4.4. Міжнародні організації у сфері інтелектуальної власності

Система міжнародних договорів про охорону прав інте­лек­туальної власності об’єднується та вдосконалюється в межах Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Світової організації торгівлі та інших організацій.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) заснована у 1970 р. у межах Стокгольмської конвенції 1967 р.

Мета функціонування цієї організації – створення єди­но­го світового центру організації міжнародного співробіт­ництва у сфері охорони інтелектуальної власності та взаємо­дія ВОІВ з іншими міжнародними організаціями.

З грудня 1974 р. ВОІВ є спеціалізованою установою ООН і підтримує тісні зв’язки з Програмою розвитку ООН та ЮНЕСКО, що дозволяє ВОІВ здійснювати ряд міжнародних проектів із залученням коштів цієї організації. Високий між­народний авторитет ВОІВ проявляється в тому, що жоден національний закон у сфері промислової власності в світі за останні 16 років на приймався без попередньої консультації з ВОІВ.

ВОІВ підтримує контакти із міждержавними організа­ці­ями, у функції яких входить охорона промислової влас­но­сті, зокрема, зі всіма регіональними патентними систе­мами, а також більше, ніж із 100 неурядовими організаціями, серед яких:

• Міжнародна торговельна палата (ICC);

• Міжнародна асоціація по охороні промислової власності (AIPPI);

• Міжнародна федерація винахідницьких асоціацій (IFIA);

• Міжнародна федерація повірених у галузі промисло­вої власності (FICPI );

• Комітет національних інститутів патентних повіре­них (CNIPA);

• Союз європейських спеціалістів, що практикують у галузі промислової власності (VEPIP).

Участь у Конвенції ВОІВ дозволяє відповідній державі залучатися до міжнародної співпраці в галузі інтелектуальної власності в початковій та загальній формі, але не надає громадянам та юридичним особам цих держав жодних пільг при патентуванні їх винаходів, крім тих, які визначені в угоді.

Членство ВОІВ оформлюється здаванням на охорону ратифікаційної грамоти або акта про приєднання Генераль­ному директору ВОІВ у Женеві.

На сьогодні членом ВОІВ є більше 150 держав, у тому числі Україна.

Керівні органи ВОІВ:

• Генеральна асамблея, яка складається із представників країн-учасниць, по одному представнику від уряду кожної держави. При цьому держави обов’язково повинні бути членами Бернського та Паризького союзів;

• Конференція – складається із представників урядів кожної держави – члена ВОІВ, незалежно від того, чи є держава учасницею Бернського та Паризького союзів;

• Координаційний комітет – складається із представ­ни­ків держав, які є членами Виконавчого комітету Паризь­кого союзу або Бернського союзу, або обох одночасно. Виконує адміністративні функції;

• Міжнародне бюро ВОІВ функціонує з 1970 р. і є пра­во­наступником створених у 1983 р. Об’єднаних міжнарод­них бюро по охороні інтелектуальної власності (БІРПІ), які в свою чергу були наступниками Міжнародного бюро Паризь­кого союзу та Міжнародного бюро Бернського союзу. Виконує функції Секретаріату ВОІВ.

Основні напрями діяльності ВОІВ :

• реєстраційна діяльність – полягає у наданні прямих послуг особам, які подають заявки на права промислової власності чи власникам цих прав. У ВОІВ обробляються міжнародні заявки згідно з Договором про патентну коопе­рацію, а також міжнародна реєстрація товарних знаків та промислових зразків. Така діяльність, як правило, фінан­су­єть­ся за рахунок мита, яке сплачують заявники, що становить приблизно половину бюджету ВОІВ;

• сприяння міжнародному співробітництву у сфері уп­рав­ління інтелектуальною власністю – полягає у розпо­ряд­женні збірниками патентних документів, які використо­ву­ються для патентного пошуку і складання довідок, та ство­ренні спро­ще­них способів отримання інформації, яку вони повинні містити; підтриманні та оновленні міжнарод­них систем кла­си­фікації; складання статистичних зведень; регіона­льному вивченні промислової власності та контролі за дотриманням законодавства про авторське право;

• матеріальна (програмна) діяльність ВОІВ – полягає у сприянні широкому ухваленню державами-учасницями світової співдружності існуючих договорів, оновленні, у разі потреби цих договорів шляхом їх перегляду, укладанні нових договорів та організації участі держав у спільній діяльності з їх розвитку;

• допомога країнам, що розвиваються, полягає у спри­ян­ні охороні інтелектуальної власності в кожній країні та в міжнародних відносинах між країнами. Для здійснення цих завдань ВОІВ прийняла ряд спеціальних постійних програм:

  • Постійна програма ВОІВ зі співробітництва з метою розвитку, пов’язаного з промисловою власністю (почала діяти з 1975 р.). Її мета – забезпечити країни, що розвива­ються, безплатними звітами про патентний пошук для встановлення сучасного рівня техніки та іншими послугами в галузі патентної інформації в рамках угод, що складаються ВОІВ та службами з охорони промислової власності розви­нених країн, які сприяють виконанню програми;

  • Постійна програма ВОІВ зі співробітництва з метою роз­витку в галузі авторського права. Цілі програми поля­га­ють у заохоченні в країнах, що розвиваються, творчої діяль­ності в сфері літератури, науки, мистецтва; розпов­сю­дженні в межах компетенції ВОІВ на чесних та розумних умовах творів літе­ратури, науки, мистецтва, аудіозаписів, захищених автор­ським правом та суміжним правом; розроблення і вдо­ско­на­лен­ня законодавства та створення установ для охорони автор­ського права та суміжних прав у країнах, що розви­ваються.

Світова організація торгівлі (СОТ). Становлення сучас­них правових форм міжнародних торговельно-еконо­мічних відносин проходило після Другої світової війни та створення ООН. Однією з цілей діяльності ООН – здійснення міжна­род­ної співпраці з розв’язання міжнародних проблем еконо­мічного характеру. Це зумовило перехід до багато­сто­ронніх форм регулювання правовідносин. У 1947 р. був укла­дений багатосторонній торговельний договір – Генераль­на угода по тарифам і торгівлі (ГАТТ) – на базі якого у 1995 р. була створена Світова організація торгівлі – СОТ (Маракесська угода про створення Світової організації торгівлі 1994 р. – далі Маракесська угода). Серед основних органів СОТ діє Рада по торговим аспектам прав інтелектуальної власності, яка обслу­говує Угоду ТРІПС (Додаток до Маракесської угоди).

Ініціативу щодо укладання Угоди ТРІПС висловили про­мислово розвинуті країни, які зазнавали значних збитків від конкуренції контрафактних товарів, особливо з країн, що розвиваються.

«Одно из огромных преимуществ этого соглашения состоит в том, что оно предусматривает значительно более четкий механизм урегулирования споров, который позволяет нам более эффективно контролировать, как наши партнеры соблюдают меры, обеспечивающие открытый доступ на свои рынки, участниками которых все мы являемся» (Коментар до Угоди ТРІПС). Особливість ТРІПС полягає в тому, що він не дублює вже існуючі міжнародні норми у сфері інтелек­туаль­ної власності, а посилається на них, зокрема, на Паризьку конвен­цію 1883 р., Бернську конвенцію 1886 р., Римську кон­венцію 1951 р. та Договір з інтелектуальної власності стосов­но інтегральних мікросхем (ст. 2). Це зобов’язує держа­ви-учас­ниці Угоди ТРІПС виконувати положення зазначених між­народних договорів, незалежно від того, чи є держава учасницею цих союзів, чи ні.

Регулювання відносин у межах ТРІПС поширюється на авторські та суміжні права, товарні знаки, географічні зазна­чення, промислові зразки, винаходи, топології інтегральних мікросхем, охорону закритої інформації і контроль за конку­рентною практикою через договірні ліцензії.

Головні питання, які регулює Угода ТРІПС:

• порядок застосування основних принципів міжнародних відносин з питань торгівлі та дотримання прав інтелек­туальної власності. Ці принципи походять з прин­ципів діяльності СОТ, до них належить: принцип національ­ного режиму та принцип найбільшого сприяння;

• сфери та порядок забезпечення заходів з охорони прав інтелектуальної власності;

• порядок вирішення спорів з питань інтелектуальної влас­но­сті між учасниками СОТ;

• охорона прав інтелектуальної власності на територіях інших держав;

• контроль за дотримання положень ТРІПС;

• спеціальні заходи охорони прав інтелектуальної власності.

Крім універсальних багатосторонніх угод у сфері інте­лектуальної власності, функціонують регіональні угоди з охорони промислової власності.

Європейська патентна організація (ЄПО) заснована на підставі Мюнхенської конвенції про видання європейського патенту 1973 р. Передбачає для будь-яких країн отримувати патент на винаходи з правом у тих країнах, у яких заявник висловив бажання підтримувати патент. Заявка подається в Мюнхені або в Гаазі.

У 1975 р. у Люксембурзі була ухвалена Конвенція про європейський патент для Спільного ринку (Конвенція про патент Співдружності). Завдяки цій Конвенції «Європейський патент» означає «букет» національних патентів. Таким патен­там надається національний режим у країнах-учасницях.

У межах ЄПО функціонує заснований в 1977 р. Інститут професійних представників (ЕРІ), який виконує функції постійної професіональної асоціації і міжнародної корпорації з питань законодавства у межах ЄПО. Діяльність ЕРІ спря­мо­вана на співробітництво у сфері підвищення квалі­фікації спеціалістів з питань охорони промислової власності.

У межах Європейського Союзу з 1996 р. функціонує Товариство по товарним знакам (СТМ) для гармонізації національних законів країн ЄС з питань охорони знаків для товарів та послуг з метою встановлення правил для спро­щення і полегшення процедури міжнародної реєстрації знаків для країн-учасниць. Установлені єдині правила складання заявки, проведення експертизи та реєстрації знаків, а також порядку сплати зборів, які діють на території держав ЄС. Заявки подаються у компетентне національне патентне відомство країн-учасниць, у Відомство по гармонізації внут­ріш­нього ринку (ОНМІ), або у Відомство по товарних знаках країн Бенілюксу.

Особливе значення для України має Угода про засну­ван­ня Міждержавної ради з охорони промислової влас­ності, підпи­сана у 1993 р. країнами колишнього СРСР, яка є спро­бою створити міждержавну систему охорони промислової власно­сті.

Євразійська патентна організація з Адміністративною Радою заснована шляхом підписання Євразійської патентної конвенції 1994 р., штаб-квартира яка знаходиться у Москві. Видає євразійський патент на винаходи, який діє на території країн-учасниць. Видача зумовлена відповідними матеріально-технічними нормами, які містяться в Конвенції. Строк дії євразійського патенту – 20 років з дати подання заявки. Процедурні норми передбачають подання заявки через національні патентні відомства.

У Євросоюзі проводиться робота в межах спеціальної Конвенції 1975 р. у напрямі створення єдиного патенту Євро­союзу в координації з Європейською патентною органі­за­цією. Тісні зв’язки встановлені з патентними відомствами США та Японії.

У країнах Бенілюксу також створені єдині центри для реєстрації та захисту промислових зразків і торговельних марок.

На Африканському континенті діють такі регіональні організації:

• Африканська організація інтелектуальної власності (Камерун). Була створена згідно з підписаною в 1977 р. Бангійською угодою для франкомовних країн Центральної і Західної Африки. Відповідно до цієї угоди було створене єдине патентне відомство та ухвалене єдине для країн-учас­ниць законодавство у сфері захисту промислової власності;

• Африканська регіональна організація промислової власності (Зімбабве), у межах якої створене єдине Відомство промислової власності англомовних країн Африки з метою видачі патентів за єдиною процедурою і на підставі єдиних вимог до заявок на винаходи. Ця система не передбачає видачі єдиного патенту, а патенти, які видаються Відомством, мають у країнах-учасницях силу національних охоронних документів.