Клінічна картина остеоартрозу

Симптоми, що викликаються артрозом, наростають поступово і непомітно. Течія хвороби визначається характером попереднього процесу, функціональним навантаженням, масою тіла, конституцією, образом життя, гормональною дією, вагітністю та пологами. Втома на початку хвороби і біль стають все більш вираженими. Вони виникають після нетривалого навантаження і не припиняються. На визначеному етапі хвороби виникає обмеження рухливості суглоба. Спочатку обмежуються крайні згинання та розгинання (перерозгинання), ротація, відведення. Хворі стають чутливими до змін погоди, вологості, коливань атмосферного тиску. З прогресуванням хвороби безбольові періоди стають все коротшими. З'являється кульгавість, що обумовлена болем та контрактурою. Працездатність зменшується або втрачається.

Рентгенологічні зміни: звуження суглобової щілини, деформація голівки, субхондральний склероз, утворення остеофітів та кіст.

Розрізняють три стадії захворювання: I - стадія початкових змін II - стадія виражених змін III- стадія різко виражених змін

Лікування

Основна мета лікування - ліквідація болю. Досягається це такими мірами:

1) розвантаження суглоба і відносний спокій (ліжковий режим, манжеточний витяг, хода з милицями) 2) знечулююча терапія 3) протизапальні засоби, в основному нестероїдні протизапальні препарати 4) ЛФК з другого-третього тижня, ефективна ЛФК в басейні 5) Фізіотерапевтичне лікування: знечулення, зменшення контрактур, покращення трофіки 6) Введення в суглоб глюкокортикоїдів. Профілактика захворювання містить в собі Д-спостереження, раціональний режим праці і відпочинку, щоденну ЛФК, періодичне санаторно-курортне лікування.

Оперативні методи лікування артрозів

а) остеотомії коригуючі б) артроскопія в) артропластика г) артродез д) ендопротезування.

Ендопротезування суглобів стає одним з ефективних методів серед реконструктивно-відновних операцій на суглобах. Світова історія ендопротезування нараховує понад півстоліття,найбільшого розвитку воно досягло з 70х років.Найбільш часто застосовується ендопротезування кульшового суглоба при ураженні голівки стегна:однополюсний суцільний імплантант застосовується у хворих віком понад 60 років,у хворих 50-59 років застосовується імплантант зі з'ємною голівкою,у осіб,молодших 50 років - імплантант зі з'ємною голівкою з подвійною сферою обертання("дабл-кап");у випадках значного зруйнування кульшової западини використовується тотальний ендопротез;в випадках (після невдалого первинного ендопротезування) використовуються ревізійні ендопротези.

За світовою статистикою потребують ендопротезування 500-1000 осіб на 1 млн населення,у світі щорічно виконується понад 800 000 ендопротезуваннь кульшового суглоба, клінічний показник ефективності перевищує 90%.Доля ендопротезуваннь колінного суглоба становить половину від кульшового суглоба з тенденцією зростання. Ендопротезування інших суглобів менш часте.

В ДДМА розроблена модульна сістема ендопротезування кульшовог суглоба, що відповідають сучасним вимогам (посвідчення МОЗ України N168/95)і мають такі переваги:

імплантати виготовлено з матеріалу великої міцності та покрито спеціальними електро- і біонейтралізуючими речовинами (нітан та керніт);

імплантанти з оптимальним шийно-діфізарним шунтом мають п'ять типорозмірів;

імплантанти зі з'ємними голівками мають універсальну (модульну) ніжку;

достатньо міцне кріплення компонентів ендопротеза досягається механічним способом;

в складних випадках можливо виготовлення індивідуальних імплантантів.

Операція виконується заднім доступом,проводиться активне дренування рани протягом 48 годин, фіксація кінцівки деротуючою пов'язкою 4-8 діб, з другого дня хворим дозволяється сидіти в ліжку,а з 3-4 вставати та ходити за допомогою милиць з дозованним навантаженням кінцівки;повністю опороздатність відновлюється через 3-4 місяці.

ОСТЕОХОНДРОЗ ХРЕБТА

Хребет є опорою для тулуба, утримує голову, захищає синій мозок, бере участь в передачі рухів тулуба і кінцівок. Кістковим елементом тулуба є хребець. Кожний хребець з'єднується з сусідніми в трьох точках: спереду між тілами міжхребцевим диском, позаду - двома міжпаростковими зчленуваннями. Міцність хребта забезпечується зв'язками: передньою і задньою поздовжними, жовтою, міжостистою. Міжхребцевий диск утворений двома гіаліновими пластівками, пульпозним ядром, фіброзною капсулою. Він виконує такі функції: з'єднує хребці, забезпечує рухливість хребта, охороняє тіла хребців від постійної травми.

Хребет має чотири фізіологічні кривизни: шийний лордоз з центром С5-С6, грудний кіфоз (центр Тh6 - Th7), поперековий лордоз (центр L4), крижо-копчиковий кіфоз. Довжина всіх дисків складає від 50% (у новонароджених) до 25% ( у дорослих) довжини хребта.

Остеохондроз - найбільш важка форма дегенеративно-дистрофічного уоаження хребта. В основі лежить дегенерація діска з наступним втягуванням в процес фіброзної капсули, суміжних хребців, міжвиросткових зчленувань, зв'язкового апарата; з'являється патологічна рухливість - в момент розгинання тіло хребця зміщується дозаду (псевдоспонділолістез); зменшуються горизонтальні і вертикальні розміри міжхребцевого отвору, що виявляється стиском корінця.

чснуючі теорії більше прояснюють деякі клінічні прояви, ніж причину винекнення остеохондроза:

1) інфекційна теорія вважає причиною ОХЗ різні гострі і хронічні інфекції (грип, туберкульоз, сифіліс, просто простуду);

2) ревматичний характер ОХЗ;

3) аутоімунна теорія;

4) м'язева теорія;

5) аномалія розвитку хребта і статичні порушення;

6) інволютивна теорія;

7) травматична теорія має такі підтвердження: процес прогресує там, де наібільше навантаження, часто має розвиток після однократної травми, поширений серед осіб фізичної праці; часто розвиток починається при асиметричному статико-динамічному навантаженні тулуба, можливе моделювання ОХЗ в експерименті за допомогою механічних факторів.

В течії ОХЗ А.І. Осна виділяє 4 періоди в залежності від морфологічних змін:

1й період - пульпозне ядро втрачає центральне розміщення і втискується в тріщіни фіброзного кільця;

2й період - тріщини фіброзного кільця послаблють його фіксаційну функцію і ведуть до нестабільності хребта (клінічно виявляється перевтомою і дискомфортом, рентгенологічно - псевдоспонділолістез);

3й період - період дискогенного радікуліта;

4й період - процес росповсюджується.

В залежності від фази ОХЗ розрізняють подразнення, компресію та перерву провідності корінця. Перші два симптоми характеризкються болем, при третьому наступає корінцевий параліч. Головним при больовому синдромі є ірітація, що наступає після подразнення або компресії нервового корінця, такий корінець стає зверхчутливим, наприклад, до рухів в даному сегменті хребта.

Клінічна картина ОХЗ хребта характерізується хронічною течією захворювання з різною тривалістю періодів загострення і ремісій. В залежності від рівня ураження розділяють шийний, грудний і поперековий ОХЗ.