2.2. Об’єкти та інститути права інтелектуальної власності

Міжнародні договори та національне законодавство України встановили умови, за яких результатам творчої інтелектуальної діяльності буде надаватися правова охорона. В основі цього поділу лежать принципи виникнення права інтелектуальної власності: одні результати творчої діяльності охороняються на підставі факту їх створення і втілення в певній формі (твори літератури, науки, мистецтва), інші – на підставі встановлення оригінальності їх змісту (винаходи, корисні моделі і промислові зразки). Тому перші стають об’єк­тами правової охорони за умови набуття зовнішньої форми, придатної до відтворення та сприйняття іншими осо­бами. Правова охорона другої групи результатів виникає на підставі охоронного документа, що видається після пере­вірки об’єкта на відповідність умовам правової охорони або ж державної реєстрації.

Загальний перелік об’єктів права інтелектуальної влас­но­сті закріплений у пункті viii ст. 2 Стокгольмської конвенції про заснування ВОІВ 1967 р., Угоді ТРІПС 1994 р., Цивіль­ному кодексі України.

Стокгольмська конвенція передбачає відкритий перелік об’єктів інтелектуальної власності. Це зумовлює можливість нормативного регулювання нових об’єктів інтелектуальної влас­ності. Такі нові об’єкти повинні спочатку отримати визнання в законодавстві ряду країн світу, а після цього вони можуть бути визнані на міжнародному рівні.

У ст. 420 ЦК України встановлений закритий перелік об’єк­тів інтелектуальної власності. Надання правової охо­ро­ни новим об’єктам інтелектуальної власності можливе шляхом внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України для розширення цього переліку.

До об’єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компі­ляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські про­по­зиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), геогра­фічні зазначення; комерційні таємниці.

Умовно об’єкти інтелектуальної власності класи­фіку­ються на два інститути: перший – авторське право і суміжні права, другий – право промислової власності.

Зупинимося детальніше на кожній з груп цих об’єктів.

Авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові права на твори літератури, науки і мистецтва, та прирівняні до них комп’ю­терні програми і бази даних. Суміжне право – це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові права на виконання творів, фонограми, відеограми, програми організацій мовлення. Умови охороно­здат­ності і правовий режим об’єктів цього інституту закріплені в гл. 36, 37 ЦК України та Законі України «Про авторське право і суміжні права».

Інститут промислової власності становить три групи об’єктів прав інтелектуальної власності: патентні права, права на нетрадиційні об’єкти, права на засоби інди­відуалі­зації учасників цивільного обігу. Приналежність цих трьох груп прав до єдиного поняття «промислова власність» під­креслює їх головне завдання – сприяти розвитку вироб­ництва і торгівлі.

Патентне право – це сукупність правових норм, які регу­люють особисті немайнові та майнові права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Права на нетрадиційні об’єкти – це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові права на компонування (топологію) інтегральних мікросхем, раціона­лізаторську пропозицію, сорти рослин, селекційні досягнення у тваринництві, секрети виробництва (ноу-хау). Щодо ноу-хау, то слід зазначити, що за природою такий об’єкт не­мож­ливо виокремити і тому єдиний спосіб їх ідентифіка­ції – це збереження конфіденційності, і ця конфіденційність одно­часно є змістом правової охорони. Тому такий об’єкт як ноу-хау може належати до будь-якої групи залежно від форми.

Права на засоби індивідуалізації учасників – це сукуп­ність правових норм, які регулюють підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин, що реалізуються в сфері виробництва, торговельного обігу, виконання робіт, надання послуг тощо. До них відносять комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення.

Окремий об’єкт інтелектуальної власності – наукове відкриття, оскільки на нього не виникає виключного права і об’єктом він називається умовно. Це сукупність правових норм, які регулюють відносини між фізичними, юридичними особами та державою з приводу придбання, використання, розпорядження та охорони засобів індивідуалізації юридич­ної особи і результатів її діяльності.