§ 2. Основні зміни в державному ладі сша

У Сполучених Штатах досі діє Конституція 1787 року, заснована на принципі розподілу влади. Двопалатний конгрес, який втілює в собі законодавчу владу, президент — глава держави і глава уряду, Верховний суд — такі основні гілки державної влади США.

Сполучені Штати зуміли створити досить демократичну державну структуру, яка дозволяє уникати серйозних потрясінь. Тому конституційна державна структура США демонструє унікальну історичну наступність, здатність утримувати певну політичну сталість у ви-сокорозвинутій наддержаві. Однак, і в цій структурі відбувалися деякі зміни в XX столітті.

Як і раніше, державний устрій США базувався на принципах федералізму. В умовах жорсткого конституційного розмежування компетенції Союзу і суб'єктів американської федерації — штатів — боротьба тенденцій централізму і децентралізації була постійним явищем.

Штати становлять автономні одиниці, їхня кількість зросла до п'ятдесяти. Кожен штат має свою конституцію, яка закріплює республіканську форму правління, а також свій адміністративний апарат управління. Законодавчі збори, за винятком одного штату, двопалатні. Так само, як у федеральному конгресі, значну роль в їх роботі відіграють комітети. Виконавчу владу, відповідно до Конституції, очолює губернатор, який обирається на два-чотири роки. В його віданні знаходяться національна гвардія і поліція. Законодавчі збори мають можливість розпочати процедуру імпічменту стосовно губернатора.

Однак у XX столітті централізація державної влади привела до помітного розширення повноважень федеральних органів. Значно допоміг посиленню ролі конгресу Верховний суд США. Відповідно до його доктрини «корпоративного федералізму» було розширено пра-

313

Частина четверта

Історія держави і права Новітнього часу

во конгресу США регулювати торгівлю між штатами. Причому в поняття «торгівлі» почали включатися всі аспекти економічного життя Америки: видобуток корисних копалин, функціонування промислових підприємств, встановлення заробітної плати тощо.

Одночасно посилювався контроль з боку федеральної адміністрації над адміністративною діяльністю штатів за рахунок їх фінансової залежності від центру. Майже третину бюджетів штатів складали федеральні субсидії, які надавалися їм конгресом у межах федеральних програм. А це відкривало широкі можливості для втручання федеральних властей у справи штатів.

Захисником прав штатів виступала на президентських виборах 1980 року республіканська партія, яка запропонувала програму «нового федералізму» — повернення штатам функцій, «які вони можуть здійснювати краще». Однак програма «нового федералізму» не привела до децентралізації на ділі, а внесла лише деякі корективи у взаємовідносини федерального центру і штатів.

Спираючись на IX та X статті Білля про права 1791 року штати, як суб'єкти федерації, зберігають досить широкі можливості самостійно вирішувати свої власні справи.

Конгрес США виступає як носій законодавчої влади. Він знаходиться під неподільним пануванням двох основних партій монополістичного капіталу — республіканської і демократичної.

Серйозні зміни відбулися у XX столітті у виборчому праві і виборчій системі. У 1920 році XIX поправка до конституції США надала виборчі права жінкам, заборонивши обмежувати виборче право «з причин приналежності до певної статі»(ст. 1).

Але після цього виборче право США ще не стало загальним. Виборча система відстороняла значну кількість виборців від участі в голосуванні. Річ у тім, що основні питання виборчого права регулювалися законодавством окремих штатів, яке містило значну кількість цензів та обмежень.

У всіх штатах, окрім Джорджії, був встановлений високий віковий ценз — двадцять один рік. Ценз осілості діяв майже в усіх штатах. У деяких штатах існував майновий ценз. У штатах Алабама, Арканзас, Міссісіпі, Техас і Віргінія, щоб бути включеним до списків виборців, потрібна була сплата спеціального виборчого податку. Існував у багатьох південних штатах освітній ценз: уміння читати і писати англійською мовою і навіть уміння «тлумачити Конституцію» і т.ін.

Розвиток буржуазної держави \ в XX столітті \

Розділ І

Надалі деякі з цих цензів було скасовано. Так, у 1964 році поправка XXIV до конституції США скасувала обмеження виборчих прав на федеральних виборах «у зв'язку з несплатою будь-якого виборчого чи іншого податку». В 1965 році дія цієї поправки була поширена на вибори у штатах. Поправка XXVI у 1971 році знизила віковий ценз для виборців до вісімнадцяти років.

На виборах в американський конгрес діє мажоритарна система, за якою в кожному виборчому окрузі обирається один депутат, що набрав відносну більшість голосів. Проведення виборчих компаній вимагає величезних грошових витрат. Необхідні для цього суми складалися головним чином за рахунок внесків монополій. Характерною рисою виборів є масовий абсентизм (відмова від участі у виборах), який особливо посилився в останні десятиліття. На виборах до конгресу бере участь трохи більше половини від усіх виборців.

Ще в 1870 році XV поправкою до Конституції Сполучених Штатів були надані виборчі права неграм. Однак довгий час продовжувалася практика масового відсторонення негрів від участі у виборах і тільки у 1957 році був прийнятий Закон про громадянські права, доповнений у 1960 році, що передбачав деякі правові гарантії забезпечення виборчих прав негрів. Була утворена комісія з громадянських прав, яка мала розслідувати випадки позбавлення громадян США права голосу на підставі «кольору шкіри, раси, релігії або національного походження».

Конгрес США повинен був знову і знову повертатися до питання про рівність виборчих прав. У 1964 році прийняли ще один Закон про громадянські права, який формально ліквідував дискримінацію негрів у всіх сферах економічного і політичного життя. Після цього у 1965 році було прийнято Закон про виборчі права, згідно з яким заборонялося використання спеціальних тестів для виборців, що могли привести до обмеження виборчих прав на основі «расової належності або кольору шкіри». У 1990 році конгрес схвалив ще один законопроект про громадянські права, але не зумів подолати вето президента Буша.

Відбувалися зміни і в самій роботі конгресу. В обох палатах конгресу— палаті представників і сенаті — основна робота переноситься в їхні комітети. Усі законопроекти проходять через постійні комітети і без їхнього схвалення не можуть бути поставлені на голосування палат. Кількість постійних комітетів невпинно зростає. У 1946 році у зв'язку з цим був прийнятий закон Про реорганізацію легісла-

314

315

Частина четверга

Історія держаяіі і права Новітнього чап

Розвиток бурзіїуаіпої {іерлсауи в XX столітті

\

Розділ І

тури, який знизив кількість постійних комітетів палати представників до дев'ятнадцяти, а сенату — до п'ятнадцяти. Однак з'являлися все нові і нові комітети і підкомітети. Наприклад, у 1957 році в конгресі вже налічувалося двісті підкомітетів і п'ятдесят один комітет.

У цьому ж Акті було узаконено існування при конгресі лоббі — агентів окремих корпорацій і організацій, які направлені в конгрес для «проштовхування» потрібних монополіям законопроектів. Тепер лоббі повинні були обов'язково реєструватися.

Зростає роль верхньої палати — сенату. Кількість штатів досягла п'ятдесяти і тому обирається сто сенаторів — по два від кожного штату.

Кожен конгресмен може мати помічників: у палаті представників — не більше п'ятнаддяти-шістнадцяти, у сенаті — не більше сімдесяти.

Президент очолює виконавчу владу Сполучених Штатів. Протягом усього XX століття чітко простежується тенденція неухильного посилення президентської влади, концентрації державної влади в руках президента. *

Американський президент виступає не тільки як глава держави, глава уряду, лідер однієї з двох провідних буржуазних партій, головнокомандувач і т.д., але і як головна особа, відповідальна за управління країною в кризових ситуаціях, як «арбітр» у регулюванні відносин між федерацією і штатами, як координатор економічної і соціальної політики США.

Наділення президента широкими повноваженнями у сфері економіки і соцішІьних відносин призвело до створення при президенті низки федеральних виконавчих органів, зокрема групи економічних радників, яка визначає основні напрями державно-монополістичної політики США.

Велике значення для посилення виконавчої влади Сполучених Штатів мало президентство Ф. Рузвельта. Політика «Нового курсу» дозволила йому втручатися в господарське життя країни і регулювати економіку. Але найбільший розквіт повноважень Рузвельта по регулюванню економіки США припадає на період Другої світової війни. Закон про ленд-ліз 1941 року дав президенту право розпорядження матеріальними ресурсами на суму в 46 мільярдів доларів, які він у вигляді озброєння, спорядження і т.д. особисто розподіляв між країнами, в обороні яких були зацікавлені Сполучені Штати. Багато з таких повноважень президента збереглися і після війни. Закон про виробництво на оборону, виданий 1950 року (після початку війни США в Кореї),

наділяв президента необмеженими повноваженнями по регулюванню економіки з метою переведення її на військові рейки.

Значно розширилися зовнішньополітичні повноваження президента. За допомогою виконавчих угод президент дістав можливість без згоди сенату укладати міжнародні договори і денонсувати їх. Наприклад, були укладені у 1969-1970 роках у такий спосіб договори з Південним В'єтнамом, Таїландом і т.д.

Виросли також конституційні військові повноваження президента, у тому числі і за рахунок конгресу. Право оголошувати війну Конституція, наприклад, вважає прерогативою конгресу. До Другої світової війни були допустимими президентські війни тільки тоді, коли мав місце напад на територію США. Тепер президент взагалі може розпочинати бойові дії без санкції конгресу. Так, президент Трумен у червні 1950 року почав війну в Кореї. В 1965 році розпочалася за наказом президента війна у В'єтнамі. За розпорядженням президента Клінтона відбувалися бомбардування Іраку, Косова.

Значне зростання військових повноважень президента стало причиною прийнятої у 1973 році спільної резолюції палат конгресу, згідно з якою при відсутності оголошення війни конгресом бойові дії, що їх розпочав президент, повинні бути припиненими через дев'яносто днів після їх початку. Але, як свідчить практика, контроль конгресу поки що не став ефективним.

Зріс вплив президента на законодавство, хоч Конституція і позбавляє його законодавчої ініціативи. Це досягається через президентські послання конгресу, які не тільки інформують конгрес про становище в країні, але і містять законодавчі пропозиції, які відразу стають предметом обговорення конгресу. Президент має можливість також вносити в конгрес соціально-економічні програми («новий курс», «велике суспільство» тощо).

Ще однією формою втручання президента в законодавчу діяльність конгресу є президентське вето, яке все більше перетворюється на абсолютне право. Наприклад, президент Трумен 631 раз застосовував вето, а конгрес подолав його тільки дев'ять разів.

Правотворча діяльність президента посилюється і за рахунок делегованого законодавства. На основі повноважень, наданих йому конгресом, президент видає «виконавчі накази», які мало чим відрізняються від самих законів. У деяких випадках важливе політико-правове значення набирають і прокламації президента, які мають, як правило, декларативний характер.

316

3!7

Частина четверта

Історія дерзісави і права Новітнього часу

Розвиток бурзісуазної дерзісави в XX столітті

Інколи конгрес намагається протистояти президенту, що харак- -,щ терно для періодів, коли президент представляє одну партію, а більшість членів конгресу — іншу. Подібна активність конгресу виявилася, наприклад, коли він розпочав процедуру імпічменту проти президента Клінтона.

Зберігається в США посада віце-президента, який обирається в тому ж порядку, що й президент. Віце-президент заміщує президента за його відсутності, головує в сенаті і виконує окремі доручення. Відповідно до Конституції Сполучених Штатів «у випадку усунення президента з посади або його смерті, відставки чи нездатності здійснювати права і обов'язки згідно з посадою повноваження президента переходять до віце-президента» (розд. 1, ст. II.). Так, американські президенти Г. Трумен, Л. Джонсон, Р. Ніксон, Дж. Форд до вступу на посаду президента посідали місце віце-президента.

Еволюція державного апарату США відбувалася протягом усього XX століття. Закономірним явищем державно-монополістичного 1 капіталізму є посилення виконавчої влади і виконавчого апарату. Роз- |

Кабінет президента США

\

Розділ І

Державний секретар

Міністерство фінансів

Міністерство торгівлі

Міністерство праці

Міністерство землеробства

Міністерство житлового будівництва

Міністерство оборони

Міністерство армії Міністерство флоту Міністерство авіації

Мі ністерство юстиції Генеральний атторней

ФБР |

Міністерство охорони здоров'я

Міністерство транспорту

Міністерство енергетики

Міністерство освіти

ширення державних функцій потребує утворення нових урядових установ, які отримують повноваження по регулюванню економічних, соціальних, політичних відносин, а також величезної маси урядовців.

Президент, як глава держави, очолює значний за своїми розмірами державний апарат. Безпосередньсг1.він призначає приблизно півтори тисячі посадових осіб, як сказано в Конституції США, «за порадою і за згодою сенату».

Президент призначає глав федеральних департаментів і міністерств, які входять до складу кабінету.

Президентський кабінет є суто дорадчим органом. Призначити члена кабінету або звільнити його може тільки президент. Він визначає чисельність кабінету і вирішує, яких посадових осіб вводити до нього. Нинішній президентський кабінет США включає тринадцять міністерств або відомств.

Поряд з кабінетом з 1939 року почав формуватися особливий адміністративний апарат при президенті, який отримав назву Виконавчого управління президента. Спочатку, за часів президентства Рузвельта, він створювався для забезпечення більшої ефективності

Управлінський апарат Білого дому

Керівник штату співробітників

І 1 І . і

Відділ | зв'язків з громадськістю | Група | помічника з політичних \ питань > • N Відділ зв'язків з Конгресом 1 Група [' спеціального : помічника І з національної І безпеки

Ш^,.,.. ':; •^•ЛШ^** дачяяяя!>*ЯВВИ™!»Г* ЖИда^гагІТ^-'^ЧИЯ™»

І І

Відділ з кадрових питань Відділдруку

Секретаріат президента

318

319

Частина четверта

Історія держаки і прана Новітнього часу

президентського керівництва у сфері державного регулювання економіки. Надалі значно розширився діапазон дії Виконавчого управління і значно зросла кількість помічників і радників президента, задіяних в цьому управлінні.

Структура Виконавчого управління президента включає апарат Білого дому і апарат Ради національної безпеки. До складу Виконавчого управління входить на правах низових ланок велика кількість різного роду рад і управлінь (адміністративно-бюджетне управління, економічна рада, управління науково-технічної політики тощо).

Апарат Білого дому досить численний. До його складу входять керівник штату співробітників Білого дому, його замісник, помічники і радник президента з питань внутрішньої політики. Вони спираються на численні відділи і групи.

Ще більш складною є структура Ради національної безпеки, яка була створена у 1947 році на основі Закону про національну безпеку. Основне завдання Ради — координація роботи усіх відомств, що вирішують зовнішньополітичні проблеми. Керівництво Радою національної безпеки належить президенту і помічнику президента з національної безпеки.

До складу Ради національної безпеки входять комітет з воєнної і зовнішньої політики, комітет з питань розвідки. Рекомендації президенту розробляються у відділах військових і розвідувальних програм, зарубіжної економіки, глобальних проблем, а також у регіональних відділах (країн Західної Європи, Африки і т.д.).

Типовою рисою в розвитку державного апарату США в XX столітті була його мілітаризація. Відбувалося постійне зростання ролі військово-державної бюрократії, інтереси якої уособлює міністерство оборони США — Пентагон, що стало одним з найвпливовіших відомств у державному механізмі США.

Створено досить складний військовий управлінський апарат. Він має суто військові ланки, на чолі яких стоїть Об'єднаний комітет начальників штабів: штабу армії, штабу військово-морських сил і війско-во-повітряних сил. Специфікою військового механізму США є входження до військової верхівки цивільних осіб—міністрів окремих видів збройних сил, їхніх заступників і помічників. Усі вони підпорядковані міністру оборони США. Президент призначає міністра оборони і затверджує начальників штабів і голову їх Об'єднаного комітету.

Збройні сили відіграють дуже важливу роль у державному механізмі Сполученігх Штатів. Витрати на збройні сили СТА складають

320

Розвиток буржуазної держави в Х\ столітті

Розділ І

величезну суму. Асигнування Пентагону в 1989 рот склали, наприклад, 305 мільярдів доларів, що не може йти ні в яке порівняння з до-ьоєнними витратами, що дорівнювали 1,4 мільярдам доларів.

У вересні 1940 року вперше в історії США в мирний час був прийнятий Закон про загальну військову повинність. Після закінчення Другої світової війни США зберегли величезну армію Строк військової служби був підвищений з двадцяти одного до двадцяти чотирьох місяців. Через деякий час загальна військова повинність була скасована, але в 1957 році знову поновлена і продовжувалася до 1973 року, коли був виданий наказ президента про добровільний принцип формування армії.

За даними Пентагону у 1988 році чисельність збройних сил США досягала 2 мільйони 121 тисячі 659 чоловік. До цього слід додати близько мільйона резервістів і ще один мільйон цивільних осіб, що перебувають на службі Пентагону.

Система поліцейських органів США досить складна. Вона обумовлена федеральним устроєм країни.

Кількість поліцейських США досягає приблизно півмільйона чоловік. Організаційно поліція розподіляється на федеральну поліцію, поліцію штатів і місцеву поліцію. Поліцейські сили цих видів мають різні повноваження, різні джерела фінансування. Суворе розмежування функцій між цими розрядами поліції відсутнє. Структура і компетенція різні в окремих штатах і містах.

Вищою для федеральної поліції інстанцією є Федеральне бюро розслідування — ФБР, яке входить до системи міністерства юстиції.

У 1907 році міністр юстиції Ч. Бонапарт створив спеціальне Бюро розслідування, яке в 1935 році було перетворене на ФБР. Уся діяльність ФБР суворо централізована. Воно має п'ятдесят вісім відділень в усіх п'ятдесяти штатах. Формально ФБР повинно вести розслідування злочинів, які передбачені Федеральним законодавством. Однак поступово ФБР перетворюється на знаряддя боротьби з політичними супротивниками. Компетенція ФБР розширюється, зростають його права. За законом 1951 року агенти ФБР отримали право заарештовувати без пред'явлення ордера на арешт за «будь-який проступок проти Сполучених Штатів, який було скоєно в їх присутності, або за будь-яку фелонію (тяжкий злочин)». Основною функцією ФБР стає забезпечення внутрішньої безпеки.

Окрім ФБР до системи федеральної поліції входять: І) секретна поліція, яка забезпечує охорону вищих установ і посадових осіб,

II Гтоах.'н 321

Частина четверта

Історія держави і права Новітнього часу

Федеральна судова система

Судова система США

Судова система штатів

Верховний суд США

Вищий суд

Апеляційний суд

Проміжний апеляційний суд

Районний(окружний) суд

Суд першої інстанції

Нижчий суд

(мирові, поліцейські,

муніципальні суди)

2) федеральне бюро боротьби з наркотиками, 3) федеральне імміграційне бюро, 4) поліція охорони національних парків, 5) поліція охорони мостів і тунелів, 6) поліція федерального агентства авіації. Працює також військова поліція.

До поліції штатів входять різні організаційні структури. Керівництво поліцією штату перебуває в руках губернатора.

Місцева поліція охоплює поліцейські формування окремих міст і графств. Кожна міська або сільська громада має право утримувати місцеву поліцію, на чолі якої стоїть шеф-інспектор поліції. У більшості сільських населених пунктів є констебль, який обирається на два-чо-тири роки. Працюють констеблі під керівництвом обраного шерифа.

Особливе місце в системі поліцейських установ займає приватна поліція, яка складається з загонів зовнішньої служби і численних розшукних агентств.

Судова система в США була досить своєрідною. Практично існувало дві судові системи: федеральні суди і суди штатів. Звичайно судові справи вирішуються в судах окремих штатів відповідно до законів цих штатів. Якщо одна із сторін вважає, що суд порушив її конституційні права, вона може подати через вищі судові інстанції штатів апеляцію до Верховного суду США.

Верховний суд Сполучених Штатів призначається президентом «за порадою і за згодою сенату» в кількості дев'яти довічних членів.

Верховний суд як вищий орган судової системи здійснює ряд важливих функцій: виступає як суд першої інстанції, здійснює су-

Розвитон буржуазної дерзісавч в XX столітті

л

Розділ І

довий нагляд, проводить перевірки конституційності законодавчих актів та ін.

Відповідно до американської правової доктрини Верховний суд США має право тлумачити конституцію і оголошувати закони неконституційними тільки в процесі розгляду судових справ, коли він виступає як суд першої або апеляційної інстанції.

Загострення соціальних протиріч після Першої світової війни обумовило зміни в політичному режимі, викликало наступ сил реакції на демократичні права і свободи американських громадян.

Для боротьби з робітничим рухом використовувалися закони 1917-1918 років про шпигунство, про заколот. У штатах приймаються закони про злочинну анархію, про злочинний синдикалізм, що суворо карали за пропаганду революційних ідей.

Нова антидемократична хвиля підіймається після закінчення Другої світової війни, коли розпочинається наступ на професійні спілки.

У 1947 році був прийнятий Закон Тафта-Хартлі, який фактично скасував основні положення закону Вагнера. Новий закон поставив у жорсткі рамки діяльність профспілок. Він забороняв страйки солідарності, страйки, що порушували умови контракту, не дозволяв державним службовцям брати участь у страйках тощо.

У 1959 році Закон Лендрама-Гріффіна поставив профспілки під іще суворіший контроль з боку державних органів. Відтепер профспілки були зобов'язані подавати до Міністерства праці свою фінансову звітність, копії своїх постанов, списки службових осіб тощо.

Ще одним напрямом післявоєнної антидемократичної політики стало переслідування комуністичної партії США. Для цього використовувався, наприклад, Акт про реєстрацію іноземців 1940 року (Закон Сміта), який вводив поняття організації, що знаходилася під контролем іноземної держави. Була створена постійна комісія палати представників конгресу з розслідування антиамериканської діяльності, видається серія антикомуністичних законів.

У 1950 році був прийнятий Закон про внутрішню безпеку (Закон Маккарена-Вуда), відповідно до якого утворювалося Управління з контролю за підривною діяльністю. Управління розподіляло «підривні» організації на організації комуністичної дії і організації комуністичного фронту і вимагало їх реєстрації у міністерстві юстиції, яке визначало їх долю. Прийнятий невдовзі у 1954 році Закон Хемфрі-Батлера про контроль над комуністичною діяльністю проголосив компартію США поза законом. На цій основі розгорнулася

322

323

Частина четверта

У Історія держави і права / __ __ Новітнього часу___

«перевірка лояльності», під час якої зазнавали переслідування не тільки комуністи, але і демократично мислячі інтелігенти. Пізніше ця кампанія була припинена.