначається, що держава на перше місце ставить фермерські господарства як найбільш мобільну структуру виробництва. Тим часом такий підхід є помилковим на даному етапі господарювання. Це зв'язано з деякими факторами. Мова йде про відсутність матеріальної бази для ведення фермерського господарства. Лише окремі фермери тепер мають можливість купити необхідні засоби для ведення сільськогосподарського виробництва. Однак, як відомо, одиничні фермери проблем аграрного комплексу не дозволяють.