§ 3. Станово-представницька монархія

ІЬ

Іерехід до станово-представницької монархії. Другий період в історії феодальної державності охоплює ХШ-ХУ століття. Економічний прогрес, який розпочався ще в попередній період, вів до розвитку ремесла, торгівлі, поширенню товарно-грошових відносин. На цій основі міцнішають зв'язки між окремими районами, з'являється спеціалізація виробництва в різних регіонах, успішно розвиваються феодальні міста, які були на той час осереддям ремесла і торгівлі.

88

89

Частина друга

Історія держави і права Середніх віків____

Істотно змінюється економічний вигляд європейських держав. За часів хрестових походів до Європи надходила сила-силенна нових товарів: шовк, ситець, оксамит, килими і т.д. З'являються нові продукти: прянощі, новий одяг. Розвиваються нові види ремісничого виробництва. Все це пробуджувало в землевласника інтерес до заміни продуктової ренти і панщини грошовим чиншем, до нового зростання поборів з селян та городян.

Всі ці зміни знаходили свій конкретний прояв в історії феодаль-і них країн Європи. Міста Франції посилюють боротьбу за свої права, > шукають підтримки з боку королівської влади. А інтереси короля і населення міст багато в чому збігалися. Королівська влада прагнула єдності країни, але й міста мали таку потребу. Король намагався обмежити владу феодальних магнатів. Того ж хотіли і міста. На цій основі утворювався союз між королівською владою і містами, за яким мешканці міст давали королю гроші, а король захищав їх від утисків.

В Англії на початок XIII століття хартії, що надавали право на самоврядування, були пожалувані шістдесяти найбільшим містам. Такі права на самоврядування отримали і південно-французькі міста. Виняток становила Польща, де міста, що зазнали німецької колонізації, займали нейтральну або навіть ворожу позицію по відношенню до королівської влади.

Розвиток товарно-грошових відносин приводить до суттєвих змін у становищі селянства. Дворянство, відчуваючи потребу в грошах, переводить натуральні повинності селян у грошові. Так з'являється цензива — нова форма селянського феодального землеволодіння, за якою селянин оплачував щорічний грошовий внесок — ценз (чинш). У Франції перехід до цензиви розпочався в XIII столітті. В Англії він відбувався ще раніше, і на кінець-XII століття грошова рента вже мала перевагу.

У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.

У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю — від четвертої частини до половини.

Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні і дрібні землевласники, впливовим стає

Феодальна держава і право _____в країнах Європи______

Розділ І

лицарство — дворянство, набуває соціальної сили міське населення. В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.

Кращою класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.

З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей і т.д. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.

Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.

Третій стан формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.

Подібні зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості. Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були дуже близькими до уподобань верхівки англійських міст. В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни. В імперії існували імперські стани, в князівствах — земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство і т.д. У чеському суспільстві в XV столітті теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже як бачимо, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.

Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XIII столітті військовою, судовою і мо-

90

91

Частина друга

Історія держави і права __ Середніх віків____

Феодальна держака і прано ____(^країнах Європи ____

л

Розділ І

нетною реформами Людовіка IX, на початок XIV століття успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Однак феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська шіада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.

Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії— країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації. Сприяло посиленню королівської влади в Англії і зближення в економічному і правовому відношенні лицарства, міщан і вільного селянства.

Однак перехід до станово-представницької монархії в Англії не був простим. Річ у тім, що сильна державна влада після Генріха II опинилася в руках короля Річарда, відомого як Річард Левове Серце, Всю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що привело до величезних витрат і посилення великих баронів під час його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн (Джон) Безземельний, який невдалими війнами і провалами в зовнішній політиці довів країну до розорення, а підданих — до бунту. Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників — все це призвело до відвертого заколоту.

Першими в боротьбу за обмеження королівського свавільства вступили барони, їх підтримало лицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли зібране з баронів і лицарів військо в 1215 році рушило до Лондона, міщани відкрили міську браму і підтримали повсталих. Іоанн Безземельний змушений був визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті в червні 1215 року король скріпив своєю печаткою документ, який був складений баронами і отримав назву «Великої хартії вольностей 1215 року».

Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля.

Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви і обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною і володітиме своїми правами в

пілості і своїми цільностями в недоторканності (ст. І). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу — феодального платежу королЧо-сюзерєну, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона — васалів короля, — встановлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (статті 2, 3). Були встановлені докладні правила про опіку над спадкоємцями васалів, порядок спадкування тощо. Серйозні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси і річки (статті 47, 48, 53).

Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини. Стаття 34 забороняла королівське втручання в спори великих феодалів зі своїми васалами про вільні земельні держання шляхом видання особливих наказів про передачу цих справ до королівського суду. Були задоволені й інші вимоги феодалів, аж до випровадження із Англії іноземних лицарів і повернення раніше конфіскованих земельних володінь.

Дуже серйозно обмежувала королівську владу стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства нашого» за винятком трьох випадків — коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в лицарі пер-вородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж перво-роднбї королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства становила збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль знову-таки належала баронам.

У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладне, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі ж права, яких вони

92

93

Частина друга

Історія держави і права Середніх віків______

Феодальна держави і пракч в країнах Європи

л

Розділ І

добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16); не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в лицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися по відношенню до своїх власних васалів усіх звичаїв і вільнос-тей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.

Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у статті 35;] «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями; те саме, що про міри, хай стосується і ваги». У статті 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вільності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпеч-; но виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» (ст. 41).

Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).

Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».

Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.

Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.

Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.

Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).

У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів. Однак спроба встановити баронську олігархію не вдалася і 1259 року були прий-

94

95

Частина друга

Історія держаки і права ____Середніх віків_____

няті Вестмінстерські провізії, у яких передбачалися заходи проти зловживання королівських чиновників і феодальних суддів, а також були надані дрібним землевласникам певні гарантії захисту від свавілля з боку великих феодалів.

За таких обставин частина баронів на чолі з графом Симоном де Монфором відокремилася від олігархічного угруповання і вступила в коаліцію з міщанами і лицарством. Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали перемогу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скликана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.

Інакше відбувався розвиток Німеччини, де боротьба за побудову Священної Римської імперії германської нації серйозно ослабляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добробут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднання країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роздробленою.

Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздробленій країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.

У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри-дично закріпила практику, яка вже склалася. Обрання імператора визнавалося справою семи курфюрстів (маркграфа Бранденбурзько-го, герцога Саксонського, архієпископа Кельнського та ін.). Булла чітко визначала процедуру обрання, передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Щорічно повинен був скликатися з'їзд колегії курфюрстів для обговорення державних справ. Колегія курфюрстів мала право судити імператора, ставити питання про його зміщення.

Золота булла була справді «золотою» для князів-виборців, бо визнавала політичну самостійність курфюрстів, їх рівність з імператором. Ккязі-виборці збирали мито, карбували монету, мали право вищої юрисдикції-. Війни між ними були узаконені. Таким чином, роздробленість Німеччини в другому періоді її розвитку отримала своє законодавче закріплення.

Феодальна держава і право _____в країнах Європи____

л

Розділ І

Багато своєрідного мала і феодальна Польща, вступаючи в другий період свого розвитку.

Успіхи політики об'єднання привели в Польщі до створення єдиної держави. Але централізованою Польща так і не стала. Королівська влада залишалася слабкою, її обмежували різного роду договори і зобов'язання. Німецька колонізація польських міст стала причиною того, що король не отримав підтримки міщан. Це було на користь польському дворянству — шляхті, яка фактично стала господарем становища. Ось чому про станово-представницьку монархію в Польщі можна говорити лише з багатьма застереженнями.

Дещо подібне відбувалося і в Чехії. Керівне становище в чеських містах, як і в Польщі, належало німецькому патриціату. Чеські королі були змушені шукати собі підтримки лише з боку дрібного і середнього дворянства. Тому станово-представницька монархія в Чехії не набула свого повного розвитку.

Станово-представницькі установи. Всюди на другому етапі розвитку феодальної державності оформлюються специфічні станово-представницькі установи, які включали до свого складу представників основних станів: духівництва, дворянства і міщан. Королівська влада не тільки мала потребу в їх підтримці, але певною мірою залежала від них і була змушена зважати на інтереси цих станів.

Класичним зразком такої установи були Генеральні штати Франції, які вперше були скликані у 1302 році. Приводом для їх скликання стало зіткнення короля Філіппа IV з Папою Римським. Періодичність скликання Генеральних штатів не була встановлена. Королі скликали їх залежно від обставин і політичних міркувань. Графи, герцоги і вище духівництво отримували запрошення від короля і з'являлися особисто або надсилали своїх представників. Решта дворянства і церковників обирала своїх депутатів. Міста були представлені пагриціансько-бюргерською верхівкою. Це були особи або обрані, або призначені королівськими чиновниками.

Питання, що виносилися на розгляд Генеральних штатів, визначалися королем. Генеральні штати скликалися'для того, щоб з'ясувати думку станів щодо миру або війни, у зв'язку з підписанням міжнародних договорів і т.д. Але найчастіше король звертався до Генеральних штатів з проханням про фінансову допомогу або дозвіл на введення чергового податку. Генеральні штати зверталися до короля з проханнями, скаргами, протестами. Спроби Генеральних штатів

96

4ст

97

Частина друга

Історія держави і права ____Середніх віків____

закріпити за собою постійні фінансові або законодавчі повноваження успіху не мали.

Відповідно до затвердженого королем регламенту кожен стан засідав і голосував окремо. У зв'язку з цим були виділені три курії, в кожній з яких засідали духівництво, дворяни і міщани. Кожна курія мала один голос, і тому у феодалів була завжди перевага над третім станом.

У деяких регіонах Франції виникали місцеві станово-представницькі установи. На кінець XIV століття їх кількість досягла двадцяти.

Англійський парламент, вперше скликаний 1265 року, перетворюється з 1295 року, коли працював так званий зразковий парламент, на постійний законодавчий орган країни.

Структура парламенту визначилася не відразу. Але і тут представники знаті запрошувалися поіменно, а всі інші, тобто лицарі та міщани, обирались або призначались. У середині XIV століття парламент розділився на дві палати. У верхній, палаті лордів, засідали герцоги, графи, барони, які отримали від короля право спадкового перства. Тут же були і представники вищого духівництва. Лицарі і міщани складали палату общин. Представники лицарства обиралися на зборах у графствах. Для виборців був встановлений ценз у сорок шилінгів річного прибутку від нерухомої власності. Депутати від міст, як і у Франції, або обиралися, або призначалися місцевою владою.

Особливість англійського парламенту, де лицарі і міщани засідали разом, в одній палаті, пояснювалася відсутністю межі між ними, що робило парламент дуже впливовим органом. Поступово англійський парламент здобуває право на участь у виданні законів, право вирішувати питання про прибуток на. користь королівської скарбниці, право здійснювати контроль за вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках як судовий орган. Наприкінці XIV століття було встановлено, що ніякий закон не може бути прийнятий без згоди короля і палат парламенту. В XV столітті з'являється правило, згідно з яким клопотання парламенту повинні втілюватися у форму законопроектів, що отримали назву «біллей». Так оформилося поняття закону (статуту), як акта, який виходить від короля, палати лордів і палати общин.

Намагаючись підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент наприкінці XIV століття запровадив процедуру імпічменту. Вона полягала в порушенні палатою общин перед палатою лордів, як вищим судом, обвинувачення проти тієї чи іншої посадової особи короля в зловживанні владою.

Феодальна держава і право ____в країнах Європи_____

Розділ І

Одночасно відбувається формування англійського місцевого самоврядування. В графствах утворюються збори, в містах — різного роду ради.

Подібна установа за станами у вигляді рейхстагу виникає і в Німеччині. Імперські з'їзди, або рейхстаги, складалися з трьох колегій: колегії курфюрстів, колегії князів, графів і вільних господарів (панів), а також колегії представників імперських міст. Кожна колегія засідала окремо. Однак в країні, яка не тільки не позбулася, а навіть посилила роздробленість, ніякої реальної влади цей орган не мав. Певний вплив мали в кожній окремій державі місцеві представницькі органи — ландтаги, які складалися з дворянства, вищого духівництва і міщан.

Досить своєрідним станово-представницьким органом Речі Посполитої був Вальний (загальний) Сойм, який скликався один раз на два роки. Був він двопалатним. Нижча палата — «палата послів» — складалась із депутатів, обраних на шляхетських повітових сеймиках. Тут кожен делегат отримував інструкцію, від якої не мав права відступати. Через те що процедура голосування, прийнята на Вальному Соймі, вимагала одностайності депутатів, прийняття рішення ставало дуже важкою справою, бо незгода навіть одного депутата могла звести всю роботу сойму нанівець.

Шляхта з усіх сил підтримувала цей принцип «ліберум вето» — право вільної заборони. Вища палата Вального Сойму називалася се-

Структура станово-представницьких органів у країнах Європи

АНГЛІЯ

ФРАНЦІЯ

НІМЕЧЧИНА

Генеральні штати 1 :;:.;. " ;..- „рейхстагі^ло.;.;;.1;-,:-;;:

Духівництво Дворян- Міщани |? 1 Колегія курфю- Колегія князів, графів, ВІЛЬНИХ Колегія імперських

ство І рстів панів МІСТ

ПОЛЬЩА

ЧЕХІЯ

Вальний Сойм

Сейм

Пани Дрібна шляхта

Міщани [

98

99

Частина друга

Історія держави і права ___ Середніх віків_____

натом. До неї входили феодальна аристократія, верхівка чиновництва, ієрархи церкви. Представників міст у Вальному Сеймі не було.

У Чехії в XIV столітті колишні станові дворянські збори (снем) доповнюються представниками міст і перетворюються на станово-представницький сейм. Він включав три стани: панів, дрібну їшіях-ту і міщан. Засідали вони нарізно.

На засіданнях сейму спочатку оголошувалася думка панів, потім — лицарів і тільки після цього питання надходило на розгляд міщан. До компетенції сейму було віднесено питання вищого законодавства, затвердження міжнародних угод, введення нових податків.

Зміни в державному механізмі. Виникнення станово-представницької монархії, концентрація політичної влади в руках короля супроводжувались ускладненнями державного механізму.

У Франції, наприклад, важливе місце в центральному управлінні зайняла утворена на базі королівської курії Велика рада, до якої входили представники вищої світської та духовної знаті. В апараті з'являються нові посади — секретарі, нотаріуси. Виникають спеціалізовані органи фінансового управління: королівська скарбниця, лічильна палата та ін.

На місцях вводиться посада губернатора.

В Англії в цей період відбувається розвиток нового виконавчого органу — Королівської ради, до якої переходить вища законодавча і судова влада. З'являються нові посадові особи в місцевому управлінні — коронери і констеблі. Остаточно утверджується практика призначення з місцевих землевласників у графствах так званих охоронців миру, або мирових суддів, які згодом стали виконувати найбільш важливі функції місцевого управління замість шерифів. Розвивається судова система. Вищими судами стали Суд королівської лави, де вирішувалися кримінальні справи, Суд загальних позовів, де розглядалися цивільні справи, і Суд скарбниці (казначейства), який розглядав цивільні справи, де однією із сторін виступала корона. Потім із загальної системи вищих королівських судів відокремився Суд лорда-канцлера, який вирішував справи за принципом справедливості.

Спроби створення загальних імперських установ робилися і в Німеччині. Одним з таких органів повинен був стати заснований у XV столітті Імперський верховний суд у справах імперських підданих окремих князівств. Але вся його діяльність обмежувалася вирішенням спорів між імперськими «чинами», причому без значного успіху.

Феодальна держава і право ______в країнах Європи___ _

\

Розділ І

Відповідні зміни відбувалися і в Польщі. Король обирався магнатами і шляхтою. При ньому існувала Рада^із шістнадцяти великих феодалів. Це був дорадчий орган, але без його згоди король не міг зробити жодного призначення посадових осіб у державі. Центральним органом управління залишався королівЬький двір, але королівські посадові особи були обмежені у своїх правах. Так, маршалок був лише управляючим двором, а канцлер з королівського міністра перетворився на агента сойма. На чолі війська стояв не король, а великий гетьман, коронні підскарбії відали фінансами. Основними адміністративно-територіальними одиницями були воєводства. Місцеву адміністрацію очолювали воєводи і каштеляни.

В Чехії главою держави вважався виборний або спадковий король. З 1436 року постійним органом стає Королівська рада, до якої спочатку входили пани і лицарі. Але дуже скоро вона перетворилася на орган вищої аристократії — Раду панів. В областях, на які розподілялася Чехія, влада повністю належала місцевим панам і лицарству. Місцева шляхта збиралася на обласні з'їзди. Головним дворянським судом був земський суд у Празі, який засідав чотири рази на рік. До його складу входили король або призначений ним замісник, вищі посадові особи і дворянські засідателі.