§ 3. Державний лад

\_ліецифічні риси соціально-економічного ] ку країн Азії та Африки пояснюють, чому тут не створилися де форми, які були властивими феодальній Європі. Тут не було с| ральної монархії, не знали ці країни і станово-представї нархії. Поширеною формою середньовічної держави країн АзШ рики стала спадкова монархія з необмеженою владою прав* зом з тим державні форми азіатських і африканських країн гір ідентичними. Різним був рівень централізації цих держав, І— користання військово-деспотичних методів в управлінні тощОі|

Трансформація форм феодальної держави в Індії та ЯпоІ ною мірою залежала від зовнішньополітичних факторів —: манського завоювання Індії у XIII столітті і узурпації влади; тора Японії сегуном в XII столітті. Феодальна Індія і фео;з нія ніколи не досягали такого ступеня всесилля бюрокра

"феодальна оерзісава і право Ч та Африки \

Розділ II

«ЯГУ як це було в Китаї. Досить своєрідною була і теократична мо-

яЛ«*Р '' • »

яархія Арабського халіфату.

у державному апараті всіх східних суспільств можна знайти ба--ято спільних рис: його громіздкість, дублювання функцій і т.д.

Могутній державний апарат був сформований у феодальному Китаї- Китайська феодальна держава знала періоди централізації і роздробленості, але завжди в Китаї зберігалася спадковість у структурі державного апарату. Характерною для імператорського Китаю була наявність бюрократичне організованої державної машини з сильною центральною владою. І монголи, і маньчжурські завойовники, коли встановлювали своє панування в Китаї, зберігали старий державний апарат з певними незначними змінами в його структурі.

Верховна влада в Китаї концентрувалася в особі імператора. Все управління з розгалуженою бюрократичною системою стікалося до нього. «Син Неба» вважався представником небесних сил, провідником їх волі. У Зібранні імператорських законів династії Тан (VIII ст.) було сказано: «Височінь імператора настільки велика, що може зрівнятися з Небом, широчінь настільки величезна, що нагадує землю, а блиск його дорівнює блиску місяця і сонця».

Спочатку в центральному державному апараті найширші після імператора повноваження мав цзайсян. Але в період династії Тан на перше місце висуваються три палати (шен). У період династії Мін . військова і політична влада зосереджується в руках імператора. Через деякий час була утворена Державна рада (нейге). Маньчжури використовували досвід династії Мін. Працювала Державна рада, до складу якої входила тепер маньчжурська аристократія. З'явилася ще одна установа — власна канцелярія імператора.

До центрального апарату входило також шість відомств: лібу — відомство чинів, хубу — відомство фінансів, лібу — відомство ритуалів, бінбу — військове відомство^ сінбу — відомство покарань і гун-6У — відомство громадських робіт.

Адміністративно-територіальний поділ протягом тривалого ЧасУ залишався незмінним: область, повіт, волость, село (лі). Потім явилися провінції та округи. Всі місцеві чиновники призначали-я Центральним урядом. Низова ланка управління створювалася на 831 °бщинної організації і доповнювалася системою кругової по-РУКи. Утворювались об'єднання п'яти і 125 селянських дворів на І^11 'з старостами. Усі члени таких об'єднань були пов'язані кру-порукою.

134

135

Частина друга

/ Історія дерікави І права~ /__ _ Середніх віків

Розгалужений державний апарат китайських імперій пс великої кількості чиновників, які підрозділялися на військові вільних. У 220 році була введена система «чинів дев'яти рангії сприйняли всі наступні династії.

Специфічною рисою феодального Китаю була екзамеї система відбору на державні посади. Екзамени провадились оді на три роки в провінціях і в столиці. Людина, яка успішно ск екзамени, отримувала вчений ступінь і включалась до осе стану — шенші.

Військова організація Китаю будувалася спочатку на осв стеми фубін (війська областей), тобто на військовій повинне лянства. З періоду Тан починає формуватися постійна армія. ] ління династії Цин були створені в основному з маньчжурів з «восьми знамен».

Суд не був відділений від адміністрації, хоч і існували ї| посади та установи.

Досить рано з'явилося поняття судових інстанцій: повп окружний, обласний, столичний і, нарешті, — сам імператорі дя. Мінська і Цинська династії мали досить розгалужену суде тему. В центрі працювали такі судові установи: імператорові, покарань, кримінальна палата, касаційна палата, а на місцях,! .вінціях, областях, округах і повітах, діяли судові чиновники. Іс І общинний суд. • ї

У феодальній Індії аж до XIII століття структура центра державного апарату була єдиною. Главою держави вважався || тель — махараджа. Його особа обожнювалася.

У розпорядженні махараджі був розгалужений апарат, дався із великої кількості чиновників. Як і раніше, діяв мантрв шад — рада царських сановників.

Встановлення мусульманського панування в Індії викликали^ зміни в структурі і діяльності центрального державного апа у Делійському султанаті (XIII ст.) влада глави держави — дели султана — була номінальною. Певних правил престолонаслі, не існувало. Але надалі влада султана посилюється. Султани на магаються об'єднати у своїй особі владу світську і духовну, халіфа. Однак останні султани в XV столітті були лише «пе ^ серед рівних», опинившись у повній залежності від феодальної!

Найближчим помічником султана був візир. Великий ви наїб — намісник держави. Інколи скликалася рада знатних4

держава і щюао \ /Із/ї/мв Африки __ __\_____

Ренділ II

.«--—

Іентральному апараті було лекілька відомств. Візир очолював роботу Фінансового відомства Були також військове відомство, відомство ісцсвої адміністрації, відомство землеробства, судовг відомство.

В епоху сильної Могольської імперії державу очолював падишах, або Великий Могол, влада якого ма*иа деспотичні риси. Вищими сановниками були вакіль — перший радник правителя,: диван — глава фінансового відомства. Мір-бахші виконував функції головного інтенданта і скарбника армії. Відомство з релігійних справ призначало суддів (казі). Окреме відомство займалося двірцевим господарством.

Перша спроба встановити якусь систему державних посад була зроблена в XVI столітті Хумаюном. Він розділив усіх придворних на три групи: 1) воєначальники, 2) шейхи і вчені, 3) люди мистецтва. У центральному апараті було виділено чотири відомства: «відомство вогню», яке займалося військовими справами; «відомство землі», що відало фінансами і податками; «відомство води», яке відповідало за зрошення, І «відомство повітря», яке займалося справами духівництва, мистецтва, літератури тощо.

У ! 574 році падишах Акбар запровадив систему мансабдарства, яка зберігалася до кінця Могольської імперії. Усі вищі чиновники були поділені на тридцять три ранги, починаючи від «мансабдарів (воєначальників) десяти» і закінчуючи «мансабдарами-десятитисяч-никами». Відповідно до чину (зат) воєначальник отримував земель-

Державний лад імперії Великого Могола в Індії (ХУІ-ХУІІ ст.)

І ПАДИШАХ,

! або

! ВЕЛИКИЙ МОГОЛ

Нарада вищих сановників

Мір-

і і ВІЗИР І і Садарат І І МІР' і І Особистий

І (диван) || І ! саман І і секретар

*-•атддддг. яттютвжц.*' • -^лж^дмв---Ігттацд.І.л,..І-Д: ^т».^г^тг.тувт*. ___________

; перший радник

136

137

Частина друга

Історія держави І права" ____Середніх віків

"феодальна держава і право \ окраїнах Азії та Африки \

Розділ II

не пожалування — джагір, частину прибутків з якого він пов витратити на утримання загону воїнів, який відповідав його,1 Але незабаром з'ясувалося, що джагірдари витрачали на; військових загонів значно менше встановленого владою. У з»* цим довелося вводити нову градацію — савар. Зат залишг ном, а савар тепер визначав, скільки вершників повинен справді утримувати воєначальник. Розмір джагіра став зале зата і савара. Ця система включала військові і цивільні п« ким чином, увесь державний апарат був побудований за війс зразком, причому чітких відмінностей між особистими —'-дишаха і державними чиновниками не було.

У місцевому управлінні Індії значно більше, ніж у цеі му, зберігалися загальні риси і єдність державного устрою. ^ Ще в ранньофеодальний період встановився розподіл па ції, або області, і округи. Нижчою адміністративною оди~~іи село (грама). На чолі провінції стояв намісник, який міг чем правителя. Серед місцевої адміністрації були чиновники;»! рали податки, судді тощо. Разом з тим міста, особливо Півде"1^ мали певну автономію.

Подібна система місцевого управління зберігалася і в, му султанаті. Провінції, кількість яких наближалася до два і округи були основними адміністративними одиницями, ми провінцій і правителями округів призначалися предста сульманської знаті. Нижчі посади займали індуси. Характері Делійського султанату була незначна ступінь централізації. ;

Розподіл на округи і паргани зберігався і в МогольськійІ Для посилення централізації Акбаром була проведена адмія1'1 на реформа, яка розділила імперію на чотири суби (надалі їх І зросла до двадцяти одного). Окрім глави — субадара, тут новники, які відали збиранням податків, військовими сг лігійними питаннями, і судді. Наступною одиницею був працювали чиновники військового і фінансового відомств, шою одиницею була паргана, а нижчою — село.

У державах і князівствах феодальної Індії існували постіі ка, що складалися з професійних воїнів. Ядром величезної • гольської імперії були воїни (ахаді), яких наймав падишах, значну частину армії являли собою загони мансабдарів.

Верховним суддею був правитель — махараджа. Дога» вищий суддя. В Делійському султанаті і імперії Великого

138

"вишою судовою інстанцією був також правитель — султан, або

лишах. Глава судового відомства призначав місцевих судців. Значні уяові повноваження мав намісник.

у Японії після перевороту Тайка верховна влада в країні зосеред-

ється в руках імператора — тенно. Як сказано в Маніфесті Тайка, /тенно є верховним правителем Піднебесної, і йому повинен служити увесь народ».

Вищими органами державного управління були верховна державна рада, державний секретаріат і утворені в 649 році вісім відомств, які входили в «ліве» і «праве» управління. До «лівого» управління належали: відомство покарань, відомство скарбів, військове відомство і відомство двору. У «праве» управління входили: відомство центральних справ, відомство чинів, відомство управління і відомство у «народних справах».

Імператорський трон невдовзі став об'єктом напруженої боротьби. Фактично влада переходить до дому Фудзівари. Щоб зберегти владу, імператори спробували ввести нову форму правління — систему «ченців-імператорів». Вони передавали престол на користь своїм синам, а самі ставали ченцями і управляли державою із чернецької резиденції. Екс-імператори мали свій апарат управління, незалежний від офіційного, який залишався за домом Фудзівари.

У XII столітті знову розпочинається боротьба між феодальними домами. В 1192 році глава одного із них—Мінамото здобув перемогу і став воєнним диктатором — сегуном. Так були закладені основи нової форми правління — сегунату. Мінамото, зробившись верховним правителем, створив свій уряд — бакуфу, який складався з трьох відомств: законодавчо-адміністративного, військового та судового.

У XIV столітті був утворений новий сегунат Асікаги (1338— '573 рр.). А на початку XVII століття влада перейшла до третього і останнього в історії Японії сегунату династії Токугави (1603-1867 рр.). Основні принципи організації влади були сформульовані в «Заповіті Ісясу» засновника династії Токугави. Верховна влада в країні була зосереджена в руках сегуна, посада якого переходила в спадщину. Ця система значно обмежувала владу імператора, який формально збе-Р'Гав свій двір і деякі органи імператорського управління. Позбавлен-и Оператора влади досягалося за рахунок введення системи заруч-

ків^ Стаття 43 Заповіту вимагала, щоб один із синів імператора ^_ спино перебував у столиці сегуна. Діяльність імператора контро-

Валася представником сегуна, який постійно знаходився в імпера-

139

Частина друга

Історія держави і права ___Середніх віків

Структура центральних органів влади і управління Яшм в період Першого сегунату (1192-1333 рр.)

Кіотське генерал-губерн

Перший міністрі (канре) і

Г ІМПЕРАТОР Н Г Сановники

Державна рада — ходзесе

ради ики____

•'•••".• •' '•-•. • : ••'"."' ••'••?:-.:.'": БЙ<УФУ відомства

Самурай — докоро Мандокоро ьШ*? Монтюдзе (судове)

торській резиденції, і генерал-губернатором Кіото. Форм; ляючи турботу про імператора і вимагаючи від усіх своїх ша| шанобливого ставлення до нього, Ієясу у виданих 1615 році Ц лах для імператорського двора позбавив імператора права на:" ління країною. Імператору рекомендувалося вивчати старо"""** рію, складати вірші і т.д.

Ієясу запровадив 60 посад для службовців центрального із вого апарату. Більшість з них обслуговувала резиденцію сегунг сегуна—бакуфу здійснював функції управління країною через сановників: державних радників і керівників окремих відомств* ну роль відігравав особистий секретар сегуна. У разі неповн""** гуна його функції виконував регент. Сегуну допомагали деря ники — родзю. Вони виконували свої обов'язки по черзі і в: відповідальними за проведення загальної політики сегуна. ВІ роки існування династії Токугави родзю входили в Держа'»1

140

держава і праки країнах АІІІ' пісі, іфрчки

Розділ II

^ен з них очолював тепер одну з п'яти колегій: у внутрішніх спра-' V іноземних, військових, військово-морськпх і фінансах. Помічники родзю були молодші державні радники. Вони відали гвардією гуна, охороною палацу, поліцейським апаратом, стежили за васала-

сегуна. Існувало також чотири відомства: 'фінансів, у справах релігійного управління, у справах міста Едо, у справах інших великих міст, гегунат Токугави спирався на розгалужений апарат таємної політичної поліції. П'ять генеральних поліцейських інспекторів стежили за всіма вищими сановниками, їх помічники — за нижчими прошарка-Юі дворянства і особливо за настроями селян і мешканців міст. Були утворені також дорадчі збори — ходзесе. Вони складалися з вищих чиновників чотирьох відомств і таємної поліції.

Місцеве управління феодальної Японії не залишалося незмінним. У ранньофеодальний період країна розподілялася на провінції, якими управляли губернатори (кокусі). Провінції були поділені на повіти (гун). У VII столітті з'являються об'єднання п'яти селянських дворів (гохо).

За часів розвинутого феодалізму в місцевому управлінні відбулися зміни. Так, Мінамото призначив в усі провінції своїх чиновників — сюго. їм була надана адміністративна, судова і поліцейська влада. У розпорядженні сюго були і військові гарнізони. Таким чином, імператорських чиновників відсторонили від місцевого управління.

Надалі проблема місцевого управління була вирішена по-новому. На периферії, у володіннях уряду — бакуфу, керівна роль переходить до намісників сегуна, яким були надані судові і фінансові повноваження.

Японські князівства в період останнього сегунату були автономними одиницями. З дозволу сегуна ними управляли князі. У кожному з таких князівств був свій уряд, який очолювали канцлери (каро), кожен протягом одного місяця, їм були підпорядковані чотири відом-^а, які розпоряджалися фінансовими, релігійними, судовими і по-ЛІЦейськими справами.

Нижчою адміністративною одиницею була сільська громада, яка Розділялася на п.'ятидвірки. До адміністрації села входили староста, Ого помічник і так званий «представник селян», який насправді за-*|йцав інтереси сільської верхівки. Інколи скликалися сільські сходи. Ри сільському управлінні знаходився також поліцейський — банта.

Спочатку армія в Японії комплектувалася на основі військової винності. Однак 192 року ситуація змінилася. Військова повинність уІІа скасована, більш того, селянам взагалі було заборонено мати

141

Частина друга

Історія держави і правв~ ___Середніх віків

^феодальна дерзкава і право вкраїнах Азії та Африки

\

Розділ II

зброю. Інтереси панівної верхівки захищають тепер феода жини. Виникає і розвивається новий самурайський стан. Спо Японії судових установ як особливих державних органів не: ло. Суд не був відокремленим від адміністрації. Судові ф> конували як місцеві, так і центральні органи влади. Надалі в І організації відбуваються зміни. Найвищі судові ПОВНОЕ мує сегун і дорадчі збори (ходзесе), які відповідно до вважалися три дні протягом місяця вищим судовим органе функції мали й інші органи. Так, найважливіші справи рада трьох різних відомств. Право суду належало губерна чальникам повітів.

Державний лад Арабського халіфату можна визначити І ратичну монархію. Ісламська релігія і ісламська держава ( дільними. Пророк Мухаммед—духовний глава усіх мус> тому він і наділявся політичною владою.

На чолі Арабського халіфату стояв халіф — спадк рока». В його руках була зосереджена як духовна, так і св да. Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю, протеї влада халіфа стає спадковою.

Головним помічником і радником халіфа був візир, поСІ часто передавалась у спадщину. Впливовими чиновниками І начальник охоронців халіфа, який також відав поліцією, ос .сановник з контрольними функціями.

Центральними органами державного управління були < галузеві відомства — дивани. Остаточно вони оформля Омейядах. Диван військових справ займався постачанням і < ням армії. Тут складалися списки людей, які входили до с« стінного війська. Диван внутрішніх справ контролював органи. Особливі функції виконував диван поштової службйи! ймався справами пошти і державних вантажів, керував будівяг шляхів, караван-сараїв і т.ін. Окрім усього, ця установа * виконувала функції таємної поліції.

Територія Халіфату була розділена на провінції (Іспанія,* Сирія і т.д.), на чолі яких стояли, як правило, військові наміоі еміри. Призначались еміри самим халіфом, їм підпорядкову| війська, місцевий адміністративний, фінансовий і судовий: Помічниками емірів були наїби.

У містах була своя, система управління. Очолював її ] тасиб наглядав за ринками. Були також начальники поліції,

кої охорони. Кадій очолював міський суд. Значну роль у містах відігравало мусульманське духівництво.

Збройні сили арабів складалися з двох частин: постійного війська і загонів добровольців — «борців за віру». В столиці і великих містах були розташовані відбірні частини. Халіфи створювали кінну гвардію з вихованців-рабів (тюрків, слов'ян та ін.). їх називали гулямами.

Судові функції в Халіфаті були відокремлені від адміністративних. Місцева влада не мала права втручатися в рішення судових органів.

Верховним суддею вважався глава держави — халіф. У цілому ж відправлення правосуддя було привілеєм духівництва. Вища судова влада належала колегії найбільш авторитетних мусульманських богословів. Від імені халіфа вони призначали місцевих суддів (кадіїв) із представників мусульманського духівництва.

Середньовічні африканські держави — Гана, Малі, Сонгай, Ка-нем-Борну — за своїм державним устроєм були імперіями, їх централізація залишалася досить відносною, через те що міцна економічна сдність була тут відсутня. Трималися ці імперії тільки на силі зброї.

Система органів державної влади і управління цих імперій в міру їхнього розвитку ускладнювалась, але в основному залишалася незмінною. За формою правління всі ці держави були монархіями, їхні правителі носили різні титули: гана, тунка, манса, сонні і т.д. Як правило, влада монарха переходила в спадщину. Правителі не були абсолютними монархами в європейському розумінні. Пережитки родової організації, залежність монарха від своєї родини та численних РОДИЧІВ обмежували його владу.

Центром державного управління був палац монарха. Найближчим до монарха органом була Рада. Виконавча влада зосереджувалася в руках першого радника (візира, дуги, галадими). Завідування га-^узями управління доручалось окремим особам. Крім того, в палаці монарха завжди знаходився значний штат мусульманських радників, законознавців тощо.

Військо африканських держав тривалий час створювалося як °пОДчення. Кожна община була зобов'язана виділяти певну кількість Щів. Надалі з'являються частини з воїнів-професіоналів. .рУДові функції спочатку виконували представники адмініст-рЧи'. Справи селян-общинників вирішував староста. Поширення _ аму привело до появи мусульманських суддів (каді), яких прибав монарх.

142

143

Частина друга

Історія держави і пращ ______Середніх вікіе_

держава і право кпаїнах_Азії та Африки

л

Розділ II