§ 2. Основні риси суспільного ладу

лГхнтичне суспільство відрізнялося від давньс східного вищими темпами розкладу первіснообщинного ладу і сільськ общини, інтенсивнішим розвитком приватної власності. В антично4І му суспільстві рабська праця стала основою виробництва, рабовлас-| ництво досягло своєї класичної форми.

Для суспільного ладу античних країн характерним був розпер, на два основних класи: вільних і. рабів. Вільне населення розрізнялося за майновим станом. Існував також розподіл на громадян, що| мали політичні права, і вільних, які таких прав не одержували. Де останньої категорії належали, наприклад, періеки у Спарті, метеки в! Афінах і перегріни в Римі. Раби в античному суспільстві, на відмінуй від країн Стародавнього Сходу, розглядалися тільки як речі, об'єкти! права. Арістотель, наприклад, так визначав рабський статус: «Раб —| живе знаряддя, а знаряддя — неживий раб».

Такої загальної характеристики ще не досить, щоб зрозуміти суть| і закономірності розвитку античного суспільства. Необхідно прове-1 сти внутрішню систематизацію, зробити порівняльний аналіз, щобі збагнути, що Спарта, Афіни і Рим були певними висхідними етапа-| ми в розвитку античного суспільства.

З точки зору суспільно-екочомічного розвитку Спарта — найбільш ранній етап античності, де класове суспільство, що народжувалося, ще не зруйнувало повністю первіснообщинний устрій. Внаслідок цього утвердився дуже своєрідний сплав класових інститутів і елементів родового устрою. '•.

Панівною верствою були спартіати, або спартанці, які лише одні користувалися всією повнотою особистих, економічних і політичних прав і привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним коштом спартіати, тобто воїни, складали «общину рівних». Рівноправних спартіатів у ІХ-УІП століттях до н.е. налічувалося близько дев'яти-десяти тисяч чоловік, а з V століття до н.е. їх було вже не більше шести тисяч. Спартіатом вважався тільки той, чиї батько й мати були громадянами Спарти. Після досягнення повноліття — двадцяти років — спартіат ставав повноправним громадянином Спартанської держави і воїном.

«Община рівних» була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. З колективної землі общини кожен спартіат за жеребом отримував ділянку землі — клер разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Володіння клером — рівним наділом землі — було однією з ознак цивільних прав спартіатів. Клери передавалися в спадок, але їх не можна було відчужувати, дарувати, подрібнювати і т.д.

Жили спартіати в умовах, що нагадували своєрідний військовий табір. Займатися господарством, працювати спартіат не міг. Проживав він у столиці. Головним його обов'язком була військова служба. Більшу частину свого часу спартіати-воїни проводили разом в укріпленому таборі, займаючись військовими вправами, гімнастикою, боротьбою, бігом. Щоб підтримувати єдність, спартіати повинні були брати участь у громадських трапезах (сиситіях), для чого кожного місяця робили внески продуктами. Участь у таких трапезах була обов'язковою. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Єдності спартіатів сприяли також установлені ще Лікургом правила проти розкоші.

Виховання дітей у Спарті було справою держави. З семирічного в'ку хлопчиків забирали в батьків і віддавали в спеціальні табори, де вони під керівництвом особливих вихователів проходили спеціальну виучку, тобто готувалися до того, щоб стати воїнами.

Ілоти — поневолені жителі Лаконії та Мессенії — вважалися власністю держави, тобто всієї спартанської общини. Вони працювали на клерах спартіатів і віддавали їм до 50 відсотків зібраного

40

41

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

Розділ II

врожаю. Ілоти не мали своєї землі, але мали свої житла і сільське господарський реманент. Вони вільно розпоряджалися частино» врожаю, яка в них залишалась, у разі необхідності використовувалис як легкоозброєні воїни. З дозволу держави їх можна було відпуст»., на волю. Водночас кожного року спартіати оголошували війну ілс там, під час якої вбивали сотні і тисячі найміцніших, найрозумнії_. і найвідважніших ілотів. Тому колективне спартанське рабовласнш тво відрізнялося від класичного рабства, а за своїм економічним і. ціальним становищем ілоти наближалися до кріпосного селянств Ще одним суспільним прошарком були в Спарті періеки — жі телі сусідніх зі Спартою територій, які Спарта підпорядкувала сс. Періеки були особисто вільні, мали свої сім'ї, майно, у тому чиєї і землю, займалися в основному ремеслом і торгівлею, могли уклг дати різноманітні торговельні угоди, вільно розпоряджалися своїі майном. Проте політичне вони були безправними, оскільки не булі громадянами Спарти.

Афіни знаменували собою розквіт античного класового суспп ства. Родовий лад тут був повністю знищений. Панівне становище Афінах займали повноправні громадяни, якими вважали тільки тих,'___ батькр і мати були афінськими громадянами і проживали в законні оформленому шлюбі. Дієздатність афінських громадян наставала вісімнадцятилітнього віку, коли вони набували право бути внесенні» до списків членів дему. Афінські громадяни, і тільки вони, корисі лися усією повнотою соціально-економічних і політичних прав, сег яких найважливішими були: право брати участь у народних збора право бути обраними з тридцяти років на різні державні посади, щ во з двадцяти років на службу у війську, отримання в разі успішних І землі, рабів, право на одержання від держави всілякої допомоги.

Рабство в Афінах набуває своєї класичної форми. Раб був влас* ністю свого господаря, його можна було купити, продати, обмінят і т.ін. Він був річчю, а не особою. Хазяїн мав право покарати свої раба, але засудити раба до страти могла тільки держава. Праця рабії використовувалась у каменоломнях, майстернях, рудниках, у земле-| робстві, домашньому господарстві. Найпоширенішими джерела» , рабства в Афінах були військовий полон, купівля рабів за кордоном» народження від рабині. Відпуск рабів на волю, хоч і траплявся, пре те не був поширеним.

Була ще категорія метеків — чужинців, які постійно проживали в Афінах. Займалися вони ремеслом, торгівлею. Громадянства не|

42

и, Отже не мали можливості брати участь у політичному житті

Афін.

І, нарешті, Рим — це завершальний етап>у розвитку античності,

її останнє піднесення за часів Республіки і остаточне падіння в період імперії.

у період Республіки (VI-! ст. до н.е.) наріжним каменем римського суспільного ладу було правило: людк не рівні між собою. Отже політично повноправними були тільки римські громадяни.

Усе населення Риму розподілялося на вільних і невільників — рабів. Вільне населення, у свою чергу, поділялося на громадян і іноземців — перегримів, громадяни — на повноправних і неповноправних. Були ще вільновідпущеники зі своїм особливим правовим статусом.

Політичні права римські громадяни набували, коли досягали повноліття. Повна правоздатність включала: право брати квіритський шлюб, який давав певні привілеї; повну майнову правоздатність з правом звертатися до суду для захисту своїх матеріальних інтересів; право брати участь у народних зборах; право висувати свою кандидатуру на виборні посади.

Плебеї і патриції на початок III століття до н.е. зрівнялися своєю . правоздатністю. З найбагатших і знатних патриціанських і плебейських родів у III столітті до н.е. став формуватися так званий благородний стан — нобілі. Згодом їх стали називати сенаторським станом.

Розвиток рабства в Римі досяг.свого апогею. Максимального рівня набуває експлуатація рабів, які перетворюються на основних виробників матеріальних благ. Рабів у римському суспільстві не вважали за людей. Раба сприймали як «річ, що говорить». Його можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу, бо він був об'єктом права власності. Раб не міг мати своєї сім'ї, дітей, бути власником майна. По відношенню до рабів рабовласники здійснювали свою абсолютну владу, аж до права на життя свого власного раба.

Існували в римському суспільстві також інші категорії населення. Це були насамперед жителі вільних латинських міст, що входили До складу Лація ще до підкорення його Римом. Після їх завоювання вони не набували прав громадянства Риму, а зберігали своє. Римська Держава надавала їм майнову правоздатність, право виступати в суді, однак вони не брали участі в політичному житті Риму.

Особливу групу складали перегрини. До цієї категорії належали: жителі провінцій, які входили до складу римської держави, але Не набули прав громадянства; жителі общин і держав, незалежних

43

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

Держава І право античного світу

\

Розділ II

І від Риму, але зв'язаних з римською державою; римські громадяни^!

засуджені на вигнання з втратою громадянства. Правове станові ще перегринів визначалося конкретними договорами Риму з тим' іншим народом. ^

Рабовласницькі відносини призводили до загальної незацікавле| ності рабів у наслідках своєї праці, що примушувало рабовласники! шукати ефективніші форми експлуатації. Однією з них став пекулій-частина майна хазяїна, яку він передавав рабу для самостійного веде* господарства і отримання частини прибутку від нього. Другою формс., став колонат — особлива форма експлуатації. Колони — це не раби, І орендарі землі, які потрапляли в економічну залежність від власнвд землі. Згодом стан колона став спадковим.

Наприкінці республіканського періоду практикувався масові відпуск рабів на волю.