§ 1. Джерела права

Вс

^ступ капіталізму в постіндустріальну фазу свого розвитку, його перетворення на державно-монополістичний капіталізм обумовили в період новітньої історії помітну еволюцію правової системи буржуазного суспільства.

У XX столітті зберігаються, як і раніше, дві основні системи буржуазного права: континентальна і англосаксонська. Процеси оновлення і ускладнення правового матеріалу торкнулися кожної із систем.

Зростання нормативного правового матеріалу, поява значної кількості нових правових актів вимагали в країнах континентальної правової системи проведення великих кодифікаційних робіт. Так, у Франції уряд Четвертої республіки ввів у дію дев'ятнадцять своєрідних кодексів: аграрний, виборчий, шляховий, трудовий, пенсійний тощо. У країнах англосаксонської правової системи подібний процес відбувався шляхом своєрідної інкорпорації —. видання узагальнених законодавчих актів. В Англії, наприклад, отримала розповсюдження практика укладання консолідованих актів, які об'єднували в собі раніш видані законодавчі положення з внесенням окремих змін (Акт про крадіжки 1968 року, Акт про кримінальне право 1967 року та ін.). У Сполучених Штатах, починаючи з 1926 року, складається федеральний Звід законів, який оновлюється кожні п'ять років.

Серед правових джерел у XX столітті значно зростає питома вага делегованого законодавства — актів органів виконавчої влади. Широко використовується в цей час судова практика, відбувається переплетення цивільно-правових і адміністративних методів правового регулювання. Посилюється взаємодія правових систем різних держав, зростає вплив міжнародно-правових норм на внутрішнє право окремих держав.

Усі ці риси і закономірності правового розвитку в період Новітньої історії виявляються в різних галузях права.

§ 2. Цивільне право

Д-:

І країн континентальної системи права (Франція, Німеччина, Італія) у XX столітті домінуючим джерелом, як і раніше, залишається закон, і передусім кодекс. Подекуди зберігаються досі старі добре відомі цивільні кодекси, однак величезна кількість доповнень, новел і т.ін. інколи зводять їх дію нанівець. Така доля спіткала, наприклад, Французький цивільний кодекс 1804 року. Неодноразово йшлося про розробку нового цивільного кодексу Франції. У 1974 році була навіть призначена комісія для підготовки кодексу, опубліковані підготовчі матеріали. Але справа ця рухається дуже повільно. Продовжує діяти Німецьке цивільне уложення 1900 року, доповнене цілою низкою законів: про акціонерні товариства, про патенти тощо. Справжнім джерелом права стала судова практика, що, як вважають юристи, заповнює прогалини в законодавстві. Швейцарське цивільне уложення 1907 року, наприклад, прямо рекомендує судцям заповнювати такі прогалини власним рішенням. У Німеччині суддя в такому разі посилається на принцип «доброї совісті», який закріплений у Німецькому цивільному уложенні.

У Англії, США — країнах англосаксонського права судовий прецедент, як і колись, продовжує відігравати дуже важливу роль. Але навіть в Англії стає очевидним, що прецедентне право стає занадто складним у регулюванні сучасних правовідносин. Нерідко воно стає незрозумілим не тільки для пересічного громадянина, але і для спе-ціаліста-правника. Через це в англосаксонських країнах змінюється ставлення до уніфікації і кодифікації права. В Англії після Другої світової війни великого поширення набуває практика видання консолідованих законів, що об'єднують раніше видані законодавчі положення. У 1965 році англійський парламент утворив спеціальні комісії, яким доручив кодифікацію правових норм, спрощення й удосконалення права.

Подібні тендедції до уніфікації і кодифікації цивільного права стають все більше помітними і в Сполучених Штатах.

Федеральні закони регулюють обмежену частину правових відносин (торгівля з іноземцями і між штатами, патентне право тощо). Всі інші регулюються окремими штатами відповідно до Конституції, що віднесла цивільне право до компетенції штатів. Прецедентне право, яке діє в більшості штатів, різниться в кожному окремому штаті. Щоб добитися уніфікації права штатів, використовується «колізійне пра-

390

391

Частина четверта

Історія дерлсави і права

Новітнього часу ___

во», створюються «єдині» кодекси, що рекомендуються штатам. Одночасно розробляються приватні кодифікації, які стають все більш популярними. У деяких штатах (Каліфорнія, Дакота) діють свої цивільні кодекси.

Суб'єкти права. Значних змін зазнав статус фізичної особи. Для неї в цивільному праві проголошувалися рівна правоздатність і дієздатність. Але фактично на початку XX століття такої рівності не було. Обмеженим у своїх цивільних правах було населення Британської колоніальної імперії, французьких колоній. У США існувала расова дискримінація негритянського населення. Лише в 1938 році у Франції був прийнятий закон «Про скасування недієздатності заміжньої жінки». Трохи раніше, у 1936 році, подібний Акт з'явився в Англії. Утвердження рівної правоздатності перед цивільним законом для всіх громадян незалежно від національності, статі, віросповідання відбувається вже після Другої світової війни. Вік повноліття в більшості буржуазних країн був знижений від двадцяти одного до вісімнадцяти років.

Юридичні особи. Вони посідають центральне місце в цивільному законодавстві в XX столітті. Найпоширенішою організаційною формою капіталістичного підприємництва стає в цей час акціонерне товариство. Йому законодавство приділяє основну увагу. В Англії закони про акціонерні компанії приймалися в 1929, 1948, 1985 роках, у Франції — у 1930,1940,1965 роках тощо. Ці закони створювали найсприятливіші умови для утворення і діяльності акціонерних товариств, встановлювали для них додаткові пільги. Особливо це стосувалося діяльності акціонерних компаній — корпорацій, створених у США.

Законодавство про акціонерні компанії надає трестам, концернам, синдикатам статус юридичної особи, забезпечує величезні можливості і права. Контроль держави за утворенням акціонерного товариства обмежувався лише реєстрацією його статуту. Вищим органом акціонерної компанії вважаються загальні збори акціонерів. Але законодавство США, Японії та інших країн значно розширює права правління компанії та її директорів. Фактично правління — рада директорів, підмінює загальні збори акціонерів, вирішуючи найважливіші питання. Останнім часом все більшого поширення набуває в цих країнах практика передавання повсякденного управління справами компаній найманим, професійно підготовленим службовцям-менеджерам.

392

Основні Іиши (• праві буржуазних країн___

Розділ III

Сьогодні в розвитку акціонерних об'єднань визначилися дві тенденції. По-перше, законодавство про акціонерні компанії заохочує залучення дрібних буржуа і кваліфікованих робітників до складу акціонерів. А по-друге, воно створює все нові перешкоди для участі дрібних акціонерів в управлінні компаніями.

Досягається це шляхом випуску різних видів акцій: іменних, коли прізвище їх власника зазначене на самій акції, і на пред'явника; простих і привілейованих. Річ у тім, що одні акції надають лише право на дивіденди, а інші надають їх власникам право голосу на виборах правління, а тому фактичну владу. За наявності такої системи з'являється поняття «контрольного пакету» акцій, тобто певної частини усіх акцій (в середньому 15-20 відсотків), яка дає можливість керувати акціонерною компанією.

З'явилася і нова форма капіталістичного об'єднання - так звані патентні картелі. Метою таких компаній стає скуповування патентів на нові винаходи. Одні винаходи впроваджуються у виробництво, інші - зберігаються у сейфах такого картелю. •

Антитрестівське законодавство. Зростання великих і могутніх акціонерних компаній, встановлення їх панування на ринках товарів та послуг, угоди між провідними корпораціями про утримання високих цін і тарифів викликали незадоволення найширших верств населення і передусім середніх і дрібних виробників. Це примушувало буржуазні держави встановлювати державний контроль за монополістичною практикою. Подібне законодавство про контроль над діяльністю монополій отримало назву антитрестівського у зв'язку з тим, що вперше Закон Шермана 1890 року, прийнятий у США, намагався нейтралізувати негативні наслідки економічної діяльності монополій — трестів. Однак великого поширення антитрестівське законодавство набуло вже після Другої світової війни. У США федеральні закони, спрямовані проти монополізації торгівлі і виробництва, встановлення монопольних цін, приймаються в 1950 і 1955 роках, в Англії закони про монополії та обмежувальну торговельну практику з'являються в 1956, 1965, 1976 роках. У Франції ордонан-си про свободу цін і конкуренції були видані в 1945. і 1986 роках, у Японії антитрестівські закони з'явилися в 1947 і 1953 роках.

Антитрестівські закони або забороняють трести та інші зговори підприємців з метою обмеження торгівлі, як це практикується в США, або запроваджують контроль за монополістичними об'єднаннями з

393

Частина четверта

Історія держави і права Новітнього час)'

метою припинення їх зловживань. Остання форма характерна для більшості країн Європи. Таким чином антитрестівське законодавство виступає як одна із форм державного регулювання економіки.

Право власності. Цей центральний інститут буржуазного цивільного права зазнає в період Новітньої історії істотних змін. Твердження про недоторканність і святість приватної власності, про її необмежений характер змінилися концепціями про «соціалізацію» приватної власності, про її використання в «суспільних інтересах» і т.ін. На практиці ці концепції знаходять своє втілення в обмеженнях приватної власності, встановленні над нею державного контролю. Право власності як право суб'єктивне втрачає свій абсолютний характер.

Серйозних обмежень зазнала передусім виняткова правомочність власника землі. Відповідно до французьких законів 1919 і 1936 років ніхто не може навіть на власній земельній ділянці використовувати силу води (будувати млини, загати і т.ін.) без дозволу уряду. У 1924 році було встановлене право вільних польотів над будь-якою земель-: ною ділянкою. У Франції і Англії спрощується порядок вилучення приватних земель на потреби залізничного і промислового будівництва взагалі, для спорудження військових баз тощо. Законодавство надає можливість для примусового продажу землі. У США власнику земельної ділянки, розташованої поблизу аеродрому, заборонялося зводити високі будівлі.

Різного роду обмеження поширювалися і на інше рухоме і нерухоме майно, яке перебувало в приватній власності.

Під час Першої світової війни уряди різних країн провадили масові реквізиції промислового устаткування, сировини тощо. У 30-х роках у США під час проведення «Нового курсу» президента Рузвельта уряд закривав приватні банки, вилучав золото, проводив примусове картелювання і т.ін. Це було не просто державне регулювання економіки, а відкрите втручання в право приватної власності. Ще з більшою силою подібні процеси стали помітними в період Другої світової війни. Англійське законодавство дозволяло проводити реквізиції, вилучати земельні ділянки, майно і т.ін. Величезні можливості втручатися в права приватних власників надавав президенту США закон 1941 році про ленд-ліз. У 1950 році після вступу США у війну проти КНДР згідно з Законом про виробництво на оборону він дістав ще більші права. Президент мав можливість розподіляти сировину,

394

Основні зміни у праві \ буржуазних країн_______\_

Розділ III

реквізувати все, що потрібно для оборони, «заморозити» ціни, заробітну плату і т.ін.

Після Першої світової війни серйозні зміни у праві власності були пов'язані з розвитком державної власності, у тому числі за рахунок націоналізації приватних підприємств. Наприклад, у Франції в 30-х роках відповідно до законодавства Народного фронту в державний сектор перейшли авіалінії, залізниці, радіо, телеграф, телефон і т.ін. Після закінчення Другої світової війни Тимчасовий уряд провів націоналізацію низки великих банків і галузей важкої промисловості. В Англії лейбористський уряд Еттлі провів у 1945-1948 роках націоналізацію, об'єктами якої стали Англійський банк, вугільна, енергетична і газова галузі промисловості, транспорт і т.д. Правда, консервативний уряд у 1952 і 1953 роках здійснив денаціоналізацію, повернув колишнім власникам підприємства транспорту і чорної металургії, які були модернізовані за рахунок держави. Однак, коли в 1974 році влада знову опинилася в руках лейбористської партії, курс на націоналізацію був продовжений.

Внаслідок націоналізації, проведеної в повоєнні роки, державний сектор у Франції та Англії виробляв близько двадцяти відсотків усієї промислової продукції.

Розвиток державної власності відбувається також за рахунок зростання державних інвестицій у такі галузі промисловості, як атомна енергетика, ракетобудування тощо.

Після Другої світової війни значного поширення набули так звані змішані компанії. У Франції, наприклад, держава виступає в «товариствах змішаної економії» як один із акціонерів і бере участь у призначенні членів правління, розподілі дивідендів і т.ін. Прикладом можуть бути заводи Рено.

Право зобов'язань. Розвиток державно-монополістичного капіталізму, науково-технічна революція, державне втручання в ринкові відносини — все це викликає зміни в праві зобов'язань. Ускладнюються договірні відносини, з'являються нові види договорів: договір лізингу, де поєднується оренда і продаж товарів, договір про передачу ноу-хау тощо. Розвиваються і поширюються бартерні угоди.

У XX столітті в законодавстві і судовій практиці капіталістичних країн відбувається помітний відступ від класичних принципів договору: свободи договору, рівності сторін у договорі, його юридичної непорушності.

395

Частина четверта

Історія дсрлсавч і права Новітнього часу

Державно-адміністративне втручання у сферу договірних відносин порушує свободу договору. Окремі міністерства або відомства отримують право нормувати ціни і визначати ряд інших умов договорів, регламентувати загальний обсяг угод, які здійснюються окремими компаніями. Особливо інтенсивним було втручання у свободу договору в процесі проведення «Нового курсу» в США, а також під час Другої світової війни, коли уряд визначав порядок укладення договорів, черговість їх виконання і т.ін.

Нерівність сторін у договорі обумовлювалася не тільки їх різною економічною силою, але й юридичними договірними формами, які часто діставали санкцію уряду. Великі компанії отримували від уряду дозвіл на самостійне складання формуляру або договору приєднання, який не міг бути змінений контрагентом. У таких договорах зникає юридична рівність сторін. Вони ставили укладача формуляру в привілейоване становище, дозволяли йому включати в договір вигідні тільки для нього умови.

Контрагенту залишалося «приєднатися», тобто прийняти договір без обговорення. Тому у Франції такі договори отримали назву «договорів приєднання», а в Німеччині «продиктованих» договорів.

Типові договори-формуляри використовувались не тільки у сфері промисловості та фінансів. Добре відомі вони і в масовій торгівлі в таких її формах, як продаж товарів у кредит, продаж по пошті. Незадоволення споживачів диктатом торгових фірм мало своїм наслідком прийняття в таких країнах, як Англія, Франція, США, спеціального законодавства, що захищало споживача.

У XX столітті змінився погляд і на принцип непорушності договору. Вже під час Першої світової війни стала очевидною неможливість виконання деяких договорів, і передусім договорів поставки. І в повоєнні роки судам досить часто доводилося звільняти боржників від виконання договорів у тих випадках, коли в умовах надзвичайних обставин боржники зустрічалися з непередбаченими господарськими ускладненнями у вигляді інфляції, відсутності робочої сили і т.ін.

У Франції Державна рада і судові органи, щоб звільнити боржника від відповідальності за невиконання зобов'язання, почали використовувати доктрину «про непередбачені обставини». Судді визнавали правомірність розірвання або зміни договору, якщо обставини на час виконання договору радикально змінилися порівняно з тими, якими вони були на момент його укладення. У англосаксонському праві був створений прецедент: при зміні економічних умов,

396

Основні Т.МІІІЧ у праві _ бурмп'ачних країн __ __ \ ______ _

\

Розділ III

настільки несподіваній, що ніхто не міг би її передбачити, суддям дозволялося відступати від принципу «незмінності» договору.

Сімейне право. Воно теж зазнало серйозних змін. Загальною закономірністю в розвитку сімейних відносин було поліпшення правового становища жінки в родині, суспільстві, на виробництві. Окремі новації були пов'язані з необхідністю поліпшення становища позашлюбних дітей, проблемою розлучень та ін.

У законодавстві Франції багато уваги приділялося сімейному праву. У 1907 році французьке законодавство дозволило жінщ'-робітниці вільно, незалежно від чоловіка, розпоряджатися заробітком. У 1938 році закон визнав за одруженою жінкою право обирати місце проживання. Нарешті, законом 1965 року жінці було надане право займатися професійною діяльністю незалежно від бажання чоловіка.

В Англії після Першої світової війни були розширені майнові права заміжньої жінки. Була надана можливість узаконення наступним шлюбом позашлюбних дітей. Ще в 1923 році визнано право жінки на розлучення у випадку зради чоловіка. Закон 1965 року систематизував підстави розірвання шлюбу: подружня невірність, невиг ліковна хвороба, жорстоке поводження та ін. У разі подружньої невірності коханець жінки міг бути притягнений до відповідальності як співвідповідач і зобов'язаний сплатити «збитки». У 1964-1969 роках сімейне право було істотно оновлене.

У Сполучених Штатах, де сімейні правовідносини регулюються законодавством штатів, становище жінки було неоднакове. Фактична перевага залишалася за чоловіком, і в більшості штатів від чоловіка залежав вибір місця проживання, розпорядження майном тощо. Однак акти конгресу 1963 і 1964 років значно розширили права заміжньої жінки. Закон 1970 року про шлюб і розлучення підштовхнув штати до уніфікації сімейного права.

В Японії Конституція 1946 року проголосила формальну рівність чоловіка і жінки. На цій підставі Закон 1947 року скасував деякі старі положення сімейного права, заборонив шлюби за згодою родин без згоди нареченого і нареченої, обмежив батьківську владу в родині, зрівняв права дітей на спадщину і т.ін.

Особлива увага в сімейному праві приділялася майновим стосункам подружжя. Зараз зустрічаються два основних види правового режиму сімейного майна: договірний з укладенням до реєстрації шлюбу шлюбного контракту і легальний, тобто відповідно до припису закону.

397

Частина четверта

/Історія держаки і права ___________Новітнього часу