Побудова суглоба

Епіфізи кісток складають тверду основу суглоба, хрящ, що вкриває епіфізи, не має ні судин, ні нервів і живиться шляхом осмосу - безпосередньо всмоктуванням живильної рідини міжуточною речовиною. Як результат цього - загиблий суглобовий хрящ практично не регенерує.

Суглобова порожнина (вірніше, щілина) утворена суглобовою сумкою і суглобовими поверхнями кісток. Синовіальна оболонка є внутрішньою поверхнею суглобової капсули, вона утворює багато складок, що містять жирову тканину та багато судин. Складки синовіальної оболонки виконують механічну та живільну функції.

Багата судинами синовіальна оболонка легко реагує на всякого роду зміни кровообігу, особливо навколо суглоба. Холод, висока вологість, коливання барометричного тиску може викликати біль і бути причиною запалення (ірітативний синовііт).

У нормі синовіальна рідина (краплі в суглобі) має лужну реакцію (рН 8,8), при запаленні стає кислою (рН 5,6).

Інервація суглобів відбувається з двох джерел - спиномозковими та симпатичними нервами, особливо багато інервована синовіальна оболонка. Функціональні порушення з боку чутливих нервів, що інервують суглоб, у вигляді болю в суглобі можуть бути єдиною ознакою захворювання суглоба, що зветься артралгією. Це підтверджується ефективністю знечулюючої терапії.

Патофоморфологія захворювань суглобів

При захворюваннях суглобів треба шукати два моменти: прихильність та шкідливість (травма, інфекція, застуда та ін.).

Особливе місце, з точки зору патогенезу займають артрити, що виникають при захворюваннях і пошкодженнях центральної нервової системи, так звані артропатії.

Часто артрити є місцевим проявом загального захворювання (ревматизм, туберкульоз, дизентерії, тифи...).

Дегенеративні зміни починаються з переродження хряща: втрата скловидної гладкості, розволокнення та розщеплення хряща, частинки його можуть вільно лежати в суглобі; кістка під хрящем витоншується, відбувається ебурнеація. В центральній частині суглобової поверхні хрящ гине, а по краям відновлюється активність.

Крім відновлення кісткоутворення, в субхондральному і в більш глибоких шарах утворюються порожнини, так звані кісти. Дрібні кісти розміщені ближче до поверхні, великі кісти розташовані більш глибоко. Часто кісти сполучаються з порожниною суглоба. Суглобова капсула потовщується, синовіальна оболонка також стає набряклою, гіперемованою та ворсинчастою; ворсинки різної величини, на ніжках вдаються в порожнину суглоба.

Класифікації захворювань суглобів

Debrunner (1954р.) запропонував таку класифікацію:

1. Первинні артрози, причина яких по суті невідома. Можна передбачити, що виникає диспропорція між функціональними можливостями суглоба та його навантаженням. Тяжка фізична робота, великий спорт, збільшення маси тіла подають суглобам нові вимоги. Але в деяких випадках артроз виникає і при нормальному навантаженні суглобів. Можна думати, що ендогенні порушення знижують виробничу потужність тканин як при старінні та порушеннях обміну.

2. Вторинні артрози, коли з невідомої причини виникла деформація суглоба, що призвела до порушення його функції і виникнення дегенеративних змін. Причини можуть бути вродженими (дисплазії, вивихи, порушення епіфізів...) і набутими (запалення, травми, кесонна хвороба, асептичний некроз голівки стегна ...).

В сьогоденні запальні захворювання суглобів поділяють на основі Міжнародної класифікації хвороб дев'ятого перегляду (МКК-9) та класифікації РХ Всесоюзного наукового товариства ревматологів (ВНТР, 1988р).