9. Об’єктом ліцензійного договору є:

1. право на об’єкт промислової власності, що охороняється законом і передається ліцензіату;

2. об’єкт промислової власності;

3. правомочності, які випливають з виключного права, що охороняється зако­ном, на об’єкт промислової власності, і передаються ліцензіату;

4. інший варіант.

10. Укладання договору про передачу права власності на об’єкт промислової власності означає:

1. передачу власником охоронного документа права влас­но­сті на об’єкт промислової власності будь-якій особі, яка стає його правонаступником;

2. перехід виключного права на використання об’єкта промислової власності до нової юридичної або фізичної особи;

3. перехід права на дозвіл або заборону використовувати об’єкт промислової власності іншими особами до нової юридичної або фізичної особи;

4. перехід усіх прав на використання об’єкта промислової власності до нової юридичної або фізичної особи.

Розділ 9 оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної вартості

Мета вивчення – опанувати процедури та методику оцінки майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Основні питання

9.1. Принципи вартісного оцінювання об’єктів інтелек­туаль­ної власності.

9.2. Оцінка майнових прав інтелектуальної власності як вид діяльності, її регулювання та нормативне забезпечення.

9.3. Етапи процедури оцінки.

9.4. Методика оцінки вартості майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Ключові слова та поняття: оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності, принципи оцінки, процедура оцінки, оціночна діяльність, підходи і методи оцінки, звіт з оцінки.

Після вивчення теми студенти повинні вміти:

• характеризувати принципи оцінки майнових прав;

• аналізувати законодавчі та нормативні акти з оцінки;

• визначати підходи і методи оцінки прав інтелектуальної власності.

9.1. Принципи вартісного оцінювання об’єктів інтелектуальної власності

Згідно з ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-III від 12 липня 2001 р. (далі – Закон України про оцінку) оцінка майнових прав – це процес визначення їх вартості відповідно до процедур, визначених положеннями (національними стандартами), затвердженими Кабінетом Міністрів України, методиками та іншими нормативно-право­вими актами, затвердженими Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Експертна оцінка майнових прав – це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об’єкти в матеріальній формі, будівлі і споруди (включаючи їх не­від’ємні частини), машини, устаткування транспортні засоби та ін.; паї, цінні папери; нематеріальні активи, зокрема, об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визна­ються будь-які права, пов’язані з майном, що відрізняються від права власності, зокрема, права, які є складовими права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на здійснення діяль­ності використання природних ресурсів та ін.) і права вимоги.

Слід зауважити, що оцінці підлягають не самі об’єкти інтелектуальної власності, а права на них. Тобто предмет оцінки є майнове право на об’єкти інтелектуальної власності. Оцінка майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності проводитися з дотриманням принципів, визначених законом про оцінку, зокрема, корисності, попиту і пропону­вання, заміщення, очікування, граничної продуктив­ності внеску, найбільш ефективного використання.

Принцип корисності ґрунтується на тому, що майно (майнове право) має вартість тільки за умови корисності його для потенційного власника або користувача. Під корисністю слід розуміти здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певного часу. З метою визначення корисності під час оцінки:

• розглядається корисність окремого майна у складі об’єкта оцінки як складова корисності об’єкта оцінки в ціло­му та корисність майна як окремого об’єкта оцінки;

• ураховується сучасний стан використання об’єкта оцінки, що може не відповідати його можливому найбільш ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об’єкти оцінки стають тимча­сово зайвими, використовуються з іншою метою або не використовуються;

• прогнозується можливий вплив соціально-економіч­них та інших чинників на зміни в корисності об’єкта оцінки;

• оцінюються витрати на поліпшення об’єкта оцінки з урахуванням впливу цих витрат на збільшення його ринкової вартості.

Принцип попиту та пропонування відображає спів­від­но­шення пропонування та попиту на подібні об’єкти оцінки. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки вра­ховуються ринкові коливання цін на подібні права та інші чинники, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібні об’єкти.

Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання об’єкта оцінки не сплачується сума, більша від мінімальної ціни об’єкта такої ж корисності, який продається на ринку.

Принцип очікування передбачає, що вартість об’єкта оцін­ки визначається розміром економічних вигод, які очіку­ються від володіння, користування, розпоряджання ним.

Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає врахування впливу на вартість об’єкта оцінки таких чинників як праця, управління, капітал, що є пропорційним їх внеску у загальний дохід. Вплив окремого чинника вимірюється як частка вартості об’єкта оцінки або як частка вартості, на яку загальна вартість об’єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.

Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об’єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефек­тивним використанням розуміється використання майно­вих прав, у результаті якого вартість об’єкта оцінки макси­ма­льна. При цьому розглядаються тільки ті варіанти вико­ри­стан­ня майнових прав, які є технічно можливими, дозволе­ними та економічно доцільними.

При оцінюванні об’єктів інтелектуальної власності слід ураховувати, що вони нематеріальні за своєю сутністю, їх вартість неможливо оцінити за допомогою традиційного інструментарію. Не існує єдиної методики їх оцінки через унікальність кожного з них та умов використання.

Відповідно до конкретних вимог усю сферу діяльності з оцін­ки інтелектуальної власності можна розділити на три блоки:

1) корпоративні трансакції, до яких належать погли­нання і злиття підприємств, розширення бізнесу на основі франшизи (комерційної концесії), створення дочірніх струк­тур з внесенням вкладу до статутного капіталу та ін.;

2) продаж патентів та ліцензій;

3) відшкодування збитків від порушення виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності.