§ 1. Остаточний розпад Британської колоніальної імперії

А Аісля Першої світової війни Британська імперія значно розширила свою територію за рахунок німецьких колоній і турецьких володінь. В Африці Великобританія захопила німецькі колонії: Того, Камерун, Танганьїку, Південно-Західну Африку. До Британії відійшла також німецька частина Нової Гвінеї, архіпелаг Бісмарка. Від Турції були відторгнуті Месопотамія (Ірак), Палестина і територія за рікою Йордан. До складу Британської імперії входили домініони, колонії, протекторати і мандатні території. У найсприятливіших умовах знаходилися домініони — Канада, Австралія, Південно-Африканський союз і Нова Зеландія. Саме вони і розпочали боротьбу за визнання своєї самостійності у внутрішніх і зовнішніх справах. На цей час домініони подеколи вже виступали як фактично самостійні держави: вони підписали Версальський договір, вступили в Лігу Націй тощо. Великобританія була змушена піти на поступки.

У 1926 і 1930 роках були проведені імперські конференції, які визначили, що домініони є «автономними державними одиницями всередині Британської імперії», рівними за статусом, що вони вільно об'єднуються «як члени Британської співдружності націй». У рішен-

383

Частина четверга

Історія держави і проса Новітнього чост

РтпаІ) колоніаьних імперій \ утворення ноки\ неіалежнил- держав \

Розділ II

нях конференцій підкреслювалося, що генерал-губернатори в домініонах повинні розглядатися як представники короля, а не уряду Великобританії, а це значно обмежувало їхні права і можливості.

Юридичним закріпленням рішень імперських конференцій 1926 і 1930 років став акт парламенту Великобританії -— Вестмінстерсь-кий статут 1931 року, який інколи називають Конституцією Британської співдружності націй.

Статут проголошував вільний союз членів Британської співдружності націй, об'єднаних «загальною вірністю короні». Відтепер дія законів, що були прийняті британським парламентом, поширювалася на домініони лише за їх згодою. Ніякі закони, прийняті парламентами домініонів, не могли вважатися недійсними на тій підставі, що вони суперечать англійському законодавству. Парламенти домініонів отримали можливість самостійно вирішувати питання зовнішньої політики. Генерал-губернатор у домініонах віднині призначався короною з •місцевих уродженців за порадою уряду домініону. Так, ще до Другої світов"о*І війни Канада, Австралія, Південно-Африканський союз, Нова Зеландія домоглися значної незалежності від метрополії, але повністю не поривали зв'язків з Великобританією, їм вигідно було залишатися у складі Британської співдружності, у зоні фунта стерлінгів.

У боротьбу за незалежність вступали й інші члени Британської колоніальної імперії. Анпто-афганський договір 1921 року визнав незалежність Афганістану. У 1922 році формально був визнаний суверенітет Єгипту, у 1930 році — Іраку. Внаслідок війни за незалежність статус домініону у 1921 році отримала Ірландія. Однак майже вся територія ірландської провінції Ольстер під назвою Північна Ірландія залишилася у складі Британської держави. У 1937 році ірландський уряд відмовився від статусу домініону. Парламент Ірландії приймає Конституцію і проголошує утворення незалежної держави Ейре. У 1949 році Ірландія виходить з Британської співдружності націй.

Новий, ще відчутніший підйом національно-визвольного руху відбувається після Другої світової війни.

Гинули колоніальні режими в Африці. У 1957 році здобуває незалежність Гана (колишня колонія Золотий Берег), у 1961 —Танганьїка, у 1962 — Уганда, у 1963 — Кенія, у 1964 році — Замбія. У 1956 році Англія втрачає Судан, який був проголошений незалежною республікою, Ірак.

У січні 1948 року була утворена незалежна республіка Бірманський Союз, яка відразу вийшла зі складу Британської співдружності.

Революція 23 липня 1952 року під керівництвом патріотичної організації «Вільні офіцери» на чолі з Г. А. Насером покінчила з британським пануванням у Єгипті. У червні 1953 року Єгипет був проголошений республікою.

У 1972 році остаточно була ліквідована залежність від Англії Цейлону, який перетворився на Республіку Шрі-Ланка. Британський Закон про незалежність Індії 1947 року утворив на її території два домініони: Пакістан і Індію. Останній у 1950 році став суверенною демократичною Республікою Індія.

Колоніальна імперія, яку століттями вибудовувала Британія, була остаточно зруйнована. Навіть такий далекоглядний політик, як У. Черчілль, не міг зрозуміти, що відбувається з колоніальною імперією. Коли британський уряд приймав рішення про надання незалежності Індії та Пакистану, він розлючено виступав проти такого рішення, називаючи його «торпедуванням» Британської імперії. Але врятувати її було вже неможливо.