Глава VI китай

економічна і політична криза імперії Цин у другій половині XIX століття. Серед найбільших держав світу Китай довше за всі інші залишався країною, де феодальні відносини безроздільно панували у всіх галузях економічного, суспільного і політичного життя. І лише наприкінці 60-х — на початку 70-х років у Китаї почали з'являтися паростки капіталістичної промисловості, які на кінець XIX — початок XX століття утворили систему капіталістичних відносин, капіталістичний уклад. Причому промислові і торговельні підприємства, що виникали на території Китаю, належали головним чином іноземному капіталу, який проникав в економіку Цинської імперії.

У 1842 році був підписаний перший нерівноправний договір між Англією І Китаєм. Незабаром такі ж кабальні договори були підпи-

260

Розвиток буржуазної державі до початку XX століття

\

Розділ II

сані між Китаєм і США. Китаєм і Францією та з іншими капіталістичними країнами. На кінець XIX століття Китай було поділено імперіалістичними країнами на сфери впливу і він поступово перетворювався на аграрно-сировинний додаток цих держав.

Масовий народний рух, спрямований"-проти іноземних імперіалістів, маньчжурських та китайських феодалів, у 1850-1864 роках вилився у Велику селянську війну.

Розпочавши відверту війну за знищення маньчжурської династії Цин, повстанці відразу ж взялися за створення Тайпін тяньго (Небесної держави великого благоденства). Як наслідок, встановлюється монархічна форма правління і побудова величезного, розгалуженого державного апарату.

У 1853 році після захоплення повстанцями-тайпінами Нанкіна місто перейменували в Тяньцзінь (Небесна столиця) і зробили центром Тайпіньської держави. Був розроблений і опублікований документ під назвою Земельна система Небесної династії — своєрідна конституція Тайпінської держави, спрямована на побудову патріархального суспільства з рисами воєнізованого примітивно-зрівняльного устрою.

Розмах революційних виступів селян був таким значним, що Тай-пінську державу, яка існувала понад десять років, було розгромлено лише спільними зусиллями правлячих військ маньчжурських і китайських феодалів і збройних сил Англії, Франції і США тільки в 1864 році. Тайпін тяньго було знищено. Але повстання тайпінів відіграло велику прогресивну роль. Воно вразило основи феодального ладу на величезній території Китаю, стало важливим історичним етапом антифеодальної боротьби китайського народу.

Розвиток державного ладу імперії Цин. Щоб утримати в покорі багатомільйонне населення Китаю, правляча верхівка Цинської імперії використовувала успадкований від попередніх часів військово-феодальний бюрократичний державний апарат.

На чолі держави стояв імператор — богдихан. У нього була законодавча, виконавча, військова і судова влада, яка переходила в спадщину до старшого сина. Якщо наступник престолу був малолітній, встановлювалося регентство. Особа богдихана обожнювалася, він, як і раніше, вважався «сином Неба» (тяньцзи).

Центральний державний апарат, який очолював імператор, був централізованим. Дорадчим органом у богдихана залишалася Дер-

261

т

Частина третя

/Історія держави і права __________Нового часу____

жавна рада (нейге), через яку проходили всі важливі військові і державні справи. Поряд знаходилася ще одна впливова установа — власна канцелярія імператора. Помітно зростає в XIX столітті значення такого важливого органу, як Військова рада.

До складу центрального державного апарату входило також шість відомств: відомство чинів, відомство фінансів, відомство ритуалів, військове відомство, відомство покарань і відомство громадських робіт. Окрім цих відомств у центральному апараті було багато інших установ і посадових осіб. Створювалися різні управління: палацових справ, поліцейської служби, у справах васальних територій та ін.

В адміністративному відношенні імперія Цин розподілялася на провінції, області, округи, повіти. На чолі провінцій стояли губернатори, яких призначав богдихан з представників маньчжурської знаті.

Розгалужений державний апарат потребував великої кількості різноманітних чиновників, які підрозділялися на дев'ять рангів. До 1906 року зберігалася екзаменаційна система відбору на державні посади. Претенденти, які успішно складали іспити, отримували науковий ступінь, що давало можливість увійти до особливого стану шеньші.

Збройні сили Цинської імперії складалися з великих військових

з'єднань регулярної армії, так званих «восьми прапорів» (жовтого,

жовтого з каймою, червоного, червоного з каймою і т.д.),-які були

сформовані з маньчжурів. Були ще війська «зеленого прапора», де

. служили китайці.

Рух за реформи наприкінці XIX століття та його наслідки.

Розвиток у Китаї капіталістичних відносин потребував державно-правових реформ. Передові люди з поміщиків та молодої китайської буржуазії бачили, що країні загрожує небезпека повного поневолення іноземними державами, і тому вимагали проведення відповідних реформ. На чолі цього буржуазного за своїм характером руху встав учений конфуціанець Кан Ювей, який розробив утопічну теорію «великого єднання». Меморандум цієї групи, що був опублікований 1895 року, вимагав посилення опору іноземним агресорам, зміцнення державної влади, створення дорадчого органу поряд з імператором і т.д. Одинадцятого липня 1898 року за пропозицією Кан Ювея та його прихильників імператор Гуансюй видав указ «Про встановлення основної лінії державної політики», що означало початок у Китаї політики помірних буржуазних реформ. За період з 11 червня до 21 вересня 1898 року («Сто днів реформ») реформатори намагалися здійсни-

262

Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\

Розділ II

ти свої плани. Імператор видав значну кількість указів про реформи: про заохочення залізничного будівництва, про розвиток ремесел і промисловості і т.д. Намічалися заходи по* обмеженню влади старої маньчжурської аристократії. Проголошувалося, що віднині на державні посади будуть призначатися «талановиті представники народу», передбачалася реорганізація державного апарату, а також проведення модернізації збройних сил. Була створена Конституційна палата для обговорення проекту конституції. Однак незадоволення маньчжурської аристократії і деяких верств китайських феодалів політикою реформ привело до двірцевого перевороту. Двадцять другого вересня 1898 року прихильники реформ були заарештовані, Кан Ювей втік за кордон. Імператор Гуансюй був ув'язнений у фортеці, а від його імені був виданий указ про скасування всіх реформ. Влада в країні перейшла до імператриці-вдови Цисі, яка встановила в Китаї регентське управління.

Таким чином, спроба групи ліберальних поміщиків і буржуазії на чолі з Кан Ювеєм зміцнити Цинську імперію шляхом економічних і політичних реформ закінчилася поразкою. Однак Цинський двір вимушений був маневрувати, погоджуючись на помірні політичні перетворення.

Маньчжурський уряд обіцяє провести референдум, а в майбутньому — перейти до конституційної монархії. Видаються імператорські укази, присвячені введенню конституції. В 1908 році був опублікований проект Основних положень конституційних законів і Програма конституційних перетворень, розрахована на дев'ять років. Незабаром цей строк був скорочений до шести років.

Але ці конституційні маневри і обіцянки не дали бажаних для Цинськоі імперії наслідків. Революційний рух наростав, наближалася революція.

Сіньхайська революція1911-1913 років. На початку XX століття в Китаї відбувалося нове піднесення національно-визвольного руху. Очолив його відомий революціонер-демократ Сунь Ятсен. Він повів боротьбу проти Цинської монархії і в 1905 році з розрізнених емігрантських революційних організацій створив загальнокитайсь-кий союз Тунминхой (Об'єднаний союз товариств).

Під керівництвом Сунь Ятсена була розроблена радикальна програма, в основу якої були покладені три народні принципи: 1) націоналізм, який конкретизувався в боротьбі за повалення маньчжурсь-

263

Частина

Історія Осржавн і гірава

Нового часу

кої лпиаспі' Ции; 2) народовладдя, тобто прагнення створити в Китаї демократичну республіку з органом влади, який обирається народом. 3) народне благоденство, шо передбачало аграрну реформу, під час якої відбудеться наділення селян землею і забезпечення «рівних прав на землю».

Радикальна проірама союзу Тунминхой стала поштовхом до нового революційного піднесення. Десятого жовтня 1911 року, тобто в рік «сіньхай» за китайським місячним календарем (ЗО січня 1911р.— 12 лютого 1932 р.), в найбільшому місті Центрального Китаю Учані спалахнуло повстання, яке швидко охопило інші райони.

Революція застала Цинську монархію несподівано, але маньчжури спромоглися утримати владу на півночі кра'їнн. Останні свої надії вони пов'язували з генералом Юань Шикаєм, який у листопаді 1911 року був призначений головою Імператорської ради і прем'єр-міністром з правом командування урядовими військами. Юань Шикай улаштувався в Пекіні і став повновладним диктатором на півночі Китаю.

Внаслідок цього країна розділилася на дві частини: революційний Південь, де вирішальну роль відігравала ліберальна буржуазія, і реакційна Північ, де влада, як і раніше, належала маньчжурській аристократії і пекінському імператорському уряду.

У Пекіні Юань Шикай розгорнув активну діяльність. Він сформував кабінет міністрів, до складу якого увійшли представники торгово-промислових кіл. У листопаді династія принесла урочисту присягу конституції. «Піднебесна імперія» перетворювалася на конституційну монархію.

На Півдні в листопаді 1911 року конференція представників одинадцяти революційних провінцій розробила Положення про організацію тимчасового уряду Китайської республіки. Йшлося про тимчасового президента і тимчасовий парламент. Двадцять дев'ятого грудня 1911 року конференція делегатів провінцій (пізніше вона перетворилась на Національні збори) урочисто проголосила утворення Китайської республіки. Тимчасовим президентом одностайно був обраний Сунь Ятсен. Столицею республіки стало місто Нанкін.

Конфронтація між Північчю і Півднем призвела до того, що панівні кола Китаю повинні були погодитися на ліквідацію монархії в країні і разом з тим Цинської династії, але одночасно висунули як умову залишення Сунь Ятсеном поста глави держави.

Десятого березня 1912 року в Нанкіні Національні збори прийняли Тимчасову Конституцію Китайської Республіки. У статті 1 Кон-

264

т

І'твипІІж бу/>м','и>н<ч Оег Л'.ас і)с пччиїш.у АА слш.'ііпчпя

\

Розділ II

Структура управління Китайської РсІ'ІІуб.пкн ;а Тимчасовою конституцією 1912 рок\

обирають

ТИМЧАСОВИЙ ПРЕЗИДЕНТ

призначає

Голова

НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ

; Тимчасовий [ віце-президент

СУДОВА ПАЛАТА.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ |

Обирається по 5 членів | Прем'єр-міністр | від кожної провінції, Внутрішньої '---—- —--—-1 Монголії, Зовнішньої Монголії Міністри і Тібету, а від Цінхая — 1

ституції було сказано: «Китайська Республіка утворюється народом Китаю». Управління Республікою здійснюватиметься «через Національні збори, Тимчасового президента, Кабінет Міністрів і Судову палату» (ст. 4). Конституція базувалася на принципі розподілу влади, відповідальності Кабінету міністрів перед парламентом.

Третього квітня 1912 року президент Сунь Ятсен подав у відставку. Його заступив на цій посаді Юань Шикай. Національні збори з Нанкіна переїхали до Пекіна, туди було перенесено і столицю.

У цей час відбувається перегрупування демократичних сил китайського суспільства. Тунминхой, соціальний склад якого значно змінився за рахунок включення представників китайської буржуазії і частини поміщиків, зливається з деякими іншими-організаціями революційних демократів І ліберальної буржуазії в єдину партію під назвою Гоміньдан (Національна партія).

Коли у квітні 1913 року в Пекіні відкрився парламент, сформований на основі виборчого закону 1812 року, більшість місць у ньому отримав Гоміндан, але владу захопив Юань Шикай, який установив у країні військову диктатуру. Зміцнивши свою владу. Юань Шикай зробив спробу відновити в Китаї монархічний режим, однак його смерть завадила здійснити цей план.

265

Частина третя

Історія держави і права Нового часу

Таким чином, Сіньхайська революція 1911-1913 років привела до повалення маньчжурської династії Цин і встановлення республіканської форми правління. Однак революція не ліквідувала феодального тиску, не покінчила з засиллям колонізаторів, які ще в більших масштабах продовжували грабувати Китай.