- •§ 1. Виникнення давньосхідної держави
- •§ 2. Основні риси суспільного ладу
- •§ 3. Державний лад
- •§ 4. Право в країнах Стародавнього Сходу
- •§ 1. Утворення античної держави
- •§ 2. Основні риси суспільного ладу
- •§ 3. Державний лад
- •§ 4. Право античних держав
- •§1. Виникнення феодальної держави
- •§ 2. Ранньофеодальна монархія
- •§ 3. Станово-представницька монархія
- •§ 4. Абсолютна монархія
- •§ 5. Феодальне право в країнах Європи
- •§ 1. Виникнення феодальної держави і| в країнах Азії та Африки
- •§ 2. Основні риси суспільно-економічі розвитку
- •§ 3. Державний лад
- •§ 4. Право
- •§ 1. Причини і передумови буржуазних революцій
- •§ 2. Рушійні сили буржуазних революї
- •§ 3. Основні етапи революцій
- •§ 4. Підсумки і наслідки буржуазних революцій
- •§ 1. Формування буржуазної конституційної монархії в Англії
- •§ 2. Оформлення державного механізму конституційної монархії
- •§ 3. Виборчі реформи
- •§ 4. Подальший розвиток державних структур
- •Глава II
- •§ 1. Соціально-економічний і політичний розвиток сша наприкінці
- •§ 2. Громадянська війна 1861-1865 років
- •§ 3. Економічні і політичні наслідки громадянської війни
- •§ 4. Еволюція державного ладу сша у другій половині XIX століття
- •Глава III франція
- •§ 1. Розвиток буржуазної держави в 1795-1870 роках
- •§ 2. Паризька Комуна 1871 року
- •§ 3. Третя республіка у Франції
- •Глава IV німеччина
- •Глава V японія
- •Глава VI китай
- •Глава VII
- •Глава VIII колоніальні імперії
- •Глава IX
- •§ 1. Англосаксонська система буржуазного права
- •§ 2. Континентальна система буржуазного права
- •§ 3. Буржуазне законодавство про працю
- •§ 1. Розвиток державно-монополістичного капіталізму
- •§ 2. Основні зміни в державному ладі сша
- •Глава II великобританія
- •§ 1. Соціально-політична структура
- •§ 2. Зміни державного ладу
- •Глава III франція
- •§ 1. Третя республіка після Першої світової війни
- •§ 2. Четверта республіка
- •§ 3. П'ята республіка
- •Глава IV німеччина
- •§ 1. Революція у листопаді 1918 року в Німеччині
- •§ 2. Веймарська республіка (1919-1933 рр.)
- •§3. Встановлення нацистської диктатури
- •§ 4. Німеччина після Другої світової війни
- •§ 5. Утворення єдиної німецької держави
- •Глава V італія
- •§ 1. Італія на початку XX століття
- •§2. Встановлення фашистської диктатури
- •§ 3. Італія після Другої світової війни
- •Глава VI японія
- •§ 1. Японія в період між двома світовими війнами
- •§ 2. Японська держава після Другої світової війни
- •Глава VII китай
- •§ 1. Період громадянських революційних війн
- •§ 2. Утворення Китайської Народної Республіки
- •§ 1. Остаточний розпад Британської колоніальної імперії
- •§ 2. Криза Французької колоніальної імперії
- •§ 3. Утворення Республіки Індії
- •§ 1. Джерела права
- •§ 2. Цивільне право
- •§ 3. Трудове і соціальне законодавство
- •§ 4. Кримінальне право
- •§ 3. Державний лад ,****»** ,««»*,,..*,.«*.«*».« 44 § 4. Право античних держав ,,«,««,««,,*.««««,**, 58
§ 2. Веймарська республіка (1919-1933 рр.)
.Німеччина після Першої світової війни. Період від прийняття Конституції 1919 року до 1933 року дістав назву Веймарської республіки.
Після закінчення війни до влади в Німеччині прийшли соціал-демократи. Рейхспрезидентом Установчі збори у лютому 1919 року обрали Ф. Еберта, рейхсканцлером також став соціал-демократ - Ф. Шей-деман.
Ставши на чолі держави, соціал-демократи обіцяли німецькому народові процвітання, перешкоду реакції і класовий мир, але своїх обіцянок не виконали.
Процвітання не відбулося. Основою Веймарської республіки став Версальський мирний договір 1919 року, який відверто пограбував Німеччину. За цим договором Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, позбулася заморських колоній, була зобов'язана виплачувати величезні репарації, скоротити збройні сили до 100 тисяч чоловік тощо. Наслідком були безробіття, голод, злиденність.
Не заступила Веймарська республіка і дорогу реакції. У березні 1920 року спалахнув Каппівський заколот. Його організаторами стали генерал фон Сект, генерал Людендорф, адмірал Тірпіц, прусський сановник Вольфганг Капп. Заколотники захопили Берлін, організували виступи в Мюнхені, Кенігсберзі: Центральний уряд і Еберт покинули столицю. На перешкоді заколотникам став робітничий клас, який почав створювати загони Червоної армії (100 тисяч чоловік). Заколот було придушено, і Еберт знову повернувся в Берлін.
Період Веймарської республіки — це час загострення соціальних суперечностей, час напруженої класової боротьби. Буржуазія намагається розгромити робітничий клас, котрий відповідав страйками, які інколи переростали в збройну боротьбу. У Саксонії і Тюрингії в 1923 році були навіть створені робітничі уряди. Уряд, наляканий робітничими виступами, вводить у вересні 1923 року стан облоги.
З 1924 року починається в Німеччині тимчасова стабілізація капіталізму, часткове посилення його позицій. Однак стабілізація була недовгою. В 1929-1933 роках Німеччину охопила світова економічна криза.
Партії і політична боротьба в умовах Веймарської республіки. Запекла боротьба між політичними партіями і силами була характерною рисою Веймарської республіки.
354
Вирішальну роль спочатку відігравала соціал-демократична партія: посади президента, рейхсканцлера займали її представники. Незалежні соціал-демократи переживали кризу. У 1920 році партія розпалася. Більшість, у тому, числі і Е.Тельман, вступила до лав комуністичної партії. Інші влилися у соціал-д^мократичну партію.
Безумовно ця подія посилила соціал-демократичну партію, яка брала активну участь у політичній боротьбі і мала підтримку значної частини робітничого класу Німеччини. Розкол «незалежних» більше допоміг комуністам, які до цього були нечисленною партією.
Брали участь у політичному житті і такі буржуазні партії, як народна, демократична, християнсько-демократична і т.ін.
У 1919 році в Мюнхені виникла Німецька робітнича партія, до якої наприкінці 1919 року був направлений політичним департаментом штабу Мюнхенського військового округу як інформатор Гітлер. Йому вдалося після серйозної боротьби з суперниками очолити цю партію і перетворити її на націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини. Гітлер розглядав нацистську партію як знаряддя в боротьбі за владу і готувався до бою. У 1920 році з'явилися штурмові загони, було розроблено нову програму партії, розраховану на залучення різних верств населення. Робітникам програма обіцяла ліквідацію безробіття, селянам — підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії — ліквідацію монополій, молоді — роботу, а всім німцям — утворення нового «Німецького рейху» (імперії).
У 1923 році дві партії — комуністична і націонал-соціалістська — стають найнебезпечнішими для уряду.
Річ у тім, що ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку «німецького Жовтня». У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Соколь-ников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу — 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбур-" га під керівництвом Е. Тельмана взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.
Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року, розпочався «пивний путч» - пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев'ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупи-
355
Частина четверта
її Іпо/ІІя І!і'р.>/І:акІІ і прана Ііовітпього часу
Ро'іииток буржуаіноі Ііержавн к XX столітті
Розділ І
нені і розігнані, а Г'ітлер був ув'язнений до фортеці на п'ять років, але через півроку звільнений.
Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії — комуністична і нацистська —-змінюють свою тактику, розпочинаючи «боротьбу за рейхстаг». Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув'язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда, перші успіхи були не дуже значними. Комуністи на виборах 1928 року до рейхстагу зібрали 3,2 мільйона голосів і отримали п'ятдесят чотири місця, нацисти зібрали лише 0,8 мільйона голосів і отримали дванадцять мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 року комуністи зібрали 3,5 мільйона голосів, а нацисти 13,7 мільйона. У соціал-демократів було лише дев'ять мільйонів голосів.
Була ще одна можливість прийти до влади — вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні сім років. Чергові вибори відбулися в березні 1932 року. Партії вели напружену боротьбу. Тельман зібрав п'ять мільйонів голосів, Гітлер — 13,4 мільйона. Перемогу знову здобув Гінденбург: за нього проголосувало 19,4 мільйона виборців (53%).
Гінденоург розпускає тільки що обраний рейхстаг і призначає нові вибори на листопад 1932 року. Результати були досить несподіваними. Втратили значну частину виборців соціал-демократи. Понесли серйозні втрати і націонал-соціалісти, які зібрали тепер лише 11 мільйонів голосів. І тільки компартія поліпшила своє становище, зібравши близько п'яти мільйонів голосів. Внаслідок цього жодна з партій
Підсумки виборів до рейхстагу провідних партій Німеччини у 1930-1932 роках
Партії Кількість поданих голосів
1930р. липень 1932р. листопад 1932р.
Соціал-демократи Комуністи Націонал-соціалісти 9,5млн. 9 млн. 7,2млн.
3,2млн. 3,5млн. 5 млн.
6,4млн. 13,7 млн. 11 млн.
не здобула перемоги. Однак загроза захоплення влади нацистами була реальною. Комуністична парпя закликала соціал-демократичну партію створити народний фронт, об'єднатися в боротьбі проти нацистів. Але керівництво соціал-демократів не дало на це своєї згоди.
Наприкінці 1932 року рейхсканцлер гейерал Шлейхер і колишній рейхсканцлер фон Папен розпочали боротьбу за владу. Кожен з них намагався створити свій склад уряду, включивши до нього три-п'ять нацистів на чолі з Гітлером. Переміг фон Папен. Вранці ЗО січня 1933 року він передав президентові список нового уряду і рекомендував вручити Гітлеру повноваження його голови. Гінденбург погодився і ЗО січня 1933 рок> на підставі статті 48 Веймарської конституції призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Нацисти прийшли до влади.