Література

1. Скляренко Є.Т. Травматологія і ортопедія. Київ 2005.

2. Юмашев Г.С. Травматология и ортопедия,М. 1993.

3. Трубников В.Ф. Ортопедия и тавматология. Х. 1986.

4. Смирнова Л.А. Практические занятия по травматологии и ортопедии.Киев 1976.

5. Бойчев Б. Оперативная ортопедия и травмаатология.,София 1961

6. Каплан А.В. Повреждения костей и суставов. М.1979.

Додаткова література

1. Анкин Л.Н., Левицкий В.Б. Принципы стабильно-функционального остеосинтеза, Киев, 1991

2. Бойчев Б.С. Оперативная ортопедия и травматология, пер. с болгарского.-София:Медицина и фузкультура, 1968

3. Вейль М.Г. Диагностика и лечение шока: пер. с англ., М.:Медицина, 1970

4. Волков М.В., Гудушаури О.В., Ушакова О.А. Ошибки и осложнения при лечении переломов.-М.:Медицина, 1970

5. Годунов С.Ф. Способы и техника ампутаций.-Л.:Медицина, 1967

6. Девятов А.А. Чрескостный остеосинтез.- Кишенев:Штиинца, 1990

7. Дерябин И.И., Насонкин О.С. Травматическая болезнь .-Л.:Медицина, 1987

8. Капалан А.В. Закрытые повреждения костей и суставов.-м,:Медицина, 1967

9. Каплан А.В., Маркова О.Н. Открытые переломы длинных трубчатых костей.-Ташкент: Медицина, 1975

10. Каптелин А.Ф. Восстановительное лечение при травмах и деформациях опорно-двигательного аппарата.-М.:Медицина, 1969

11. Ключевский В.В. Скелетное вытяжение.-М.:Медицина, 1991

12. Корж А.А., Кулиш Н.И., Моисеева К.Н. Хирургическое лечение заболеваний таза.-Киев:Здоровье, 1985

13. Левенец В.Н., Юрченко А.П., Пляцко В.В. Профилактики и лечение гнойно-воспалительных осложнений при лечении переломов костей.-М. Лекция, ЦОЛИУ, 1985

14. Маркс В.С. Ортопедическая диагностика.-Минск: Наука и техника, 1978

15. Мовшович И.А. Оперативная ортопедия.-М.:Медицина, 1995

16. Мюллер М.Е., Алльговер М., Шнейдер Р., Виллингер Х. Руководство по внутренней фиксации. 3-е издание.- Спрингер-Верлад, Москва, 1996

17. Новаченко Н.П., Эльяшберг Ф.Б. Постоянное вытяжение.-Киев: Госмедиздат УССР, 1969

18. Олекса А.П. Травматолоія і ортопедія. Підручник, Київ: Вищі школа, 1993

19. Пащук А.Ю. Регионарное обезболивание.-М.:Медицина, 1987

20. Пожариский В.Ф. Политравмы опорно-двигательной системы и их лечение на этапах медицинской эвакуации.-М.:Медицина, 1989

21. Пожарский В.Р. Реанимация при тяжелых скелетных травмах.-М.:Медицина, 1972

22. Рейнберг С.А. Рентгенодиагностика заболеваний костей и суставов. В2-х томах.-М.:Медицина, 1959

23. Скляренко Е.Т. Хирургия суставов конечностей.-Киев:Вища шк., 1975

24. Ткаченко С.С. Остеосинтез.-Л.:Медицина, 1987

25. Уотсон-Джонс Р. Переломы костей и повреждения суставов.-М.:Медицина, 1979

26. Устименко Е.М. Травматические разрывы мочевогопузыря.-М.:Медицина,1978

27. Цивьян Я.Л. Хирургия позвоночника.-М.:Медицина, 1969

28. Чаклин В.Д. основы оперативной ортопедии и траматологии.-М.:Меджицина. 1964

29. Школьников Л.Г., Селиванов В.П., Цодыкс В.М. Повреждения таза и тазовых органов.-М.:Медицина, 1966

Ампутації кінцівок. Лікування травматологічних та ортопедичних хворих в амбулаторніх умовах. (4 години)

Мета заняття:

1. Ознайомить студентів з видами ампутацій кінцівок, показаннями до оперативного втручання та їх методиками.

2. Ознайомить студентів з організацією травматологічної та ортопедичної допомоги. Навчить правилам прийняття травмованих в травматологічному пункті, обстеження та надання допомоги хворим в поліклініці. Ознайомить з основами відновлювального лікування та диспансеризації хворих з наслідками травм і ортопедичними захворюваннями в амбулаторних умовах.

Учбовi питання:

Вступне слово викладача Види ампутацій кінцівок. Показання до первинної та вторинної ампутації. Організація травматологічної та ортопедичної допомоги в амбулаторних умовах. Надання допомоги хворим в травматологічному пункті, обстеження та складання плану лікування хворих в амбулаторних Обход вiддiлення та росклад тематичних хворих Заключне слово викладача

10 хвилин 40 хвл. 40 хвл. 40 хвл. 40 хвл. 60 хвл. 10 хвл.

Оснащення

Тематични слаиди

Рентгенограми

Тематичнi таблиці

Набiр металевих конструкцiй

Апарати зовнішньої фіксації

Ендопротези

Перев’язочна та гiпсова

Вiдеофiльми

ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

АМПУТАЦІЇ КІНЦІВОК.

Ампутацію кінцівок варто вважати хірургічним втручанням, що калічить та наносить потерпілим важку фізичну і психічну травму. Вона включає в себе дві основні задачі: збереження життя хворим і створення кукси, що забезпечила б умови для користування протезом з максимальним функціональним ефектом. 209 Розрізняють первинні і вторинні показання до ампутації. До первинних відносяться:

— нежиттєздатність кінцівки в результаті механізму її ушкодження (розтрощення, відрив чи висячий на кожнофасціальному клапті зруйнований дистальний відділ концівки);

— ушкодження магістральних судин кінцівки, порушення кровопостачання кінцівки з явищами гангрени і ішемічної контрактури в результаті пізньої госпіталі-зації (через 6—8 годин після травми судин);

— грубі циркулярні опіки кінцівки IV ступеня при явних ознаках її нежиттєздатності, а також поразка глибоким опіком кісток і суглобів;

— відмороження кінцівки IV ступеня, коли з'являється демаркаційна лінія,

До вторинних показань до ампутації відносяться інфекційні ускладнення ран:

— анаеробна інфекція, ускладнена гангреною кінцівки, яка являє загрозу для життя хворого;

— сепсис на ґрунті хронічного остеомієліту з поразкою суглоба;

— повторна кровотеча, пов'язана з ерозією судин на ґрунті гнійного ускладнення.

Ампутація кінцівки за первинними показниками у поранених в стані шоку несе в собі додаткову травму і, тим самим, ускладнює стан потерпілого. Тому необхідно перед операцією провести протишокову терапію в повному обсязі, а саме, втручання здійснювати під надійною анестезією.

Ампутацію за вторинними показниками роблять до повної і надійної стабілізації основних життєвих функцій організму. Важливим моментом при ампутації є прагнення до створення опороздібності кукси для подальшої можливості протезування кінцівки, тому для хворого велике значення має кількість втрачених суглобів кінцівки і довжина кукси. Рівень ампутації звичайно визначається межею руйнування кістки і нежиттєздатністю м'яких тканин.

Слід зазначити, що при великих травмах кінцівок і при вогнепальних пораненнях, де визначені показання до ампутації, її виконують як завершальний етап первинної хірургічної обробки рани.

Існують чотири способи ампутацій:

Одномоментний;

Двохмоментний;

Трьохмоментний;

Клаптевий;

Судини звичайно перев'язують шовковою чи синтетичною лігатурою. Нерви перетинають, а їхні закінчення обробляють для уповільнення утворення невром до формування кукси.

Є кілька способів обробки кукси нерва: 1) спосіб Вира — куксу закривають шматком з оболонки периневрія; 2) спосіб Чеппла — куксу закривають власною оболонкою нерва, зсунуту попередньо нагору до перетинання безпосередньо з нервом; 3) спосіб Мовшовича — підшивання пересіченого нерва до м’язів. Перетинання кістки здійснюють частіше по методу Пті — перепилюють її на рівні с окістям і згладжують нерівності кісткового обпила рашпілем. Шви на куксу не накладають. Рани пухко тампонують з будь-якою антисептичною маззю. Для запобігання розвитку порочної конічної кукси на дистальний кінець ампутованої кінцівки накладають клейове витяжіння для зближення країв рани і її швидкого загоєння. Клаптеві способи при ампутаціях застосовують, коли можливо викроїти достатні по довжині кожно-фасціальні шматки з передньої, задньої чи з бічної поверхні сегмента кінцівки. При цьому враховують природну скорочувальність шкіри. Після загоєння рани на культі потерпілого здійснюють протезування кінцівки. Проблему первинного протезування вирішують при консультації протезиста.

ЛІКУВАННЯ ТРАВМАТОЛОГІЧНИХ ТА ОРТОПЕДИЧНИХ ХВОРИХ В АМБУЛАТОРНІХ УМОВАХ.

Основні принципи організації травматологоортопедичної служби в країні пов'язані з історією її розвитку.

Дуже важливим було наблизити першу медичну допомогу потерпілим до місця виникнення нещасного випадку. Тому організувались пункти невідкладної допомоги на підприємствах, які з 1931 року називаються здоровпунктами, відкривались станції швидкої допомоги, амбулаторії, поліклініки і спеціальні стаціонари.

Нинішня структура лікувально-профілактичної травматологоортопедичної допомоги населенню складається з до лікарської допомоги (само- і взаємодопомога), з амбулаторної допомоги (здоровпункт), фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП) на селі, станція швидкої медичної допомоги, травматологічний пункт (кругло добовий у містах), травматологоортопедичний кабінет поліклініки (району, області) та стаціонарної спеціалізованої допомоги, травматологічні відділення для дорослих ( в містах і обласних центрах), клініки кафедр медичних інститутів і науково-дослідних інститутів травматології і ортопедії (Київ, Харків, Донецьк).

У системі організації невідкладної допомоги при травмах важливе значення мають станції швидкої медичної допомоги, що є сполучною первинною ланкою охорони здоров'я. В них надають невідкладну медичну і спеціальну лікарську допомогу на місці виникнення нещасного випадку і під час транспортування хворого в лікувальну установу. В роботі станцій виклики з причин нещасних випадків становлять майже 20%.

Травматологічний пункт (круглодобовий) організують з розрахунку 1 пункт на 200 тис. населення (приказ МОЗ СРСР за номером 480 від 15.07. 1970 р.) Основна мета травмпункту - надання кваліфікованої травматологічної допомоги населенню. В кожному травмпункті є оглядова кімната, кімната для спостереження, рентген кабінет, "мала операційна", гіпсовочна і матеріальна кімната тощо.

Травмпункт забезпечений усім необхідним для діагностики і надання невідкладної допомоги як при відкритих, так і закритих травмах.

За умов травмпункту в повному обсязі отримують допомогу хворі з забоями, невеликими пораненнями, вивихами і нескладними переломами кісток (ключиці, передпліччя, кисті, стопи), тобто ті, які можуть продовжувати лікування за амбулаторних умов. Якщо вправлення невдале, хворих кладуть в травматологічне відділення.

Хворих з тяжкими пораненнями, переломами плечової чи стегнової кістки, кісток гомілки, хребта, таза, а також ребер після дообстеження на травмпункті переводять в стаціонар. Хворих в травматологічному щоці без затримки на травмпункті направляють в реанімаційне відділення лікарні, а за потребою - безпосередньо в ургентну операційну, де з одночасним виведенням хворого із тяжкого стану проводять дообстеження і необхідні хірургічні втручання.

Травматолологічний кабінет поліклініки є основною ланкою надання спеціалізованої допомоги населенню, тому що більше 80% хворих починають лікуватись в амбулаторних умовах і майже всі його тут закінчують.

Обсяг роботи кабінету:

1. Надання невідкладної травматологічної допомоги

2. Лікування амбулаторних і виписаних із стаціонару хворих аж до їх видужання.

3. Експертиза непрацездатності хворих внаслідок травм і захворювань апарата опори і руху

4. Аналіз травматизму і віддалених результатів лікування травм

5. Обслуговування хворих за викликом додому

6. Диспансеризація і планове оздоровлення диспансерних хворих

7. Профілактична і санітарно-освітня робота.

Лікар травматологічного кабінету проводить обстеження хворого уточнює діагноз, надає невідкладну допомогу хворим, вирішує питання непрацездатності, дотримуючись загальних положень.

У випадках непрацездатності внаслідок захворювань апарата опори і руху видає листок непрацездатності з моменту звернення хворого до лікаря. Лікар бере участь в роботі лікарської консультативної комісії (ЛКК) і коли є потреба, оформлює документи на МСЕК (медико-соціальну експертну комісію) для визначення групи інвалідності.

Важлива ділянка роботи лікаря-травматолога поліклініки - диспансеризація і планове оздоровлення хворих. Вибір хворих, які потребують диспансерного спостереження і лікування, проводять під час огляду хворих, що звертаються за медичною допомогою у лікувальні установи і щорічних медоглядів населення в дошкільних закладах, школах, колективах виробництв. Особливої уваги заслуговує організація планових медичних оглядів новонароджених у пологових будинках, а також повторний огляд дітей в 2-3 місячному віці з метою раннього виявлення та лікування з приводу природженої ортопедичної патології.

Диспансерному обліку і плановому лікуванню підлягають:

1. Хворі з наслідками травм :

• контрактурами і туго рухомістю суглобів після переломів:

• після травматичним остеомієлітом

• порочними куксами кінцівок та їх хворобами

• переломи кісток із сповільненим зрощенням

• неправильно зрощеними переломами з порушенням функцій кінцівки

• несправжніми суглобами

2. Хворі з запальними (специфічними і неспецифічними) процесами в кістках і суглобах та їх наслідками (контрактурами та анкілозом в порочному положенні кінцівки).

3. Хворі з дегенеративно-дистрофічними захворюваннями хребта і суглобів:

• остеохондроз хребта;

• деформуючий артроз.

4. Неерогенні ортопедичні деформації кінцівок (порочні положення з порушенням функції).

5. Фіброзна дистрофія і пухлини кісток.

6. Природженні ортопедичні захворювання

• вивих стегна

• клишоногість

• кривошия

• недорозвиток і аномалія розвитку кінцівок

• дисплазія кульшового суглоба

7. Діти з порушенням постави - сколіоз - остеохондропатія.

На всіх хворих заводять "Контрольну карту диспансерного хворого (Ф. N 030\у) і "Медичну карту амбулаторного хворого (Ф. N 025\у). В контрольній картці реєструють календарний план лікування хворого (амбулаторного, стаціонарного і санаторно-курортного), а в медичній картці - дані об'єктивного і допоміжних методів обстеження, призначене консервативне або оперативне лікування і його ефективність.

Хворих з наслідками травм після відновлення працездатності або раціонального працевлаштування знімають з обліку і їх оглядають не рідше одного разу на рік (для своєчасного виявлення відхилення або ускладнень їх профілактики).

Хворих з дегенеративно-дистрофічними захворюваннями суглобів знімають з обліку після стабілізації процесу і працевлаштування, а з запальними процесами - при відсутності загострень протягом 3 - 5 років.

Діти з природженими ортопедичними деформаціями перебувають на обліку до видужання, а з набутими до закінчення росту (сколіоз) або стабілізації патологічного процесу з використанням ортопедичного взуття, апаратів (ортезів, протезів) для компенсації функціональних дефектів.

Кожного року проводять аналіз якості і ефектівності лікування диспансерної групи хворих з оформленням звіту. Наприкінці заняття викладач підкреслює важливість роботи ортопеда-травматолога поліклініки в системі надання допомоги хворим, а також на необхідність чіткого ведення медичної документації, для контролю за якістю проведеного лікування й аналізу його результатів.

На всіх промислових підприємствах працюють лікарські або фельдшерські здоровпункти, а на великих підприємствах у штаті є хірург. Працівники здоровпункту постійно чергують на підприємствах з безперервним режимом роботи. Матеріальне забезпечення здоровпунктів здійснюється за рахунок підприємств із коштів, які виділені на охорону праці і техніку безпеки. У кожному із них є перев'язочна і матеріальна кімнати, де зберігаються засоби для транспортної іммобілізації, запаси перев'язочного матеріалу, балон з киснем тощо. У перев'язочній обов'язково повинен бути стерильний набір для трахеотомії, катетери, системи для переливання кровозамінників, перев'язочний матеріал, запас лікарських засобів для проведення інтенсивної терапії ("реанімаційний куток") тощо.

Основне завдання здоровпункту - проведення профілактичної роботи. Вона полягає в організації санітарних постів і навчанні робітників з надання само- і взаємодопомоги при нещасних випадках, спостереженні за санітарним станом підприємства і забезпеченні робочих місць аптечками, участі в розборі нещасних випадків і складанні планів профілактичних заходів з адміністрацією підприємства, проведенні профілактичних оглядів, щеплень тощо.

Лікувальна робота зводиться до надання невідкладної допомоги при всіх нещасних випадках і лікування з приводу дрібних травм.

Працівники фельдшерсько-акушерського пункту на селі крім указаного оюсягу роботи,що вик5онується на здоровпункті, проводять огляд населення, особливо новонароджених, з метою раннього виявлення ортопедичних деформацій, ведуть диспансерний облік.

Література

1. Скляренко Є.Т. Травматологія і ортопедія. Київ 2005.

2. Олекса А.П. Травматологія і ортопедія Київ,"Вища школа", 1993, с. 57-65.

3. Смирнова Л.А., Шумада И.В. Практические занятия по травматологии и ортопедии. Киев, 1976, с. 158-162, 167-173.

4. Юмашев Г.С. Травматология и ортопедия: Учебник для медицинских институтов, - М. "Медицина", 1990 - 630 с.

5. Дубров Я.Г. Амбулаторная травматология. - М.: Медицина, 1986 - 288с.

6. Краснов А.Ф., Мирошниченко В.Ф. Амбулаторная травматология: Учебное пособие. - Куйбышев, 1983 - 112 с.

7. Серенко А.Ф., Ермаков В.В., Петраков Б.Д. - Основы организации поликлинической помощи населению. - М.: Медицина, 1982. - 383 с.

8. Соколов В.А. Травматологическое отделение поликлиники, - М.: Медицина, 1988. - 237 с.