9.3. Етапи процедури оцінки

Оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності відбу­ва­ється на договірних відносинах між суб’єктом оціночної діяльності та замовником оцінки. Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багато­сто­роннього договору крім замовника оцінки стороною дого­вору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб’єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються обмеження, зазначені в ст. 8 цього закону.

Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:

• зазначення майна, що підлягає оцінці;

• мета, з якою проводиться оцінка;

• вид вартості майна, що підлягає визначенню;

• дата оцінки;

• строк виконання робіт з оцінки майна;

• розмір і порядок оплати робіт;

• права та обов’язки сторін договору;

• умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

• відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

• порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

Основні етапи проведення оцінки наведені на рис. 9.1⁷³.

Рис. 9.1. Процедура оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності

Ідентифікація прав на об’єкти інтелектуальної власності. Під час проведення оцінки майнових прав інте­лек­туальної власності встановлюються обставини та визнача­ються обмеження, пов’язані з особливостями таких об’єктів і сфери їх застосовування.

Під час обстеження об’єкта права інтелектуальної влас­но­сті, яке проводиться з метою його ідентифікації, з’ясову­ється наявність матеріального носія об’єкта та документів, що засвідчують майнові права інтелектуальної власності і факт видачі дозволу на використання об’єкта права інтелек­туаль­ної власності. До таких документів належать:

• патент (деклараційний патент) – для винаходів, корис­них моделей, промислових зразків, сортів рослин, порід тварин;

• авторське свідоцтво СРСР на винахід (у разі, коли не закінчився двадцятирічний строк дії авторського свідоцтва, починаючи з дати подання заявки на винахід);

• свідоцтво – для торговельних марок (знаків для това­рів і послуг), компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

• договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

• ліцензійний договір;

• договір комерційної концесії;

• договір про трансфер технологій;

• інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності;

• виписка з відповідних державних реєстрів;

• інші документи, пов’язані з ідентифікацією майнових прав інтелектуальної власності.

Крім цього, для оцінки інтелектуальної власності необхідні такі документи:

1. опис об’єкта інтелектуальної власності;

2. опис підприємства, що використовує цей об’єкт, копії договорів на передачу права на використання ОІВ;

3. відомості про аналоги об’єкта інтелектуальної влас­но­сті, що оцінюється (відмінності об’єкта від його аналогів);

4. відомості про витрати на створення і рекламу об’єкта інтелектуальної власності;

5. відомості про продаж об’єктів, проведених з вико­ри­станням оцінюваного об’єкта інтелектуальної власності (фінансові показники, споживачі, конкуренти, тери­то­ріальна диверсифікація продажів);

6. бізнес-плани розвитку підприємства;

7. маркетингові дослідження ринку, де використовуються ОІВ;

8. правостановлюючі документи на об’єкт інтелек­туаль­ної власності (патент, свідоцтво і т.п.);

9. відомості про платежі, що підтверджують реєстрацію і підтримку в силі об’єкта інтелектуальної власності.

Визначення мети оцінки. Оцінка майнових прав на об’єк­ти інтелектуальної власності, як правило, поводиться з метою:

• визначення вартості прав на ОІВ, що вносяться до статутного капіталу;

• визначення вартості виключних прав, що передаються на основі договору уступки прав чи ліцензійного договору;

• визначення розміру компенсації, яку необхідно випла­тити правовласнику за порушення його виключних прав;

• при передачі ОІВ під заставу з метою отримання кредиту;

• при банкрутстві підприємства з метою задоволення позовів кредиторів;

• інші цілі.

Вибір бази оцінки. База оцінки – це комплекс мето­дич­них підходів, методів та оціночних процедур, що відпо­віда­ють певному виду вартості майна. Для визначення бази оцінки вра­ховується мета оцінки та умови використання її результатів.

Різноманітність цілей проведення оцінки зумовлює наяв­ність різних видів вартості ОІВ. Серед усіх типів вартості, застосовуваних в оціночній діяльності, тільки деякі можуть бути застосовані до інтелектуальної власності й інших нематеріальних активів, причому з цілим рядом обмежень.

Ринкова вартість (активу) – грошова сума, за яку від­був­ся б продаж активу на дату оцінки зацікавленим продавцем зацікавленому покупцю в результаті комерційної угоди після проведення належного маркетингу, при якій кожна зі сторін мала би всю необхідну інформацію. Ст. 3 Національного стандарту оцінки 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», визначає ринкову вартість як  вартість, за яку можливе відчуження об’єкта  оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Поняття «ринкова вартість» у цьому контексті може бути застосоване до інтелектуальної власності. Наприклад, оцінка патентів і ліцензій для продажу – це визначення їхньої ринкової вартості. При визначенні ринкової вартості майно­вих прав інтелектуальної власності слід ураховувати:

1. нематеріальний, унікальний характер об’єкта оцінки;

2. фактичне використання ОПІВ, майнові права на який оцінюються;

3. можливі галузі та сфери його використання, найбільш вірогідну ємність і частку, яку він може займати на ринку, витрати на виробництво і реалізацію продукції, що виготов­ляється з використанням ОПІВ, об’єм і структуру інвестицій, необхідних для освоєння і використання ОПІВ у тій або іншій галузі чи сфері діяльності;

4. ризики освоєння і використання ОПІВ у різних галу­зях чи сферах діяльності, зокрема ризики недосягнення тех­нічних, економічних, експлуатаційних і екологічних показ­ників, ризики недобросовісної конкуренції та інші;

5. стадії розроблення і освоєння ОПІВ;

6. можливість отримання і ступінь правової охорони;

7. обсяг переданих прав та інші умови договорів про створення за замовленням і використання ОПІВ та інших договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об’єкти;

8. розмір та умови виплати винагороди за використання ОПІВ;

9. інші чинники, що мають суттєвий вплив на вартість майнових прав інтелектуальної власності.

До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтво­рення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість лік­відації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквіда­ційна вартість, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші види, порядок визначення яких установлюється окре­ми­ми національними стандартами.

Неринкові види вартості як база оцінки визначаються за допомогою методів та оціночних процедур, які ґрунтуються на результатах аналізу корисності або призначення об’єкта оцінки, а також вивченні впливу умов використання або способу відчуження об’єкта оцінки. Для визначення неринко­вих видів вартості як бази оцінки використовується інфор­мація про подібне майно в частині, в якій вона від­повідає вимогам, що висуваються до певного неринкового виду вартості. Неринкові види вартості переважно визначаються на основі інформації щодо угод, які укладалися з умовами та обмеженнями, подібними до мети, з якою проводиться оцінка.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) як база оцінки визначається із застосуванням витратного підходу і використовується для проведення оцінки спеціалізованого майна, у тому числі для ведення бухгалтерського обліку з метою визначення його справедливої вартості згідно з поло­женнями (стандартами) бухгалтерського обліку. Якщо умови угод щодо спеціалізованого майна, для укладання яких про­водиться оцінка, відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості, залишкова вартість замі­щення (відтворення) може дорівнювати їх ринковій вартості. Визна­чення вартості у використанні полягає у про­веденні оцінки об’єкта без урахування принципу найбільш ефективного вико­ристання. Вартість у викори­станні визначається для об’єк­тів оцінки, до яких планується подальше викори­стання специфічним заплано­ваним або існуючим способом.

Вартість ліквідації розраховується як сума доходів, які очікується отримати від реалізації об’єкта оцінки як єдиного цілого або його складових, виходячи з принципу найбільш ефективного використання за вирахуванням очіку­ваних витрат, пов’язаних з такою ліквідацією. У разі, коли за резуль­татами розрахунків вартість ліквідації становить від’ємну величину, її значення встановлюється у розмірі 1 грн. Інвестиційна вартість (активу) – вартість активу для конкретного  інвестора чи групи інвесторів при визначених цілях інвестування. Ст. 25 Національного стандарту № 1 зазначає, що «інвестиційна вартість об’єкта оцінки  викори­сто­вується з метою врахування умов угоди, у зв’язку з  укладанням якої проводитися оцінка, у частині необхідності додаткового інвестування  або  виконання  інших вимог,  що потребує додаткових матеріальних витрат».

Поняття «інвестиційна вартість» може застосовуватися щодо прав на ОІВ у випадку їхнього внесення як внесок у статутний капітал новоствореного підприємства. Разом з тим, його не слід плутати з поняттям ринкової вартості інвестова­ного майна (у цьому випадку – з ринковою вартістю майно­вих прав на ОІВ, внесених як внесок). Під час визна­чення інвестиційної вартості у звіті про оцінку майна аналізуються умови продажу (інвестування) та їх відмінність від типових умов продажу подібного майна на ринку, вплив зазначених умов на формування його вартості, у тому числі виходячи з принципу найбільш ефективного використання.

Інформаційними джерелами, що дають змогу врахувати зазначені умови, можуть бути бізнес-план, проектно-кошто­рисна документація та документи, які підтверджують вико­нання певних робіт, результати аналізу впливу додатко­вих умов інвестування у процесі продажу.

У разі продажу майна у строк, який є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, переважно визна­чається його ліквідаційна вартість, якщо інше не передбачено законодавством. Для використання ліквідаційної вартості як бази оцінки необхідно проводити додаткове дослідження відповідності умов продажу об’єкта оцінки, для якого прово­диться оцінка, типовим для ринку умовам продажу подібного майна. Визначення ліквідаційної вартості здійсню­ється на основі інформації щодо подібних угод з подібним майном.

Одним із способів визначення ліквідаційної вартості є застосування до визначеної ринкової вартості об’єкта оцінки знижувальних коефіцієнтів у порядку, встановленому законо­давством, з метою стимулювання попиту потенційних покуп­ців до придбання об’єкта оцінки. Під час встановлення ліквіда­ційної вартості оцінювач повинен додатково визна­чити ринкову вартість об’єкта оцінки та зазначити у звіті про оцінку майна свої застереження щодо використання резуль­татів такої оцінки. Наступні етапи процедури оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності характеризують методику оцінки, яка буде розглянута далі.

Завершальна стадія оціночного процесу – складання та презентування результатів оцінки в акті (звіт) про оцінку. Звіт про оцінку майнових прав може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку, що складається у повній формі, повинен містити:

• опис об’єкта оцінки, який дає змогу його іденти­фікувати;

• дату оцінки та дату завершення складання звіту, а за потреби – строк дії звіту та висновку про вартість прав від­по­відно до вимог законодавства;

• мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки;

• перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка;

• перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;

• виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;

• опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки;

• висновки щодо аналізу існуючого використання та най­більш ефективного використання об’єкта оцінки;

• виклад змісту застосованих методичних підходів, ме­то­дів та оціночних процедур, а також відповідних роз­ра­хунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майнових прав;

• письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об’єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду – відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майнових прав під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об’єктив­ності оцінки майна і висновку про його вартість;

• висновок про вартість майнових прав;

• додатки з копіями всіх вихідних даних, а також за потреби – інші інформаційні джерела, які роз’яснюють і під­тверджують припущення та розрахунки. Звіт про оцінку майна дозво­ля­ється складати у стислій формі у разі доопра­цювання (актуалізації) оцінки об’єкта оцінки на нову дату оцінки, а також в інших випадках, визначених відповідними національ­ними стандартами. У звіті про оцінку, складеному у стислій формі, повинні зазначатися етапи проведення неза­лежної оцінки майнових прав, здійснені оціночні процедури, міститися висновок про вартість, а також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація.