§ 3. Основні етапи революцій

ч_/гже, в ході1 буржуазних революцій; ся союз класових сил, керівна роль у якому належала буржу

і(. ті.11") •'."' < "днати ці сили, надати споїм вузькоклаеовпм Інтересам о/о характеру, буржуазія висунула г?сла, здатні привернути

до боротьбі! народ.

Наприклад, за часів французької буржуазної революції і 789- 1 794 таким закликом, підтриманим учасниками революції, став '«Сво-

бод?- рівність, братерство'». Однак у міру того, як розгорталася ре-волю'Ііч стаїзаіо очевидно, що кожний з її учасників розумів пі слова по-своєму. Буржуазія трактувала їх як свободу від феодальних обмежень і перешкод, формальну рівність перед законом, свободу приватної власності, свободу експлуатації. Народні маси прагнули під цим прапором досягти іншого результату: фактичної рівності і свободи від експлуатації, зрівняльного розподілу землі і т.ін. Тому з розвитком революції, в міру того, як вона підносилася на все вищий щабель, зростали і поглиблювалися суперечності між її учасниками. Все це призводило до того, що на якийсь .момент буржуазія, намагаючись припинити революцію, сама ставала контрреволюційною силою, а народні маси, навпаки, прагнули вести революцію далі, поглиблюва-, ти її, справедливо вважаючи, що вони не здобули ще від революції істотних результатів. Виникав розкол у самому таборі революції.

Так ставала очевидною загальна закономірність усіх буржуазних революцій: неможливість тривалого союзу промислової й торгової буржуазії, яка виступала гегемоном революційного табору, із основною р> шійкою силою революції — народом, бо існували розбіжності в питанні про зміст і способи здійснення соціально-економічних; політичних та інших суспільних перетворень.

До того ж треба зважити на те, що й сама буржуазія не була Цілком однорідною. До її складу входили аристократична верхівка. середі;' ьерсгви у вигляді торгово-промислової буржуазії і, нарешті, Дрібна буржуазія. Кожна з цих груп мала свої власні інтереси, які часте- не збігалися, а. навпаки, суперечили один одному.

Всі мі причини зумовили те, що всередині єдиної спочатку маси учас-

ників революції з її розвитком і розв'язанням поставлених перед нею

3аДдаш. відбувалося розмежування, змінювалося співвідношення класо-

вих сил. Окремі групи буржуазії відходили від резолюції, намагалися

'"Тримлгн її подальший розвиток, припинити поступальний рух уперед,

еРе'ус;іили до контрреволюційного табору, а на зміну їм приходили ті

Шалььі сили, які ще не вичерпали своєї революційної енергії.

. ! '• зс гатювка класових сил, їх співвідношення, яке змінювалося у

"У РО'згорїання буржуазної революції, були покладені в основу ви-

160

161

Частина третя

'

Історія держави ____ Нового час

ділення найважливіших етапів розвитку буржуазних революцій, підхід дає можливість визначити основні закономірності прої

Аналіз головних етапів розвитку буржуазної революції но розпочати з Франції. Тут революція була найбільш рішучі слідовною, тут вона пройшла всі етапи, досягла кульмін піднесення у своєму розвитку.

Вихідним моментом у визначенні етапів розвитку фр; жуазної революції 1789-1794 років є положення про пос розвиток буржуазної революції. Французьку буржуазну спочатку очолювала партія конституціоналістів, після неї ю во перейшло до жирондистів, потім настало панування якобі на з цих партій спиралася на більш передову. Щойно якась просувала революцію до тієї межі, коли вже не могла очі цю партію відтискав більш сміливий союзник, який йшов за волюція рухалася, таким чином, по висхідній лінії.

Отже, французька буржуазна революція пройшла три етапи, розвиток йшов по висхідній, на кожному з етапів реї ним рухом керувала одна з буржуазних партій.

Перший етап революції тривав з 14 липня 1789 року по ня 1792 року. Безпосереднім приводом до початку револ: конфлікт Людовика-ХУІ з Генеральними штатами, з допомі уряд сподівався знайти шляхи і засоби подолання фінансо:

Відкриття Генеральних штатів, куди було обрано ші< ставників від дворянства і духівництва, а також шістсот дві третього стану (головним чином представників великої відбулося 5 травня 1789 року. Але виявилося, що принцип установи залишився старим: кожний стан діставав один гол ставники третього стану не погодилися з цим, вимагаючи ноі ципів роботи, поіменного голосування.

Наполягання народних мас, їх підтримка депутатів ну прискорили розвиток подій. Відчувши, що зволікання хвилю народного обурення, яке може повернутися і проти Генеральних штатів, депутати третього стану вжили рі ходів: 17 червня 1789 року проголосили себе Національ: рами, а 7 липня — Установчими зборами. Таким чином, воі на шлях рішучої боротьби з абсолютизмом.

Тим часом уряд готувався до кривавої розправи з антиі ним рухом (у столицю стягувалися війська), однак народ, зірвав ці плани. Тринадцятого липня 1789 року спалахнуло

162

я оуржуазної деузісави і права

л

Розділ І

стання! Чотирнадцятого липня повстанці штурмом оволоділи ко-П°яівською фортецею - в'язницею Бастилією. Ця подія не тільки ятувала Установчі збори, а й була початком буржуазної революції.

у перші дні революції панувала, на перший погляд, єдність усіх «еволюційних сил. Спільні лозунги, здавалося, згуртували всіх в од-ооідну масу: робітників, власників мануфактур, ремісників та адвокатів. Це були дні революційного піднесення, час, коли різниця в намірах буржуазії і народу ще не виявилася досить чітко. Боротьба дроти королівського абсолютизму, станової нерівності, різноманітних феодальних інститутів на якийсь час об'єднала буржуазію і народ, створила враження єдності їх корінних інтересів.

У часи революційного піднесення були прийняті важливі рішення: про утворення буржуазної національної гвардії, про скасування феодальних станів і станових привілеїв, про свободу промисловості і торгівлі. Було запроваджено нову адміністративну систему, за якою Франція поділялася на вісімдесят три департаменти, проведено цер-І повну реформу. Вершиною цих перетворень було прийняття Установчими зборами 26 серпня 1789 року найважливішого програмного . документа революції — Декларації прав людини і громадянина. Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу.

«Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки».

Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними 1 Р№НИМИ в правах» і що метою якого б то не було політичного союзу збереження природних і невід'ємних прав людини, що такими пра-^ми є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2).

Джерело суверенітету — в нації, підкреслювалося в Декларації. ^У «закон є виразом загальної волі» (ст. 6). Базуючись на цих поло-&,?.ННЯХ'вона закріплювала принцип загального виборчого права. В ній про представницький характер законодавчого органу як вер-ІГ° органу влади. «Всі громадяни мають право особисто або че-

163

Частина третя

/Історія держави І праві" / Нового часу

рез представників брати участь у виданні законів». А закон рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чиї!

Декларація не просто проголошує природні, невід'ємні'! людини — вона одночасно розкриває їх сутність.

Так, свобода визначалась як право «робити все, що не І іншому». Таким чином, здійснення кожною людиною її при прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим суспільства користування такими ж правами. Крім того,: забороняти дії, шкідливі для суспільства. «Все, що не заС законом, дозволено» (ст. 5).

Отримало роз'яснення і природне право на безпеку, що зй| своє виявлення в закріпленні принципу законності. «Ніхто Ні бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, —~| джувала Декларація, — як у випадках, визначених законом, писаними ним формами» (ст. 7). Ті, хто віддають незаконні <| підлягають карі.

Було закріплено і презумпцію невинності. Як ствер._._, „ ларація, «кожна людина вважається невинною до того час$| не оголосять винною» (ст. 9), а тому не повинно бути в раЗй| ніякої надмірної суворості.

Закон не має зворотньої сили, вважала Декларація. бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і об* ного до вчинення злочину і законно застосованого» (ст. 8). А,| кон повинен встановлювати «тільки строго і очевидно необхії

І, нарешті, Декларація підкреслювала неминуще значені ва власності, проголошуючи його природним, «непорушним і ЄІ| ним» правом (ст. 17). Нікого не можна позбавити цього пра нятком, коли того «явно вимагає громадська необхідність»,: засвідчена, і за умови справедливого і попереднього відіш

Декларація 1789 року згадувала також інші права і свобод».;! ний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших п ни, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, ти, але повинен при цьому відповідати за зловживання цією сн у випадках, визначених законом», — було сказано в статті рації. Гарантувалася свобода віросповідання і релігійних пе

Для утримання громадської сили і для витрат по упра заявляла Декларація, необхідні податки. Всі громадяни ма особисто через своїх представників визначати необхідність І ких податків, «вільно на них погоджуватися, стежити за їх

"Л

.V

їх р:')3г.:іг>. спосю опо Ііігчуванмя. стягані*л І строк,

* ' якч ноші встановлюються» (ст. 14).

Зна!!'г!ии сног втілення і сформульованії Монтсск'с ідея створення організаційно незалежних одна від одної І взаємноярівноважених гілок дер/кавної влади: законодавчої, виконавчої га судової. В статті 16 було скидано: -Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав іневстанов нний розподіл влади, не має конституції».

Принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року були викликом старому відживаючому ладу. Декларація утверджувала но-' вий буржуазний лад, новий тип експлуатації— буржуазний. Цей суто буржуазний характер Декларації проявлявся і в тому, що вена обминула мовчанням питання про скасування всіх феодальних повиннос-тей і феодального землеволодіння. Нічого не було сказано і про скасування рабства у французьких колоніях, не було згадки і про свободу союзів і 'зборів.

Вже на першому етапі розвитку революції виявилася ще одна за-кономіг'іііеіь — есе наочнішим ставав її буржуазний характер. Се-' лянські виступи Змусили Установчі збори зайнятися аграрним питанням. Четвертого серпня 1789 року Установчими зборами було проголошено «повне знищення феодального режиму», а насправді — декретоване скасування лише другорядних особистих феодальних повинносте» селян і деяких монопольних прав дворянства. Найважливіші для селянина так звані реальні повинності (ценз, панщина, шампар'І згідно з декретом підлягали викупу.

Одночасно всупереч принципам Декларації прав людини і громадянина Установчі збори закріпили новий порядок виборів ч органи Державної нлади і врядування. Було введено цензову виборчу систему, за якою провадився розподіл усіх громадян на «активних» і «па-сивних>>. При сьому виборчих прав набували лише «активні». До їх «шалу входили чоловіки, що досягли двадцяти п'яти років*, не були лугами за винагороду, сплачували прямий податок у розмірі, не ниж-МУ за триденний заробіток робітника, і мали можливість на свій кошт РИдоати спорядження і зброю для служби в національній гвардії. - 1 <'У1 році був прийнятий реакційний закон «Про збори робіт-1В І ремісників одного стану і однієї професії», відомий як закон Шапедьє. Під загрозою кримінального покарання цей закон забо-Яв союзи І страйки робітників.

акої о розвитку французькій буржуазній революції надало те, що ершому її етапі політичне керівництво було в руках буржуазної

164

165

Частина третя

Історія держави і права _____Нового часу______

аристократії і частини дворянства, що обуржуазилася, — насамперед банкірів, власників великих мануфактур, колоніальних підприємств,) судновласників, багатих і знатних землевласників, які перебудувалиіі свої володіння на буржуазний лад. їх партія конституціоналістів на| першому етапі революції мала більшість у всіх найважливіших по-* літичних установах і органах.

Конституціоналісти були найбільш поміркованою партією французь-;| кої буржуазії. Вони ажніяк не домагалися рішучого зламу феодально-1 абсолютистського ладу, їх ідеалом була цензова конституційна монархіям

Відповідно до цього конституціоналісти 1791 року розробилй| Конституцію, яка, на їх погляд, повинна була стати завершальним том революції. Конституція зберегла за дворянством право на землю| і феодальні повинності і водночас закріпила панування буржуазії. Вона! зафіксувала компроміс між цими класами Франції і, таким чином,"! відступила від принципів Декларації прав людини і громадянина.

За Конституцією 1791 року Франція ставала конституційною мо-| нархією, яка спиралася на принцип розподілу влади. Законодавча вла*| да передавалася однопалатним Національним зборам, що формувалися на основі цензового виборчого права з розподілом громадян на| «активних» і «пасивних». До виключної компетенції Національних^ зборів належало право вирішувати розмір державних прибутків| і витрат, справи війни і миру, розробку питань законодавства, введен-; ня нових посад та ін..

Виконавча влада належала королю і міністрам, яких він призначав. Особа короля вважалася за Конституцією «священною і недоторкан-5 ною». У його руках була зосереджена найвища виконавча влада, від нього залежало призначення і звільнення міністрів. Однак виконавча г влада за Конституцією повинна була функціонувати відповідно до за-; конів, прийнятих Національними зборами. Судова влада оголошувалася незалежною від Національних зборів і короля. Разом з тим суди не мали права втручатися в здійснення законодавчої влади і діяльність органів врядування. Суддів обирали на основі цензового виборчого права.

Конституція 1791 року формально проголосила буржуазні права і свободи (свободу совісті, право на збори, право на скарги й петиції до уряду та ін.), але не давала жодних гарантій їх здійснення. Більше того, різного роду обмеження зводили нанівець проголошені свободи.

У вересні 1791 року Установчі збори було розпущено. Людовик' XVI підписав Конституцію, почалося комплектування нових державних органів. •

Виникнення бурзісуазної ___дерзіеави і права___

л

Розділ І

На цьому велика буржуазія визнала революцію остаточно завершеною. Вона була цілком задоволена досягнутим. Партія конституціоналістів фактично виконала свою програму. Першого жовтня 1791 року були скликані Національні збори, які розпочали свою роботу.

Однак народні маси не задовольнили наслідки революції. Вони розглядали події, що сталися, лиш як початок революційних перетворень, вимагали продовження і поглиблення революції. Селянство посилювало боротьбу за повну ліквідацію дворянського землеволодіння, за скасування феодальних повинностей. Все рішучішою ставала і боротьба міського населення.

Уряд використав силу для придушення народних виступів, у райони селянських заворушень були направлені загони національної гвардії. У липні 1791 року на Марсовому полі підступно розстріляли неозброєну демонстрацію парижан, які зібралися для прийняття петиції з осудом монархії. Так буржуазія застосувала зброю проти свого недавнього союзника — народу. Всі ці події свідчили про те, що велика буржуазія перетворювалася на реакційну силу.

У таких умовах король та його оточення розробили плани контрреволюційного перевороту. Багато дворян емігрувало з Франції, по-кладаючи надії на іноземну інтервенцію. Намагався втекти за кордон і Людовик XVI.

Двадцятого квітня 1792 року Національні збори, щоб попередити удар контрреволюції, самі оголосили війну австрійському імператору. Але вагання і навмисна бездіяльність уряду, зрада дворян-офі-церів спричинили поразку французької армії. Все це змусило народ знову взяти долю революції у свої руки. Добровольці-волонтери з усіх кінців Франції прибували в Париж, щоб звідси вирушити на боротьбу з ворогом. Народ, відчувши зраду в королівському палаці, вимагав скинення Людовика XVI.

Десятого серпня 1792 року в Парижі спалахнуло збройне повстання. Керувала ним Революційна комуна Парижа. Людовика XVI було заарештовано. Панування конституціоналістів закінчилося; Конституція 1791 року втратила свою силу. Було оголошено скликання нового найвищого органу влади — Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, яким виповнився двадцять один рік. Все це означало, що народні маси зуміли підкорити революцію своїм інтересам, повести її далі.

Повстання 10 серпня 1792 року знаменувало вступ буржуазної революції у Франції в другий етап її розвитку з хронологічними рам-

166

167

Частина третя

Історія держави І праве " Нового час

ками від 10 серпня 1792 року до 2 червня 1793 року Повстання ня покінчило і з монархією, і з політичним пануванням ко» налістів. Керівна роль на другому етапі революції перейшла рондистів — політичного угруповання, яке виражало інт говельно-промислової, в першу чергу провінційної буржуазій й увійшли до складу Тимчасової ради — нового уряду

Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.

Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|

Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^

З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.

Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.

Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила

168

икнення чурмсуазної держачи і права

л

Розділ І

на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-

вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-

ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.

Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання. Тридцять першого травня 1793 року в Парижі вдарили на сполох. Народ оточив будинок, де засідав Конвент, вимагаючи дозволу на арешт жирондистських депутатів. Однак цей виступ зазнав поразки. Другого червня відбувся новий виступ. На цей раз Конвент був змушений декретувати арешт 29 жирондистів — членів Конвенту.

Політичне панування жирондистів було зламане. Революція рухалася вперед, набуваючи все більш демократичного характеру. Народне повстання 31 травня — 2 червня 1793 року передало владу якобінцям — представникам революційної дрібної буржуазії.

Революція вступила в третій етап свого розвитку: 2 червня 1793 року — 27 липня 1794 року — етап її найвищого піднесення, її кульмінаційний момент. До влади прийшла дрібнобуржуазна партія, яка виступала в союзі з народом, з низами міста й села. Це була найре-волюційніша сила в історії французької революції.

Якобінці взяли владу в умовах смертельної небезпеки, що нависла над революцією. Катастрофічне скорочення виробництва, гостра продовольча криза, небачене зростання спекуляції, голодні бунти і т.д. Доповнювалися заколотами і змовами контрреволюційних сил, натиском інтервентів, які намагалися погасити полум'я революції. Із вісімдесяти трьох департаментів, на які поділялася Франція, шістдесят °Ули захоплені арміями інтервентів або опинилися в руках заколотників. Влада Конвенту зберігалася лише над голодуючим Парижем незначною територією довкола столиці, які були охоплені звідусіль огнем контрреволюції. Республіка була на краю загибелі.

Однак якобінці зуміли проявити невичерпну енергію і волю до РЄМОГИ. Основні і невідкладні завдання, що стояли на той час пе-Д революцією, чітко сформулював Робесп'єр. У такі хвилини, вва-т в Він, потрібна єдина воля, треба, щоб народ об'єднався з Конвен-

«Юції

з Конвент об'єднався з народом. Урятування та зміцнення рево-чеможливі без задоволення основних вимог народу.

169

Частина третя

Історія держави Нового ч

Щоб залучити на свій бік народні маси, якобінці вжили них "І соціально-економічних заходів. Політичні заходи вияв; прагненні дати країні нову політичну основу. За два тижні роблені нова декларація і нова конституція. Двадцять ч вня 1793 року обидва документи були готові.

Декларація прав людини і громадянина 1793 року відрі від попередньої більшим демократизмом і революційністю, закріплені погляди якобінців на суспільство і державу. Д проголошувала непорушні права людини: рівність, свободу» і власність; метою суспільства є загальне щастя; уряд повив печити людині користування цими правами. Але якщо уряд ватиме права народу, то повстання проти уряду є його на» щенним правом і найневідкладнішим обов'язком (ст. 35).

«Суверенітет у народі, — сказано в статті 25, — він подільний, його не можна погасити давністю». Право п зміни конституції належить тільки народу, всі державні ПІ даються лише на певний строк.

Якобінська декларація давала ширший перелік дем< свобод: право на збори, свободу совісті, право подачі петицій та ін. Обов'язком суспільства визнавалася допомога! нездатним до праці. «Суспільство повинно всіма засобами! успіхам народної освіти і зробити освіту надбанням усіх (ст. 22)..

Декларація 1793 року стала одним з найдемократичні: ментів революції. Але виразно проявився в Декларації і її ний характер. Декларація закріплювала непорушність прі ності, розглядала її як природне і невід'ємне право людини-І

У Конституції Франція проголошувалася республікою, на влада належить народу — сукупності всіх французьких передбачався досить своєрідний порядок здійснення з влади. Всі громадяни, які прожили на одному місці не менОК| місяців і досягай двадцяти одного року, щороку обирали ~ чий корпус, який діставав право пропонування законів. Законодавчим корпусом законопроект потребував наступного^ дження народом. З цією метою «законодавче пропон далося в усі департаменти Франції. І коли через сорок днів «в половині департаментів плюс один одна десята частина них зборів кожного з них ... не відхилить проект, він вважа йнятий і стає законом» (ст. 59).

170

оуржуапші дерзкави і права

\

Розділ І

Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року

ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС

ВИКОНАВЧА РАДА

• і І: Начальники загального | управління 1 Агенти зовнішніх відносин 1

^^ ї. І-^« Центральне управління 1

ДЕПАРТАМЕНТСЬКІ ЗБОРИ ВИБІРНИКІВ

Кантон

Первинні збори (200-600 виборців)

Проміжне управління

Муніципальне управління

Безпосереднє управління доручалося Виконавчій раді. Порядок її формування був також демократичним. Збори вибірників кожного департаменту висували по одному кандидату. З цих вісімдесяти трьох кандидатів Законодавчий корпус призначав двадцять чотири члени Виконавчої ради (ст. 63). На основі виборів також формувалися місцеві органи державного управління в комунах, дистриктах і департаментах. Особлива роль при цьому відводилася первинним зборам громадян.

Отакою була Конституція 1793 року, яку якобінці відповідно до своєї ідеї передали на затвердження народу. І вона була схвалена в

льшості Департаментів, навіть у тих, де хазяйнували заколотники. Однак подальший розвиток подій, різке погіршення внутрішньої

зовнішньої обстановки змусили якобінців змінити свої плани дер-*авн°ї перебудови Франції. Щоб підняти французький народ на вій-

У> організувати й озброїти армії, забезпечити їх продовольством,

амати опір контрреволюції, потрібна була єдина воля, тверде цен-РЗДІзоване управління. Все це змусило якобінців відмовитися від

Лення в життя Конституції 1793 року, відкласти її здійснення. Щоб

171

Частина третя

;ія І>І р. т-ини і лраед 11ч.:ого часу

захисшпі себе, революції потрібен оув моїутній, дііювийдер; механізм. Так на практиці виникла ; розвинулася система які кої диктатури —• Реголюцішіий уряд якобінців.

Єдиним центром усього управління стан Національний «Порядок управління Францією буде революційним до самогоз сання миру», — сказано в декреті ьід 10 жовтня 1793 року,!) цесі боротьби Конвент зосередив у своїх руках усю найвищу^ і став єдиним центром управління. V системі якобінської не було розподілу влади: Конвент мав праве видавати за рез систему створених при ньому комітетів І комісій здійсн жавне керівництво країною, провадив у життя власні декр більшого значення надавалося двом комітетам: Комітету кого порятунку і Комітету громадської безпеки.

Комітет громадського порятунку складався з дев'яти чле належали вирішальні повноваження. До компетенції КомітІ віднесено всі справи, пов'язані з обороною країни, він прої кож найважливіші дипломатичні заходи, мав право в разі п< нювати структуру державних органів, здійснював управління! Під його безпосередній контроль підпадали всі власті та

службові особи. Комітет громадського порятунку, роботою я Революційний уряд якобінської диктатури

НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНВЕНТ

і Комітет "І- Г Комітет

І громадської І

І безпеки

Відомства

Паризький і;

ЯКООІНСЬКИЙ і!

І і Адміністрація ' Г Комісар ; І ь————— ~~—— і Конвенту!

! Революційний | І комітет

ДЕПАРТАМЕНТ

І оміса ? [Конвенту

оуржуилюї і права

Розділ І

\ видатні діячі революції М. М. Робесп'єр, Л. А. Сен-Жюст, Дантон, став фактичним урядом революційної Франції.

Важливе місце в системі державного механізму якобінської дикта-посідав і Комітет громадської безпеки, який керував боротьбою внутрішніми ворогами. Він мав право заарештувати будь-яких осіб, запідозрених у контрреволюційній діяльності. Комітет керував робо-~)іо місцевих органів безпеки, зокрема комітетів нагляду.

Безпосередніми представниками Конвенту на місцях, провідниками його ролі були комісари Конвенту, наділені надзвичайними повноваженнями, їх направляли в ті місця, де революції загрожувала найбільша небезпека. Під їх керівництвом було проведено ряд дуже важливих заходів: зміцнення революційної армії, ліквідація контрреволюційних заколотів, боротьба проти спекуляції та ін. Інколи в Конвенті залишалося не більше двохсот депутатів — решта як комісари їздили по країні.

, Органом нещадної боротьби з контрреволюцією був реорганізований якобінцями Революційний трибунал. Ворогами народу, які підлягали суду Революційного трибуналу, визнавали всіх, хто здавав фортеці ворогам, підтримував зв'язок з контрреволюцією, організовував заколоти, приховував продовольчі запаси та ін. Покарання для винних було одне — страта. Підставою для вироку була «совість присяжних, підтримана любов'ю до вітчизни».

Судочинство було простим: за наявності доказів трибунал виносив обвинувальний вирок без виклику свідків і розгляду додаткових Доказів.

Серйозні зміни відбувались і в системі місцевого управління. Муніципалітети було очищено від контрреволюційних елементів. На місцях створювалися революційні комітети і комітети нагляду. Особлива роль належала революційним комітетам, яким передавалися Різноманітні функції державного управління. Вони стежили за колишніми дворянами, жирондистами, складали списки підозрілих, брали Участь у комплектуванні республіканських армій та ін. Якобінці за-°езпечували найсуворішу централізацію і в той же час надавали най-Щиршу ініціативу місцевим органам. Не випадково Комітет громадсь-г° порятунку називав революційні комітети «підоймами, які рухаться волею революції».

Величезного значення в цій системі набув Якобінський клуб з о ^_ гУстою мережею місцевих відділень у різних районах країни.

"Інський клуб Парижа розглядав найважливіші законопроекти,

173

Частина третя

Історія держави І праве Нового часу

"ВиІІчкнеппя оуржутної держави і права

\

Розділ І

що потім вносилися якобінцями до Конвенту, обговорював тури осіб, які висувалися на різні пости в державному апа

Сміливо й рішуче провели якобінці перебудову армії, добровольчих і кадрових частин привело до поєднання ре ного ентузіазму та військового досвіду. Робилося все н< озброїти й спорядити армії. Революційна творчість народних нула ідею всенародного ополчення. Якобінці використали її вадили в життя. «Віднині і аж до вигнання ворогів з території ки, — сказано в декреті «Про всенародне ополчення» від: 1793 року, — всі французи повинні бути в постійній служби в армії». Відповідно до декрету молоді люди йшли жінки і діти працювали в госпіталях, ремісники виготовляли Була також сформована Революційна армія у складі 6000 і 1200 артилеристів для придушення контрреволюції, здій ходів громадського порятунку й охорони продовольства бінській армії виросли майбутні маршали Франції — Лан Массена та ін. Тут проявився і воєнний талант Бонапарта. гато зробили для зміцнення армії комісари Конвенту. Але що забезпечувало успіхи якобінської армії, був револю: зіазм солдатів, почуття патріотизму. Увесь народ був охо межним революційним ентузіазмом, єдиним бажанням б ремоги. Усі французи вважали війну справедливою, оборонні була такою. Революційна Франція захищалася від реакційв хічної Європи. Звідси героїчний патріотизм і чудеса воєнної французів у 1792-1793 роках.

Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.

Наслідки цієї політики якобінців відчув насамперед кий селянин. Те, чого не змогли зробити протягом чотир! революції конституціоналісти та жирондисти, те, за що ' боролося протягом століть, якобінці здійснили в перші після завоювання влади.

у червні 1793 року Конвент видав декрет «Про поділ і продаж емігрантських земель». Землі дворян-емігрантів надходили в продаж П0ібними ділянками з розстрочкою сплати* на десять років. Отже, емігрантські землі мав можливість придбати французький селянин.

Тоді ж був прийнятий і закон «Про общинні землі». Декрет закріплював за общиною землі, що їй належали, надавав можливості їх поділу між усіма членами общини. Такий поділ провадився, якщо третина мешканців висловлювалася за нього. Право одержати ділянку землі діставали жителі комуни, «які мали в ній постійне місце проживання, подушно, незалежно від статі та віку, а також від їх знаходження або відсутності в цей час у межах комуни» (ст. 1). Закон спе-• ціально підкреслював, що орендарі, половники, наймити, слуги мають повне право брати участь у поділі. Згідно зі статтею 12 декрету, «всі жителі користуватимуться як повні власники тими частками, які дістануться їм при поділі». Якобінці не тільки дали можливість селянину стати власником своєї ділянки, а й вжили заходів, щоб земля зберігалася за ним. Тому було заборонено протягом десяти років продавати цю землю або відбирати її за борги (статті 13 і 16).

Сімнадцятого липня 1793 року було видано декрет «Про Остаточне скасування феодальних прав». Суть закону була сформульована у статті 1: «Усі колишні платежі, чиншові і феодальні права як постійні, так і випадкові скасовуються без будь-якої винагороди». Різного роду акти, що підтверджували феодальні права і привілеї, слід було здавати. Вони підлягали спалюванню. Приховування цих документів загрожувало п'ятирічним тюремним ув'язненням (ст. 7).

Таким чином, селянин одержав від якобінців максимум того, що хотів у тих умовах. Він дістав у приватну власність наділ землі, звільнився без усякого викупу від усіх феодальних повинностей. Якщо була можливість, він мав також змогу прикупити ділянку з колишніх ^ігрантських земель.

Іншим було ставлення якобінців до робітників. У цілому якобін-щ здійснювали досить широку програму допомоги нужденним: допомога у зв'язку з безробіттям, старістю, багатодітним сім'ям, створення притулків тощо. Певною мірою це полегшувало становище ської бідноти. Але щодо робітничого класу безпосередньо якобінці Ровадили зовсім іншу політику. Вони зберегли недоторканними всі кони проти робітників. Так, антиробітничий закон Ле-Шапельє Родовжував діяти й за часів якобінської диктатури, хоча його авто-

аРкіза Ле-Шапельє якобінці відправили на гільйотину. Двадцять

174

175

Частина третя

ІІІІнІІІ Іичін.ч .-'Іулідуа>Ін>ї

РОІЛІ.І І

дев'ятого вересня '793 року був прийнятті заю/н про максимум. З метою приборкання спекуляції були встановлені «максі мальні цши на предмети першої погреби. Але водночас законом було введено «максимум або граничну ставку винагороди, платні, заробітної І поденної плані» (ст. 8), шо фактично забороняло боротьбу робітників- .•' за підвищення заробітку.

У такому різному ставлені:! якобінців до робітників і селян виявилася їх класова сутність, подвійність дрібного буржуа -- - -приватне- І го власника і трудівника одночасно. Таким чином, дрібнобуржуазна партія якобінців уже тоді побоювалася робітничого класу, який тільки- ї но оформлявся, побоювалася його згуртованості й організованості.

Якобінці виконали основні завдання революції. Вони знищили | феодалізм у Франції, нещадно задушили внутрішню контрреволюцію, визволили країну від інтервентів. Історична велич якобінців І полягала в тому, що вони були «якобінці з народом». Ось чому якобінський Конвент був саме диктатурою низів, тобто найнижчих верств міської та сільської бідноти.

Однак перемоги 1794 року загострили суперечності у якобінському таборі. Основні завдання буржуазної революції були розв'язані, | і подальше поглиблення революції в умовах того часу було об'єктивно неможливим. Поступово звужуваїася класова база якобінців. Розгром 1 лівих течій у революційному русі, збереження антиробітничого законодавства і г.ін. позбавляли якобінців підтримки найреволюційні-ших верств — робітників і сільської бідноти. Незадоводсна політикою якобінців була також середня і велика буржуазія, інтереси якої вони обмежували примусовими позиками, податком на багатих тощо. Треба зважити й на те, що селяни як переважна більшість населення Франції після ліквідації феодальних відносин, закріплення їх права приватної власності на землю, усунення загроз реставрації відвернулися від незрозумілого для них революційного руху в Парижі. Якобінці, таким чином, настроїли проти себе велику буржуазію і в той же час не зуміли залучити на свій бік бідноту. Конвент розмахувався на широкі заходи, а для їх проведення не мав належної опори, не знав навіть, на який клас треба спиратися для проведення того чи іншого заходу.

Все це створювало сприятливі умови для контрреволюційного перевороту. Буржуазія, яка боялася відновлення феодальних порядків і тому мирилася з політикою якобінців, тепер, коли безпосередня загроза реставрації у.икула, перейшла до активних дій. Все частіше в Конвенті лунали виступи проти Робесп'єра. Незабаром він був зму-

піений залишити Компет громадського порятунку. Робесп'гр в'лчу-нав, що готугіпси змова. У своїх виступах у Конверті, а потім в Якобінському клубі він вимагав покарати зрадників 1 налякані цим "імоз-пики вирішили діяти. Двадцять сьомого липня 1794 року — 9 термідора за республіканським календарем —- відбувся контрреволюційний переворот. З якобінською диктатурою було покшчено. РобесІГєр, його ЛратРобесп'ср-молодший, Сен-Жюстта Інші видатні діячі революції були страчені. До влади прийшла велика буржуазія. Термідоріанський переворот означав не тільки падіння якобінці», а й фактичний кінець революції.

Таким чином, безперервно, по висхідній ігіюв розвиток французької буржуазної революції до того часу, поки завдання, що стояли перед нею, не були розв'язані. Конституційна монархія, Республіка якобінська диктатура — основні віхи цього процесу.

Докладний розгляд головних етапів французької буржуазної революції дає можливість, порівнюючи з ними шлях, який пройшли буржуазні революції в інших країнах, визначити як загальні риси, так і особливості, що були їм властиві.

В. англійській буржуазній революції також можна виявити три основних етапи розвитку. Річ у тім, що англійська революція була своєрідним прообразом французької. У парламенті часів революції легко розпізнати три ступені, яким у Франції відповідали Установчі збори, Законодавчі збори і Національний конвент.

Були тут і партії, які виросли з різних дореволюційних пуританських сект і доповнили свої релігійні програми політичними вимогами. Так, противники короля — пуритани з початком революції розділилися на три самостійні політичні течії: пресвітеріан, індепен-дентів і левелерів. •

Пресвітеріанство було найпоміркозанішим з них угруповань. Воно становило праве крило революції і виражало Інтереси великої буржуазії та земельної аристократії, їх мета, як і конституціоналістів французької буржуазної революції, — встановлення конституційної монархії, обмеження сваволі короля і підкорення королівської влади парламенту.

Індепенденти висловлювати сподівання середніх верств міської буржуазії і нового дворянства — джентрі. Вони теж прагнули встановлення конституційної монархії, але йшли у своїх намірах далі пресвітеріан, вимагали значно більших обмежень корони на користь парламенту.

Частина третя

/Історія держави і права __________Нового часу____

Лєвелери — представники ремісників і вільного селянства — хотіли істотніших перетворень державного устрою, домагалися проголошення республіки і справжньої рівноправності громадян. Найбільш радикальна частина левелерів, так звані дигери, вимагала навіть знищення приватної власності і встановлення майнової рівності людей.

У боротьбі цих політичних угруповань і позначилися основні етапи англійської буржуазної революції.

Першим з них став етап встановлення конституційної монархії (1640-1649 рр.). В Англії центром боротьби, керівником широкого антифеодального руху, що переріс у революцію, був скликаний у листопаді 1640 року королем Карлом І парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого. Цей парламент висунув ряд вимог: регулярне скликання сесій, ліквідація надзвичайних судових органів, контроль за урядом та ін. Король змушений був погодитися. П'ятнадцятого лютого 1641 року Карл І підписує Трирічний акт, за яким перерви між сесіями парламенту не повинні були перевищувати трьох років. На випадок, коли це правило ігнорувалося королем, вводився досить складний порядок скликання парламенту всупереч волі монарха. Актом від 5 червня 1641 року про регулювання діяльності Таємної ради був ліквідований політичний трибунал англійського абсолютизму, який іменувався Зоряною палатою, а король та його Таємна рада втрачали свою колишню юрисдикцію. Слідом за цим було узаконено, що ніякий податок не можна стягувати без згоди парламенту. У 1642 році встановили незалежність суддів від корони та їх незмінність.

Наступ парламенту визначив початок революції: у королівської влади відбиралися основні знаряддя самодержавства. Англія перетворювалася на конституційну монархію.

Король відступав під натиском парламенту, який виражав вимоги революції, але разом з тим готувався до боротьби. У річні 1642 року Карл І разом із своїми прихильниками і частиною армії виїздить до Оксфорда, що стає центром контрреволюції. Дуже скоро між армією короля і військами парламенту починаються справжні воєнні дії. Спочатку успіх був на боці короля, бо в розпорядженні парламенту було лише неорганізоване ополчення графств. Але 1645 року на пропозицію Кромвеля було здійснено реорганізацію парламентської армії, завдяки чому виникла так звана Нова модель.

Нова армія набиралася з вільних селян і ремісників, заміщення офіцерських посад стало доступним кожній здібній людині. Демок-

Виникпепня бурзісуазної ___держави і права___

Розділ І

ратизація парламентської армії відразу посилила її боєздатність. Королівські війська були розбиті. Карл І тікає в Шотландію, але 1647 року шотландці видають його Довгому парламенту. Домовитися з королем парламент не мав змоги. Карл І був відданий до суду і 1649 року страчений. V

Так закінчився перший етап англійської буржуазної революції— період, коли політичне керівництво належало партії пресвітеріан. Було досягнуте обмеження королівської влади. Англія перетворилася на конституційну монархію. На цьому пресвітеріани вважали революцію закінченою і докладали всіх зусиль, щоб не допустити її дальшого розгортання. Отже, цей період відповідає за своїм характером першому етапу буржуазної революції у Франції. На цей час розгорнулася гостра боротьба між основними політичними партіями революції —: пресвітеріанами та індепендентами. Опора на армію, тимчасовий союз з левелерами дозволили індепендентам здобути перемогу і розвивати революцію далі.

Другим етапом буржуазної революції в Англії було проголошення республіки (1649-1653 рр.); Індепенденти вигнали з парламенту пресвітеріан і стали провідною політичною силою. У січні 1649 року палата громад оголосила себе верховною владою англійської держави. Після страти короля Англія у травні 1649 року стає Республікою. Було скасоване королівське звання як небезпечне «для свободи, громадської безпеки і публічного інтересу народу», ліквідована була і палата лордів. (Як сказано в акті від 19 березня 1649 року, тривалий досвід свідчить проте, що продовження існування палати лордів некорисне і небезпечне для англійського народу.)

Верховна влада належала тепер палаті громад. Органом виконавчої влади стала Державна рада, яка відповідала за свою діяльність перед палатою общин. Цей етап нагадує період жирондистського правління у Франції. В Англії це був найвищий етап у розвитку революції.

Класова суть цієї Республіки добре виявилася під час завоювання і пограбування Ірландії. Коли ірландці під впливом англійської буржуазної революції повстали, щоб добитися незалежності, Індепенденти вирішили покарати ірландських заколотників. Улітку 1649 року Кромвель висадився в Ірландії і розпочав жорстоку розправу над повстанцями та грабіж ірландських земель.

З придушенням повстання в Ірландії почався спад англійської буржуазної революції, оскільки революційна армія після кривавої розправи над ірландським народом морально розклалася і переста-

178

179

Частина третя

Історія <)ер,>ІаІІІи і права Нового часу

ГчІІІІкп^нпн

ла бути носієм революційних ідей. Реакційні елементи, які нажилися на придушенні ірландців, набирають тепер особливої сили. Англійська республіка при Кромьслі по сугі розбилась об Ірландію.

11-: цьому етапі індепендентська верхівка — буржуазія і джентрі — бажаючі, завершення революції. Але народні маси те практично нічого істотного не здобули. Незадоволені наслідками революції, вони ладні були продовжити боротьбу за поглиблення революційних перетворень. Однак і левелерІІ, і дигери, які були готові повести незаможне селянство і міські низи на боротьбу проти буржуазії і нового дворянства, були розгромлені і придушені. Ці революційні угруповання не змогли здобути перемоги, нав'язати революції власні інтереси, підкорити її своїй меті, їх сил було обмаль, щоб хоч на короткий сірок взяти владу до своїх рук. Страх перед народним рухом підштовхнув буржуазно-дворянський блок, який був при владі і став уже контрреволюційною силою, до встановлення режиму військової диктатури.

Революція вступила в третій етап свого розвитку — період протекторату Кромвеля (1653-1658 рр.). З квітня 1653 року влада в країні фактично перебувала в руках генерала Кромвеля. Спочатку він намагався знайти підтримку своїм планам у парламенті, використати цей орган у своїх інтересах. Коли ж сподівання не здійснилися, Кромвель розігнав парламент.

Шістнадцятого грудня 1653 року група офіцерів під керівництвом генерала Ламберта подала своєрідну конституцію — «Знаряддя управління», яка й оформила режим протекторату. Відповідно до неї найвища законодавча влада в країні «зосереджується і перебуває в одній особі та народі, представленому в парламенті» (ст. 1).

«Особа», про яку йшлося, діставала найменування лорда-протектора. Йому надавалися надзвичайно широкі повноваження. Він очолював збройні сили, укладав договори з іншими державами, призначав на всі вищі посади, здійснював судові, адміністративні функції, видавав укази та ін. Згідно з цим актом лорд-протектор обирався на певний строк (ст. XXXII), шіс тут же було обумовлено, що Олівер Кромвель «оголошується довічним лордом-протектором вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії і володінь, що їм належать» (ст. XXXIII).

Парламент був однопалатний і збирався за указом лорда-протектора. Виборчі права надавалися особам, які мали на праві власності чи володіння «майно рухоме або нерухоме вартістю 200 фунтів стерлінгів» (ст. XVIII). Виконавчу владу лорд-протектор повинен був. здійснювати разом з державною радою, кількість членів якої могла

\

Проток Іорат Кромвеля

/ ЛОРД-іПРОТЕКТОР/л

Парламент . |———^Т^^ | ^ Державна *"' і ! рада

Охоронець |, великої Печатки г

Розділ І

Канцлер

, , „,.,„ „ ,-„™„,„,

і Iі Скарбник І ^ ^_ , т , г|І „_ _^|г- Адмірал ,3

Генерал-губернатор Ірландії і Генерал- ; і- губернатор І г | Шотландії І Суд | королівської 1 і Лави | Г Суд | загальних ! ПОЗОВІВ

*< . .X. .... ... ,::...

1 ;!

Армія

коливатися від тринадцяти до двадцяти одного, їх призначення значною мірою залежало від волі лорда-протектора.

Таким чином, «Знаряддя управління» забезпечило концентрацію клади в руках однієї особи, однак, закріплюючи положення про Іе. що всі землі «не повинні відчужуватись інакше, як за згодою парламенту», та взявши під свій захист власність, придбану за часів революції (статті XXXIІ XXXIX), Конституція викрила класову суть протекторату і виявила основну функцію, покладену ко лорда-про-текіора, — захист інтересів земельних власників, великої буржуазії і нової о дворянства.

Витрати протекторату були величезні. Кромвель змушений був зберігати армію в розмірах воєнного часу, адже вона була йому основною опорою. У зв'язку з цим збирались у повному обсяїі і податки воєнного ч?;;>. хоча війна зже закінчилася. Все цс викликало загальне незадоволення політикою протекторату, яке безперервно зроста-

!РО

18'!

Частина третя

Історія держави і права Нового часу

ло. У 1655 році в ряді міст Англії спалахнули заколоти роялістів. Активізувались і демократичні елементи — левелери, квакери. Кром-велю вдалося впоратися з цими виступами. З метою зміцнення своєї влади він установлює неприховану військову диктатуру.

У 1655 році було запроваджено особливу систему місцевого управління. Було створено одинадцять військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами. Кожен з них був по суті протектором у мініатюрі. Генерал-майори командували міліцією округу, контролювали оподаткування, здійснювали нагляд за правами та ін.

Як внутрішня (збереження церковної десятини, підтримка огороджування, захист приватної власності), так і зовнішня (створення колоніальної імперії) політика протекторату цілком улаштовувала панівні класи Англії. І все-таки 1657 року парламент звернувся до Кромве-ля з проханням прийняти титул короля, бо «титул протектора зовсім невідомий англійському праву, а сан короля існував протягом багатьох століть». У такий спосіб буржуазія і нове дворянство прагнули зміцнити та закріпити порядок, що склався, використати старі державні форми.

Хоча Кромвель і не дав згоди на цю пропозицію, титул протектора було оголошено спадковим у його родині. Було поновлено верхню палату англійського парламенту.

Порівняльний аналіз історії двох революцій — англійської та французької — дозволяє зробити деякі висновки. Незважаючи на те що англійська революція, як і французька, також пройшла три етапи, в її розвитку були істотні відмінності. Хоча на перших двох етапах історії розвиток англійської і французької революцій ішов по висхідній (конституційна монархія, республіка), буржуазна революція в Англії не досягла кульмінаційної точки піднесення і була припинена на третьому етапі. Тут не було періоду, подібного якобінській диктатурі у Франції. Протекторат Кромвеля обірвав подальший розвиток революції, збереглися лише ті її завоювання, які були вигідні буржуазії і новому дворянству, було забезпечено захист цих класів як від замахів роялістів, так і від революційного руху народних мас. Можна сказати, що в цьому розумінні протекторат Кромвеля відіграв роль «термідору» в англійській буржуазній революції.

'Буржуазна революція у Північній Америці також налічувала три етапи у своєму розвитку, що нагадувало шлях, який пройшла англійська революція.

Перший етап революції тривав з 19 квітня 1775 року де-Флипня 1776 року. Натиск Англії викликав загальне обурення. Населення

Виникнення буржуазної держави і права___

Розділ І

Основні етапи буржуазних революцій у Франції, Англії та Північній Америці

1794^ якобінці

иаз/ жирондисти 1653 А індепені

1792/ 1649/ 1

консг гитуцюналісти пресвітеріани

1789/ 1640/

1658

1776

ФРАНЦІЯ

АНГЛІЯ

1783

,1787

ПІВНІЧНА АМЕРИКА

колоній виганяє чиновників, спалює судові архіви. Складною проблемою був зв'язок між окремими колоніями. Щоб забезпечити його, були створені кореспондентські комітети, які інформували населення про події, що відбувалися, вели пропаганду визвольних ідей. Надалі почали виникати комітети безпеки і нагляду, які виконували військові та адміністративні функції.^И74-1775 роках формуються перші озброєні загони колоністів для опору англійським військам. Дев'ятнадцятого квітня 1775 року у відповідь на спробу англійського командування захопити склад зброї, створений колоністами в Кон-корді поблизу Бостона, місцеве населення розгромило англійський загін. Відсіч британським військам з боку народних організацій, подібно до штурму Кастилії 14 липня 1789 року у Франції, спричинила початок американської революції.

Десятого травня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий континентальний" конгрес, який з огляду на обставини, що склалися, відіграїроль першого центрального уряду. Саме цей Конгрес вимушений був розглядати і вирішувати важливі соціально-політичні питання. Успішній боротьбі проти Англії заважала роз'єднаність повстанських загонів та відсутність централізованого керівництва, тож першочерговим завданням було створення регулярної армії^Своїм рішенням від 15 червня 1775 року Конгрес затвердив утворення єдиної революційної армії на чолі з Дж. Вашингтоном, — армії, що відстоювала інтереси всіх колоній. Велике значення мала і наступна

182

183

Чаєгшиї третя

Історія держави і права Нового часу

Виникнення буржуазної держанії і нраііа

л

Розділ !

робота Конгресу щодо забезпечення армії зброєю, обмундируванням, продуктами харчування. ІЦе одним важливим напрямком його діяльності була фінансова політика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес і питаннями зовнішньої торгівлі.

Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу і різного роду вказівки. У травні 1 776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати зв'язок з Ан-глісю. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами — штатами.

Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильник' ками британського панування — лоялістами. Коли останні перейшли до збройних виступів, Конгрес доручив'2 січня 1776 року нагляд за ними місцевим органам влади. Велику допомогу в цьому відношенні надали комітети безпеки. Вони брали участь у комплектуванні армії, провадили арешти підозрілих, активно боролися проти лоялістів. Революція розвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності.

Хоч збройна боротьба проти Англії вже велася, буржуазія і плантатори, що стояли на чолі революції, довгий час не наважувалися на відкритий розрив державних зв'язків з метрополією. Тільки під тиском народних мас Другий континентальний конгрес проголосив незалежність колоній.

У червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс на його розгляд резолюцію. «Об'єднані колонії, — було сказано в ній, — по праву повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе від будь-яких зобов'язань перед британською короною. Всі політичні зв'язки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю з-нищгними». Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з п'яти членів.

За дорученням комісії текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1 ?76 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року — Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.

Декларація незалежності стверджувала. ЕСІ лкиїї створім різними, ВСІ ВОНИ НаДІЛеНІ СВОЇМ ТВОрЦСМ ПеВЬИМИ НЄВІД ЄМНІШІ! ГфіІЬаМН.

серед яких — життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь-яка форма правління стає згубною для цієї мсти, то народ має гфаво змінити ;юо знищп І н її і встановити новий уряд.

«Звичайно, обережність, — було сказано в Декларації, — радить не змінювати уряду з неважливих або тимчасових причин». Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ «не тільки має право, а й зобов'язаний скинути такий уряд/). Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ цього висновку Декларація перелічувала далі всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній (відмова затвердити корисні для колон і ч закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковий тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних та ін.), які давали останнім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.

Декларація незалежності від імені і за уповноваженням народу проголошувала: «...колонії є і. по праву повинні бути вільними і незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від > сякого підданства британській короні і будь-який політичний зв'язок між ними і британською державою зовсім поривається». Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.

Декларація незалежності була зустрінута з величезна ентузіазмом. Водночас Декларація виражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права корінного населення Америки — індійців. Всупереч проголошеним у Декларації принципам з її проекту був викреслений пункт, Ідо засуджував рабство і торгівлю рабами, як «жорстоку війну проти самої природи людства». І все-таки проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду мали величезне прогресивне значення.

З прийняттям Декларації незалежності завершився перший етап американської революції і розпочався другий — формування нової держави і перемоги над її супротивниками. Тривав він з 1776 року до 1783 року. Це був період тяжкої, напруженої боротьби проти Англії. В армії Вашингтона відчувалася нестача продовольства, зброї. Але амери-

184

185

Частина третя

Історія держави і права ____Нового часу

канський народ стійко долав труднощі і злигодні, мужньо бився з британськими військами, значну частину яких становили найманці: для боротьби з американськими патріотами Англія найняла в правителів дрібних німецьких князівств близько тридцяти тисяч солдатів.

На другому етапі стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером, основними завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією. Про це свідчили зокрема проведені в цей час аграрні зміни, які мали на меті ліквідацію багатьох істотних елементів феодалізму. Так, було знищено феодальне землеволодіння корони, за рекомендацією Конгресу 1777 року конфісковані маєтки майже тридцяти тисяч лоялістів. Фермери й орендарі, н&-чекаючи рішення Конгресу, самочинно припиняли сплату фіксованої ренти. Рішуче було покінчено і з такими атрибутами феодалізму, як майорат і невідчужуваність землі.

Ударом по феодальних порядках було і скасування Конгресом у 1777 році заборони на заселення земель на Заході. Створювалися сприятливі умови для придбання земельних ділянок тими, хто служив у визвольній армії. Внаслідок перерозподілу феодальної земельної власності і відкриття Заходу для заселення виграли тисячі колоністів.

У період війни за незалежність боротьба точилася не тільки з Англією, а й з внутрішнім ворогом — лоялістами. Ця боротьба вилилася у справжню громадянську війну, яка розколола колоніальне суспільство. Лоялісти — прихильники корони і збереження колоніального панування — чинили запеклий опір. Багато з них билося із зброєю в руках. Підраховано, що в британській армії у різні часи було близько тридцяти тисяч лоялістів. Вони виявляли особливу жорстокість щодо патріотів, по-звірячому вбивали їх, спалювали будинки і майно. Ще більшу загрозу справі революції вони становили в тилу: сіяли паніку, зводили наклепи на лідерів визвольного руху, збирали потрібну англійському командуванню інформацію. І прихильники незалежності розуміли, що перемога не може бути досягнута без розгрому лоялістів — основної опори метрополії всередині країни.

Негри були на боці революції, вони хотіли битися у складі американської армії. Проте їм було відмовлено у цьому, буржуазія і плантатори боялися дати неграм-рабам зброю. І лише після того як англійське командування стало переманювати негрів на свій бік, спеціальний комітет Конгресу рекомендував брати до армії вільних негрів. З цією метою було викуплено на волю майже три тисячі негрів-рабів, а їх власникам сплатили значну за розміром компенсацію.

Виникнення буржуазної держави і права

л

Розділ І

Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об'єднання колоній.

Декларація незалежності проголосила "виникнення суверенних Сполучених Штатів Америки. Але це проголошення слід було підкріпити реальним утворенням і оформлення^ єдиної союзної держави.

Існувала пекуча потреба — економічна і воєнна — об'єднати штати, заснувати центральні органи влади. Але процес утворення союзної держави розвивався повільно і несміливо. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовір'я між південними і північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме об'єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.

Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія "для розробки конституції об'єднаних колоній. Вже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою «Статтіконфедерації і вічної унії», за яким колонії мали утворити «постійний союз дружби» з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися «Об'єднані колонії Північної Америки».

Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою «Статті конфедерації і вічного союзу».

Було створено союз тринадцяти штатів у формі конфедерації. Штати вступали «в міцний дружній союз... для спільного захисту, для забезпечення своїх вольностей, для взаємної і загальної користі, беручи на себе обов'язок допомагати один одному проти всякого насильства або проти всяких нападів» (ст. III). За цією конституцією, «кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, так само, як і всю владу, всю юрисдикцію і права, не передані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на конгрес».

Верховним органом влади в конфедерації вважався однопалатний конгрес, члени якого — по два — сім делегатів від кожного шта-

186

187

Частина тре гя

І',"л ,'••;>. ІітІІІ і права

Виникнення ЇІурлІтІ тої __ дсрзісаии і права

Розділ І

ту — обиралися законодавчими органами штат і І?.. Кожній штат, не-звчжаючи на кпькісіь делегатів, мав у конгресі один юлос. Цим забезпечувався ппиьщ-ш рівності між членами конфедерації.

До виьяікових прав конгресу належали оголошення війни і дозвіл на морське кагіерство. укладення міжнародних договорів, призначення і прийом послів. Крім того, конгрес установлював І.'равила карбування монет, регулював поштовий зв'язок, створював сухопутні й морські військові сили та ін. Він виступав також найвищою апеляцій- 1 ною інстанцією у спорах між штатами. Найважливіші питання вирішувалися конгресом при згоді дев'яти штатів з тринадцяти (ст. ЇХ).

Для ведення справ союзу в міжсесійний період конгрес обирав комітет штатів на чолі з головою (по одному представнику від кожно- !;| го штату). Компетенція комітету була не такою широкою. Він не мав права вирішувати справи, для яких у конгресі була потрібна кваліфікована більшість 'А голосів (дев'ять штатів).

Таким чином, повноваження коніресу були обмеженими. Створене статтями конфедерації об'єднання виявилося дуже слабким: • і конфедерація не мала союзної грошової системи, не було єдиного | громадянства, не було створено сильного і постійного центрального виконавчого органу влади та ін.

Але саме таке об'єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин — штатів — і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами і прагнули утворити штати, які, між іншим, встановили складний порядок перегляду цієї конституції. Зміни в статті конфедерації можна було внести лише з дозволу коніресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. «Союз повинен бути вічним», -— підкреслювалося в статті XIII.

Безсилість конфедерації визнавалася як всередині, так і зовні СІЛ А. Дж. Вашингтон образно називав конфедерацію «мотузкою з піску». Французький уряд погодився, наприклад, видати позику не конгресу конфедерації, який прохав про це. а особисто Дж. Вашингтону

Вже на другому егапі погострювалися суперечності між учасниками війни за незалежність. Буржуазія і плантатори намагались обмежити боротьбу лише завоюванням.незалежності, а народні маси вимагали поглиблення соціально-економічних перетворень. Особливо різкими ці суперечності стали після 1783 року, коли був підписаний мир з Англією, яка визнала нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки.

Революція вступає в третій і останній етап свого розвитку, який тривав з 1783 року до 1787 року.

Успішне завершення війни за незалежність пе поліпиш:ю слано-зиша народних мас. Викликана війною економічна креза тяжко позначилася на широких масах трудящих. Головний тягар податків падав в основному на дрібних фермерів і ремісників, з яких складався контингент революційної армії під час вій^ш, фермери розорялися, їх землі продавалися за борги, в'язниці були вщент заповнені боржниками. Солдатам, що звільнялися з армії, не виплачували гроші.

Все це викликало незадоволення і неспокій серед населення, призводило до відкритих виступів фермерів і ремісників. Заворушення спостерігалися і в армії. Повстанці спалювали судові примішен-ня, знищували архіви, випускали з в'язниць боржників.

Кульмінацією незадоволення фермерських мас, що намагалися поглибити революцію, стало повстання бідноти, яке спалахнуло 1786 року в штаті Массачусетс на чолі з видатним героєм війни за незалежність капітаном Д. Шейсом, нагородженим іменною зброєю за хоробрість. Повстанці вимагали перерозподілу землі, скасування державних і приватних боргів, поширення демократичного самоврядування, тобто прагнули дальшого розвитку революції'. Повстання було жорстоко придушене. Шеис і тринадцять інших керівників повстання були засуджені до страти, але через їхню популярність і велику підтримку повстанців з боку трудящих правлячі кола, які побоювалися вибуху нового повстання, замінили смертну кару тривалим ув'язненням.

. Купці і фабриканти Півночі, а також плантатори Півдня бачили, що органи конфедерації не спроможні справитися з повстаннями фермерської бідноти, із заворушеннями в армії, що вони надто слабкі, щоб успішно виконувати функції придушення народних мас. Все це підштовхувало їх до встановлення сильної державної влади. Крім того, потреба в централізації влади диктувалася і зовнішньополітичними факторами. Сильної центральної влади потребувала і капіталістична система, що розвивалася.

Все частіше лунали голоси про безсилість і слабкість політичного устрою США, про необхідність його зміцнення, про розширення прав конгресу і т.ін. У цей час навіть виникла монархічна змоза.

У 1786 році Віргінія виступила з ініціативою скликання з'їзду делегатів штатів для вирішення низки невідкладних справ щодо торгівлі і мореплавання між штатами. Після цього конгрес конфедерації в лютому 1787 року звернувся до всіх штатів з пропозицією скликати у Філадельфії конвент для перегляду статей конфедерації, щоб пристосувати союзну конституцію до нових потреб.

188

Частина третя

Історія держави і прана ____Нового часу_____

У травні 1787 року у Філадельфії зібрався конвент 55 делегатів . від одинадцяти штатів (два штати не брали участі). Склад конвенту був реакційним. Цензове виборче право в штатах призвело до того; | що у виборах делегатів Конвенту брало участь лише чотири відсотки населення. Як бачимо, принцип Декларації незалежності про на- | родний суверенітет при формуванні конвенту було відкинуто.

Спочатку йшлося про те, що кбнвент повинен внести лише по- І правки до Статей конфедерації. Однак він одразу пішов далі цього 1 обмеження. Налякані широкою хвилею повстань, делегати конвенту І таємно від народу, при зачинених дверях взялися за розробку нової | конституції.

У процесі роботи над конституцією у делегатів виникли розбіж- \ ності відносно майбутнього устрою держави. Тому спеціальний комітет одинадцяти розробив компромісний проект. Але основна ідея, що і об'єднувала представників північних і південних штатів, полягала 1 в утворенні сильної централізованої влади, охороні приватної власності, максимальному усуненні трудящих мас від управління державою. Всі вони хотіли сильного уряду, відокремлення влади від народу, встановлення такого порядку, за яким, як висловився один з делегатів, «народ матиме якнайменше відношення до уряду».

Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька'1 днів схвалив її і конгрес конфедерації.

Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, поділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції.

Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася «з метою утворення досконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту». Вона засновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження центральній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів.

Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законодавча, виконавча і судова — діставала досить велику незалежність.

Законодавча влада за конституцією передавалася двопалатному конгресу. Палата представників обиралася загальними виборами на

Виникнення буржуазної держави і права_____

\

Розділ І

два роки. Верхня палата — сенат складалася з сенаторів, які обиралися законодавчими зборами штатів строком на шість років, по два від кожного штату. Законопроект, прийнятий однією палатою, потребував схвалення другою. Таким чином, з самого початку сенат, як палата консервативна за своїм складом, мав стати гальмом щодо палати представників.

До компетенції конгресу належали справи податкові, митні, монетарні, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, федерального судочинства, справи війни і миру, армії і флоту і т.ін. Конституція спеціально підкреслювала, що законодавчі повноваження конгресу можуть бути розширені в майбутньому, і надавала йому можливість «видавати всі закони, які будуть необхідні і доречні для здійснення зазначених вище повноважень і всіх інших повноважень, які ця конституція надає урядові Сполучених Штатів» (ст. І, 8).

Разом з тим у конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборонено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими державами, стягувати без дозволу конгресу «будь-які збори або мита на довезені або вивезені товари», утримувати в мирний час армію або військові судна, «карбувати монету, випускати кредитні білети» та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося неприпустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конституції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції було віднесено цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство.

Сильну федеральну виконавчу владу конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирається посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент — одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори і т.ін. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.

У взаємовідносинах президента і конгресу позначилося прагнення забезпечити вплив законодавчої влади на виконавчу і навпаки. Так, президенту надавалося право відкладного вето на ухвалені конгресом законопроекти. Проте конірес мав можливість не погодитися з думкою президента і відхилити вето повторною ухвалою більшості

190

191

Часіина третя

Історій (іе/іл.' Нчвого

(:,'з голосів обох палат). Президент не може розпустити конгрес або відкласти його засідання, але має право у виняткових обставинах скликати конгрес або одну з його палат. Разом з тим палаті представників надано виняткове право притягнення президента, віце-президента і високих федеральних чиновників до конституційної відповідальності у порядку так званого імпічмент;/ за державну зраду, продажність та інші тяжкі злочини і вчинки. Розгляд таких справ, а також винесення вироку здійснює сенат ухвалою 2/> голосів присутніх сенаторів. Президент повинен давати «час від часу конгресові відомості' про стан Союзу і пропонувати йому на розгляд усі заходи, які визнає,! необхідними або доречними» (ст. II, 3).

Судова влада федерації за конституцією належала Верховному^ суду США і тим нижчим федеральним судам, які утворюватимуться| конгресом (статті І, III). Судді призначаються президентом «за пора-; дою і згодою сс.нату» І посідають своє місце доти, «доки поводяться!

Державний лад США за Конституцією 1787 року

імпічмент .„ПРЕЗИДЕНТ

Хонгрес

Палата представників

суд США

Кабінет І Президента

і і Державний департаменті І } Генерал-атторней^^ 1 і Військовий департаменті 'І [Фінансовий департамент;

Законодавчі збори /

Т~~ 1 / ?-

\

Сенат

і ; Губернатор, г

ї Палата представників^ ШТАТ

І Адміністрація І |,

Виникнення бурзісуйзної ___держави і права_____

\

Розділ І

бездоганно». До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Особливе місце в цій системі посів Верховний суд США, який привласнив собі право тлумачення конституції і конституційного нагляду.

Так було створено єдину буржуазну державу — республіку з сильною президентською владою. Конституція стала результатом компромісу між фінансовою і торговельно-промисловою буржуазією північних штатів та плантаторами-рабовласниками південних штатів. Вона була народжена цим антидемократичним блоком, наляканим народними виступами і заворушеннями, що прагнув усунути маси від управління державою. Конституція 1787 року — крок назад у порівнянні з Декларацією незалежності. Ця американська конституція з її двопалатною системою законодавчої влади, величезними прерогативами виконавчої, опосередкованими виборами дуже нагадує французьку конституцію 1791 року, прийняту на першому, найнижчому етапі буржуазної революції у Франції.

Для того щоб конституція набрала чинності, потрібна була її ратифікація не менш як дев'ятьма штатами. Для цього в штатах обрали спеціальні конвенти. Однак у процесі обговорення проти конституції були висунуті серйозні заперечення. Штати вимагали включити розділ про громадянські права і свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, у яких його не було передано федерації. Тому конгрес 1789 року прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права».

Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, «свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями».

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, «право народу зберігати і носити зброю не піддягає обмеженню».

У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя).

Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності «від необгрунтованих обшуків чи затримань». Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою.

7 Страхов

193

Частина третя

Історія держави і права ____Нового часу_____

Особливе значення мала поправка п'ята, яка забезпечувала охорону особи і приватної власності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікого не повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власності без належного судового розгляду, «ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування».

Білль про права надавав громадянам право «на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних» у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й дали очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і «користуватися допомогою адвоката для захисту». У цивільних судових справах «з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів», також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права (поправка сьома).

Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, «накладати жорстокі і незвичайні покарання».

. При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або «як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом» (поправка дев'ята). Права і'повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, «залишаються відповідно за штатами або за народом» (поправка десята).

Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила таким чином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас, завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність, — з другого.

Так у запеклій боротьбі лише після прийняття Білля про права у 1791 році була остаточно ратифікована конституція США. Однак офіційною датою прийняття конституції вважається 17 вересня 1787 року.

З прийняттям цієї конституції завершується третій і останній етап буржуазної революції в Північній Америці. Революція закінчилася,

Виникнення буржуазної держави і права___

Л

Розділ І

але так і не досягла у своєму розвитку періоду, подібного якобінській диктатурі у Франції.

Революція 1848-1849років у Німеччині проходила в умовах економічної і політичної роздробленості країни. Не було тут єдності і в самій революційній боротьбі. Тому її риси та особливості доцільно простежити на прикладі найбільших німецьких держав — Пруссії та Австрії.

У Пруссії зростання революційного руху, а також серйозні фінансові труднощі змусили короля Фрідріха Вільгельма IV скликати ланд-таг. На початку 1847 року розпочав свою роботу об'єднаний ландтаг, де король намагався одержати так потрібні йому гроші. Але представники буржуазії в ландтазі зажадали конституції. Категорична відмова монарха і розпуск ландтагу викликали загальне невдоволення.

У березні 1848 року пройшли перші демонстрації в Рейнській області. Потім події перекинулися у Берлін — столицю Пруссії. Тут стався масовий революційний виступ робітників, ремісників, дрібної буржуазії.

Все це змусило короля піти на поступки і заявити про свою згоду «дарувати» деякі буржуазно-демократичні свободи і скликати установчий ландтаг. Було створено ліберальний уряд на чолі з великою буржуазією, дозволено організацію цивільної гвардії.

Ліберальна буржуазія, яка прийшла до влади, вважала ці перші успіхи кінцем революції. Вона намагалася не допустити подальшого розгортання та поглиблення революційної боротьби, поривалася зберегти монархію, старий державний апарат, стати на перешкоді повної демократизації суспільного й політичного ладу Пруссії. Буржуазія вступила у змову з монархією і прусським юнкерством. Але робітники і селянство продовжували боротьбу.

Восени 1848 року точилися вирішальні бої між силами революції і силами контрреволюції. У вересні спалахнуло народне повстання у Франкфурті-на-Майні. У ньому взяли участь робітники, дрібні ремісники і торговці, а також селянство з навколишніх сіл. Однак після запеклої боротьби війська розгромили повстанців. Виступи в Берліні були також придушені королівськими військами, які діяли разом з буржуазною цивільною гвардією. У травні 1849 року революція у Пруссії була остаточно розгромлена.

В Австрії революційні виступи почалися також у березні 1848 року. У Відні пройшли демонстрації, спалахнули перші сутички народу з військом і поліцією. Повсталі вимагали негайної відставки канцлера Меттерніха, який насаджував систему нагляду, шпигунства

194

195

Частина третя

Історія держави і права _____Нового часу______

і доносів. Для того щоб припинити подальший розвиток подій, імпе-' ратор 14 березня дав відставку Меттерніху. Колись всемогутній канцлер утік, переодягнений, за кордон.

Уряд змушений був піти на поступки. Був опублікований проект конституції. Верховна влада за проектом зберігалася в руках імператора; створювався двопалатний рейхстаг; виборче право було обмежене високим майновим цензом і цензом осілості; робітники, поденники, слуги і т.д. повністю відсторонялися від виборів. Цей проект був зустрінутий народом з незадоволенням.

Революційні бої охопили всю Австрію. Відбулися виступи в Угорщині, у Львові, Ужгороді, Мукачеві; у червні спалахнуло повстання в Празі. Але вони були придушені. Зазнало поразки і повстання 6 жовтня 1848 року у Відні.

Австрійська буржуазія також пішла на згоду з монархічною владою, зрадила народ. Революція зазнала поразки.

Отже, у німецьких державах буржуазна революція 1848-1849 років не вийшла за межі першого етапу свого розвитку.

На відміну від французької буржуазії 1789 року прусська буржуазія не була тим класом, який виступав від імені народу проти представників старого суспільства, монархії і дворянства.

Прусська буржуазія пішла на пряму зраду народу. Так, пруссь-кий король одержав петицію, під якою стояли підписи чотирнадцяти тисяч буржуа, з проханням повернути в Берлін війська, які були виведені звідти під тиском революційних сил. Буржуазна цивільна гвардія разом з урядовими військами воювала проти повсталого народу. І так було в усіх німецьких державах. Зрадницька поведінка великої буржуазії, яка приєдналася до революції лише для того, щоб використати народний рух у своїх вузькокласових інтересах, сприяла розгрому революційних сил. Буржуазія Німеччини була ширмою, яка прикривала від повсталих народних мас сили старого суспільства. Затримавши розвиток революції, вона передала владу юнкерству.

Одним із завдань, що стояли перед буржуазною революцією в Німеччині, було політичне об'єднання країни. Майже всі верстви населення прагнули об'єднання, але по-різному уявляли собі його форми. Більша частина буржуазії прагнула об'єднання під верховенством Пруссії або Австрії. Дрібна буржуазія і селянство визнавали найзручнішою формою єдності федеративну республіку. Робітники ж прагнули єдиної демократичної республіки. Таким чином, вирішення питання про шляхи і форми об'єднання Німеччини залежало від

Виникнення бурзісутної дерзісави і права_____

\

Розділ І

співвідношення класових сил і розвитку революційної боротьби в країні.

Вісімнадцятого травня 1848 року у Франкфурті-на-Майні відкрилися засідання загальнонімецьких Національних зборів, що були обрані для вирішення питання про об'єднання Німеччини. Серед депутатів були присутні ліберальні буржуа, інтелігенція; представників робітників та ремісників не було. Відразу з'ясувалося, що цей парламент не мав ні влади, ні авторитету. Правда, він мав змогу, опираючись на маси, об'єднати і спрямувати революційну боротьбу в країні, стати на чолі революційного руху. Але Франкфуртський парламент цього не зробив. Він вважав своїм основним завданням розробку загальнонімецької конституції і тому зайнявся безплідними словесними суперечками. Депутати Національних зборів вирішили повністю відмежуватися від революційних подій, що відбувалися в країні, зовсім не підтримали виступи народу, лише методично розглядали одну статтю конституції за одною.

Двадцять восьмого березня 1849 року проект загальнонімецької конституції був нарешті прийнятий Франкфуртським парламентом. Конституція передбачала утворення в Німеччині монархії на чолі з імператором. Держави, які входили до складу цієї імперії, зберігали свою внутрішню самостійність, мали свої парламенти, уряди і суди.

Найважливіші функції загальноімперського значення (зовнішні відносини, командування збройними силами, митна політика і т.д.) передавалися центральному уряду на чолі з імператором. Влада імператора переходила в спадок. Його місце мав зайняти один із впливових імперських князів.

Законодавча влада за конституцією здійснювалася законодавчими зборами — рейхстагом, який складався з двох палат. Нижня палата обиралася населенням на основі загального виборчого права, верхня складалася з уповноважених окремих держав, які входили до складу імперії.

Конституція передбачала відповідальність міністрів перед рейхстагом, проголошувала звичайний перелік буржуазних свобод: рівність усіх громадян перед законом, свободу слова, преси, совісті та ін. Що ж до найбільш важливих феодальних повинностей, то передбачалась їх ліквідація за умови погодження між поміщиками та селянами.

Тільки тепер виникло питання про те, яким чином втілити конституцію в життя. Звернення Національних зборів до австрійського імператора було безрезультатним. Прусський король також категорично

196

197

Частина третя

Історія держави і права __ Нового часу______

Конституція Німецької імперії 1849 року (Франкфуртська)

Виникнення бурм-уазної держави і права___

Розділ І

РЕЙХСТАГ

Палата держав

Народна палата

Імперський

уряд Міністри

Імперський

і

; : || ВеЛИКИЙ \ ;1 герцог І

ІрБаденсь-;

Ландтаг

-,чяде ••^№?-*.;?^^- *!*' І'^^Щ.. •»їкй?'я:>-®?ї*тШ=*чч

БА ДЕН Рада міністрів

відмовився від конституції та імператорської корони. І лише після того Франкфуртські збори вирішили нарешті звернутися до народу із закликом здійснити конституцію, яку вони прийняли. Але в травні 1849 року це вже було неможливо через те, що революційні сили на той час були розгромлені. Відбулося лише кілька розрізнених виступів на підтримку конституції. Серйозно монархам вони не загрожували і більше налякали самих депутатів Національних зборів. У червні 1849 року парламент був розігнаний. І тому франкфуртська конституція залишила- % ся нікому не потрібним списаним аркушем паперу.