§ 1. Утворення античної держави

етичні держави представляють другу гру:

країн Стародавнього світу. До них можна віднести давньогрецьі Спарту і Афіни, а також Стародавній Рим.

Спарта. Першою серед античних держав виникає Спарта. рація племен на'Балканському півострові, що розпочалась у столітті до н.е., супроводжувалася військовими сутичками мі ними. У ХІІ-ХІ століттях до н.е. невеличку область на півострої Пелопонес Лаконіку поступово завойовують дорійські племена. Дві надцять ахейських общин, які вже жили тут, чинили певний час опі] Після жорстокої боротьби переможці і переможені уклали союз, у ривши одну спартанську общину. Таким,чином, Спарта виникла вн; - лідок злиття двох общин (племен): дорійської та ахейської. Отже одн з правлячих династій вела свій родовід від дорійської, а друга — вЦ ахейської общини. І

Маленька Лаконіка була тісною для об'єднаної спартансько| общини. Починаються війни за загарбання сусідньої Мессенії. ВонІ| тривали майже ціле століття і закінчились у VIII столітті до н.е. ремогою Спарти, Землі Мессенії стали спільною власністю пере-?! можців, а її населення було перетворено на державних рабів — ілотіщ;

Завоювання поставило перед Спартою нові завдання. Слід булі передусім створювати нові органи влади, бо стара організація упра: ління у вигляді військової демократії — народні збори воїнів, ра, старійшин, військові вожді — не була вже достатньою для панува» ня над підкореним населенням, кількість якого значно перевищуваї ла число завойовників. Але первіснообщинний лад на цей час ще н був повністю зруйнований у межах спартанської общини. Наслідкої цього став своєрідний сплав сильної, терористичної за своїми меті дами державної влади з елементам родового устрою. У цьому по

Дерзісава і право античного світу

л

Розділ II

єднанні різнорідних складових частин — головна особливість Спар-ти, а саме: збереження значних елементів військової демократії в умовах існування класового суспільства.

Утвердження соціального і політичного устрою Спарти цього періоду було закріплено ретрою (угодою'їдоговором), який пов'язується з іменем легендарного мудреця і законодавця Лікурга. Вважається, що ретра з'явилась у VIII-VII столітті до н.е., а остаточно «Лікургів лад» встановився на кінець VII — початок VI століття до н.е. Ретра намагалася вирішити два важливих завдання — забезпечити єдність спартіатів стримуванням майнової диференціації серед них і створити організацію їх спільного панування над підкореним населенням.

Афіни. Реформи Солона і Клісфена. На відміну від Спарти, де становлення держави відбувалося значною мірою під впливом фактора завоювання, Афіни являють собою «чисту», класичну форму виникнення держави, без будь-якого втручання ззовні.

Афіни були розташовані в центрі грецької області, яка звалася Аттикою. Наприкінці II тисячоліття до н.е. територію Аттики населяли чотири іонійські племені, кожне з яких мало свої народні збори, раду родових старійшин і вождя — базилевса, військового керівника, воєначальника.

Розвиток продуктивних сил, суспільний поділ праці, посилення обміну неминуче вели до появи приватної власності і рабства, до виділення групи аристократичних сімей, які неухильно набирали все більшої сили. Військова демократія в таких умовах стає непридатною.

Першим кроком до утворення Афінської держави стали реформи, які пов'язуються з ім'ям легендарного грецького героя Тезея. Однією з реформ було об'єднання (сінойкізм) чотирьох найбільших племен (філ) Аттики у VII столітті до н.е. навколо Афін. Поряд з племінними органами управління були утворені єдині народні збори, колегія архонтів і ареопаг. Кожне з чотирьох племен було поділене на три фратрії. Далі Тезей поділив усіх вільних повнолітніх громадян на три розряди за майновою ознакою: евпатридів — благородних, геоморів — землеробів і деміургів — ремісників. Право на посідання громадських посад мали лише евпатриди. За геоморами та деміургами залишилося тільки право брати участь у роботі народних зборів. Функції базилевса поступово переходили до нових посадових

2 Страхов

33

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

Держава і право античного світу

\

Розділ II

осіб — архонтів. Спочатку їх обирали довічно, а з середини VIII століття до н.е. лише на десятилітній строк. Згодом рада старійшин замінюється ареопагом, до якого входили всі колишні і діючі архонти.

Одночасно розвивається ще один процес, характерний для виникнення держави, — з'являються елементи територіального розподілу-населення. В VII столітті до н.е. Аттика була розбита на сорок вісім територіальних округів — навкрарій.

На початку VI століття до н.е. афінське суспільство вступає в смугу гострої кризи. Розвиток товарно-грошових відносин вів доі подальшого розшарування вільного населення. Процес обезземелення селян і перетворення їх на шестидольників,-які повинні були сплачувати до 5/6 урожаю землевласнику і дуже часто потрапляли в боргову залежність і навіть рабство, призводить до загострення супереч-, ностей між евпатридами, які ще тримали владу у своїх руках, і новими багатіями із землевласників, торговців і ремісників, між родовою, аристократією і народом (демосом).

Щоб подолати труднощі, потрібні були глибокі політичні перетворення. Започаткував їх Солон, обраний 594 року до н.е. архонтом з надзвичайними повноваженнями. Сам Солон був евпатридом, але відбивав інтереси широких верств населення і за своїми переконаннями твердо стояв на боці демосу. Через те його реформи відзначалися поміркованістю і компромісом, хоч і стали важливим етапом в утворенні Афінської держави. .

Передусім Солон провів так звану сисахфію (скидання тягаря). За цією реформою всі борги були анульовані. З полів, із заставлених земельних ділянок прибрали боргові камені, а ділянки повернули їхнім попереднім володільцям.

Ще одним важливим кроком стала ліквідація боргового рабства. Боргові зобов'язання, в яких передбачався самозаклад особи боржника, були заборонені на майбутнє. Всіх, хто був проданий за межі Аттики в рабство, викупили і повернули на батьківщину. Це був сильний удар по інтересах родової знаті, серйозна поступка демосу.

З ім'ям Солона пов'язане і проведення цензової реформи, згідно з якою усі вільні афіняни чоловічої статі розподілялися на чотири розряди за майновим цензом.

До першого, найвищого розряду зараховувалися ті, хто одержував із землі не менше п'ятиста медимнів (один медимн дорівнював 52,5 літра) сільськогосподарської продукції на рік. Звалися вони пен-таксіомедимнами (п'ятсотмірниками). Вони повинні були служити у

важкоозброєній піхоті. Хто отримував не менше трьохсот медимнів, входив до другого розряду і називався вершником, бо повинен був служити в кінноті. До третього розряду належали ті, у кого прибуток був не менше двохсот медимнів. Звалися вони зевгітами і служили в піхотному ополченні. До четвертого розряду належали всі ті, хто мав прибуток менше двохсот медимнів. Ця група називалась фета-ми і вони служили в легкоозброєній піхоті та на флоті.

' Народні збори стали вищим органом влади. У них брали участь громадяни, які досягай двадцятилітнього віку, незалежно від розряду. Народні збори обирали службових осіб, але тільки з числа громадян перших трьох розрядів. На посаду архонта обирались особи лише з першого розряду.

Як противагу народним зборам Солон створив два нових органи: Раду чотирьохсот і геліею — суд присяжних. Рада чотирьохсот готувала справи для обговорення їх у народних зборах, здійснювала загальне управління країною. Вона діяла паралельно з ареопагом. До Ради чотирьохсот кожна філа щорічно обирала з громадян перших трьох розрядів на народних зборах по сто представників. Віковий ценз дорівнював тридцяти рокам. До участі в суді присяжних були допущені громадяни всіх чотирьох розрядів. Геліея була не тільки найвищим судовим органом країни з широкою компетенцією, але й мала важливі політичні функції.

Цензова реформа Солона Розподіл громадян Політичні права громадян

І розряд -пентаксіомедімни

II розряд - вершники

І розряд - зевгіти

IV розряд - фети

Право на виші посади 1 1ЙНЯТГЯ посад

Право на з; державни>

л^ '.-•--.-.•- . . :

Право брати участь у народних зборах

/

34

35

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

Організація управління за реформою Солона

Держава І право античного світу

\

Розділ II

Народні збори

1__ Беруть участь громадяни і усіх чотирьох розрядів

Рада чотирьохсот

. По 100 чоловік від племені з громадян перших трьох розрядів

6000 чоловік з громадян усіх розрядів

Реформа Солона завдала удару родовій організації та привілеям,^ родоплемінної аристократії. Вона була важливим етапом формував-) ня політичної організації в Афінах: Але компромісний характер ре-| форм став на перешкоді вирішенню гострих протиріч. Боротьба мія|| різними групами не припинилась, а стала ще гострішою. У 580 році\ до н.е. до влади приходить Пісістрат, який встановлює тиранію, і' лише в 509 році до н.е. демократи, об'єднавшись навколо свого вож-, дя Клісфена, покінчили з тиранією і завдали вирішального удару за-, лишкам родового ладу. :

Реформа 509 року до н.е, остаточно ліквідувала поділ на старі племена. Клісфен розділив Аттику на десять територіальних філ. Кож-; на з них складалася з трьох територій (тріттій) — міської, приморської та землеробської. У свою чергу вони поділялись на деми. Так, на зміну родовому прийшов територіальний принцип поділу населення.

Крім цього, Клісфен скасував Раду чотирьохсот і на основі нової територіальної організації населення створив Раду п'ятисот, до якої кожна територіальна філа обирала по п'ятдесят чоловік. Клісфеном було створено також колегію десяти стратегів — по одному від філи. Головним чином це були військові вожді, але вони мали також важливі адміністративно-політичні повноваження.

Інші державні органи — геліея, ареопаг, колегія архонтів — з деякими змінами в їх компетенції залишилися і діяли.

Для боротьби проти афінських громадян, які загрожували демократії, і зокрема для того, щоб запобігти відновленню тиранії чи влади аристократії, Клісфен запровадив так званий остракізм — «суд черепків». Один раз на рік на народних зборах присутні повинні були відповісти на запитання, чи є в державі людина, яка своєю діяльні-

стю шкодить демократії. Якщо народ відповідав ствердно, то присутнім роздавали глиняні таблички-черепки, на яких вони писали ім'я такої людини. Засуджені більшістю голосів'повинні були залишити Афіни на десять років.

Закони Солона і Клісфена завершили-тривалий процес становлення держави в Афінах. Боротьба між родовою аристократією та демосом закінчилася перемогою останнього. Внаслідок цієї перемоги в Афінах виникла рабовласницька держава у формі демократичної республіки.

Рим. Реформа Сервія Туллія. Час заснування Риму історична традиція пов'язує з 753 роком до н.е. Відомо, що в VIII-VII столітгі до н.е. на західному узбережжі Апеннінського півострова жили племена, які знаходилися на стадії первіснообщинного ладу. Об'єднання трьох таких племен — латин, сабін та етрусків, що оселилися біля річки Тібр, привело до утворення римського народу.

Розвиток скотарства і землеробства викликав майнову диференціацію, появу приватної власності. Поступово виникає патріархальне рабство. Однак все ще велике значення мають родові установи: взаємне право спадкування, загальні земельні володіння членів роду, право носити родове ім'я і т.ін.

Звертає на себе увагу чітка організація структури римського народу. Вона була такою: 300 родів об'єднувалися в ЗО курій, 10 курій складали одну трибу, кожна триба, напевне, відповідала одному з трьох племен, що об'єдналися в римський народ. Управління, як і в Афінах, мало вигляд військової демократії: народні збори, сенат — рада старійшин, воєначальник — рекс.

Вища влада належала народним зборам (куріатним коміціям), де кожна курія мала один голос. До компетенції народних зборів були віднесені найважливіші питання, які стосувалися інтересів усього римського народу: проблеми війни і миру, прийняття нових общин До складу римського народу, обрання службових осіб та вождів і т.д.

Сенат складався з родових старійшин. Отже, членів римського сенату на той час було триста — за кількістю родів. Це був впливовий орган, який попередньо обговорював усі основні питання, що виносилися на народні збори. Усі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату, сенат самостійно вирішував багато різних справ, що торкалися управління, зовнішньої політи-Ки та фінансів.

36

37

Частина перша

Історія дерзн-ави і права Стародавнього світу

Рекс обирався на народних зборах. Він не був царем, хоч інкол його так називають. Рекс найперше був воєначальником, верховий жерцем, суддею. Межі його влади визначалися звичаями.

Наступна історія Риму пов'язана з боротьбою між патриціями плебеями. Річ у тім, що повноправними громадянами Риму були лиі ті, хто належав до одного з трьохсот римських родів і був зарахо ний до однієї з тридцяти курій. Вони отримали назву патриціїв, п ступово сіавши привілейованою частиною суспільства. Тільки п риції. мали право обіймати виборні посади, виступати як судді, бр ти участь у розподілі земель, які були завойовані Римом у сусідів.

Другою групою римського населення були плебеї, які утворил ся, очевидно, внаслідок підкорення населення латинських округів а імміграції. Плебеї були близькими до римлян мовою, релігією, зв чаями, але вони стояли поза родовою організацією римської об ни патриціїв, поза старими родами, куріями і племенами. Плебеї бу вільними людьми, володіли майном, мали рабів, вони могли уклад ти угоди, захищати в суді свої інтереси. Але вони були позбавле політичних прав у Римі: не мали права обіймати громадські поса брати участь у народних зборах, користуватися завойованою земле Не дозволялося їм і брати шлюб з патриціями. Це викликало обуре серед плебеїв, адже вони нарівні з патриціями виконували суспіль обов'язки, платили податки, служили в римському війську. Не дн но, що між плебеями і патриціями протягом тривалого часу точила-ся невпинна, запекла боротьба, яка закінчилася перемогою плебеїв,

Перемога плебеїв зруйнувала замкнену римську родову органі-зацію і розчистила тим самим шлях до утворення держави. А без середнім виконавцем цього завдання став шостий рекс Риму Сервіі Туллій (578-534 рр. до н.е.), реформи якого в VI столітті до н.е., дібно до реформ Солона і Клісфена в Афінах, завдали вирішально удару по родовій організації і привілейованості патриціїв, заверши-ли процес перетворення римської родової общини в державу.

Серйозним заходом Сервія Туллія був розподіл всього чоловіч го вільного населення Риму — патриціїв і плебеїв — на п'ять класв залежно від майнового цензу. До першого класу ввійшли громадяни, майно яких оцінювалося (передусім земля) в 100 тисяч'мідних асі до другого — в 75 тисяч, до третього — в 50 тисяч, до четвертого в 25 тисяч, до п'ятого — в 11 тисяч асів. Найбідніші громадяни, май-новий стан яких не відповідав цим цензам, не входили в жоден із розрядів. Вони дістали назву пролетарів.

Держава і право античного світу

\

Розділ II

Кожен клас мав право виставити певну кількість військових оди-иць _ центурій (сотень) з відповідним озброєнням. Так, перший клас утворював дев'яносто вісім центурій (з них вісімдесят піших і вісімнадцять вершників), другий —: двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), третій — двадцять центурій, четвертий — двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), п'ятий — тридцять центурій. Була ще одна неозброєна центурія пролетарів.

Центурії були не тільки військовими, але й політичними одиницями. Завдяки реформі Сервія Туллія з'явився новий вид народних зборів — центуріатні коміції. Кожна центурія мала тут один голос, який подавав командир центурії—центуріон. Рішення центуріатних зборів набули сили закону.

Усього центурій було 193, і кожна з них мала один голос. Перший клас, який мав 98 голосів, що становило понад половину від

Реформа Сервія Туллія Розподіл громадян Кількість центурій

І клас

II клас

III клас

IV клас

Уклас

98 (з них 80 піших і 18 вершників)

20 і 2 допоміжних

20

20 і 2 допоміжних

ЗО

"Пролетарі" 1

Центуріатні збори

(клас II клас III клас IV клас Уклас "Пролетарі" Всього 1

98 22 20 22 ЗО 1 193 Л

38

39

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

Держава і праві» античного світу

\

Розділ II

загальної кількості центурій, зосередив у своїх руках усю політичк владу. Голосування на центуріатних зборах починалося з першої класу і вершників, тому, при їхній одностайності, звичайно на му і завершувалося. Публічна влада, таким чином, відокремилася вц усього народу.

Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення тер* торіального поділу населення. У Римі було створено чотири міськії сімнадцять сільських територіальних триб. У трибу входили в,с римські громадяни —- патриції і плебеї, — які проживали в дано» територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який рався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і сі гували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елемеї державного устрою.

Таким чином, реформа Сервія Туллія завершила процес руі нування родового ладу і утворення нового соціально-політичног устрою. Це був останній етап становлення Римської держави у фор республіки.