2.4. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності

Правові норми щодо охорони інтелектуальної власності закріплюють принцип правової охорони інтелектуальної власності – ніхто не має право використовувати об’єкт інте­лек­туальної власності без дозволу правоволодільця, тому будь-яке порушення використання об’єкта є порушенням закону, а особа, яка здійснила таке порушення, – порушником закону.

Цей принцип стосується лише нематеріальних прав інте­лектуальної власності і не стосується товарів, у яких ці об’єкти втілені. Порушник неправомірно використовує об’єкт інтелектуальної власності.

Право на захист, закріплене ст. 15 ЦК України, дає юридичні можливості кожній особі, цивільні права якої пору­шені, оспорювати або вимагати визнати за нею певні права.

Право на захист – це надана уповноваженим особам мож­ливість застосовувати правоохоронні заходи для попе­ре­дження самого порушення або відновлення порушених прав¹⁴.

У юридичній літературі виділяють три підходи до розуміння права на захист:

1) право на захист – це окрема правомочність, що вхо­дить до складу матеріального суб’єктивного права;

2) право на захист – це суб’єктивне цивільне право, що виникає з моменту порушення іншими матеріального суб’єк­тивного права;

3) право на захист є виключно процесуальним правом.

Захист права інтелектуальної власності – сукупність заходів, спрямованих на поновлення або визнання права інтелектуальної власності та захисту інтересів їх власників при порушенні або оспорюванні їх прав.

Щодо порушників прав інтелектуальної власності в основ­ному використовують термін «контрафактний товар». Контрафактний товар – це будь-який товар, вироблений без дозволу правоволодільця об’єктів інтелектуальної власності, втілений у цьому товарі.

Існує багато контрафактних товарів, у яких неправо­мір­но втілені об’єкти, що охороняються: авторського та суміжного права, патентного права, маркетингові зазначення.

Слід зазначити, що термін «контрафактний товар» у національному законодавстві використовується щодо това­рів, які неправомірно відтворені в межах авторського та суміж­ного права.

Відповідно до чинного законодавства, товари, в яких утіле­ний об’єкт авторського чи суміжного права, визнаються контрафактними, якщо вони відтворені, опубліковані і (або) роз­повсюджувані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну тери­торію України без згоди автора чи іншого суб’єкта автор­ського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Крім того, були використані будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав або були підроблення, зміна чи вилу­чення інфор­мації, зокрема в електронній формі, про управ­ління пра­вами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміж­них прав чи особи, яка здійснює таке управління (ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»). Правопорушеннями такі дії визнаються і Договором ВОІВ по авторському праву та Договором ВОІВ по вико­нанню і фонограмам.

Для зняття або обходу технічних засобів захисту вико­ристо­вуються протизахисні прилади – будь-який технічний прилад або комп’ютерна програма, призначені для знищення будь-якого технічного захисту товарів, у яких утілений об’єкт інтелектуальної власності.

На міжнародному рівні правові норми щодо технічних засобів захисту об’єктів інтелектуальної власності сфор­мульо­вані у ст. 11 Договору ВОІВ по авторському праву.

Умовою захисту є те, що особа, яка здійснює такі дії, знає або має досить підстав, щоб знати, що такий прилад або послуга використовуються або будуть використані для усу­нен­ня технічного захисту об’єктів авторського або суміжного права.

Міжнародні норми з охорони об’єктів інтелектуальної власності технічними засобами захисту означають, що товари, в яких утілений об’єкт авторського або суміжного права без дозволу права володільця за допомогою проти­захис­тих при­ладів, послуг, засобів, перебувають поза зако­ном. Отже, вироб­ництво продукції таким шляхом є цивільним чи кри­міна­льним правопорушенням.

У результаті такий захист опинився недієвим та в пев­них випадках суперечив самим міжнародним договорам. Наприклад, захист компанії «Sony XCP». Причина більшості порушень прав інтелектуальної власності має економічний характер. Монопольний характер права ІВ породжує пору­шення цього права.

Порушення прав на маркетингові зазначення. Ці пору­шення мають лише економічні причини. Збитки нано­сяться всім учасникам цивільного обігу. Основна причина – зави­щені ціни на монопольну продукцію законних виробників.

Порушення патентних прав. Можна виділити декілька економічних причин порушень патентних прав: небажання патентоволодільця надавати ліцензію іншим особам (таке моно­польне становище допускається законодавством, якщо частка участі суб’єкта на ринку не перевищує встановленого максимуму. Якщо патентовласник не використовує протягом визначеного терміну свій патент, інші особи мають право через суд вимагати надання їм примусової ліцензії); висока вар­тість ліцензії (метою встановлення такої ціни є не лише отримання високих доходів, але і ненадання ліцензії конку­рен­там взагалі); неправомірне використання об’єкта конку­рен­тами (це стосується експортних операцій у ту країну, де був отриманий такий патент); вивчення та дослідження об’єкта потенціальними конкурентами (взагалі вивчення і дослі­дження не є порушенням).

Порушення авторського права та суміжних прав. При високих цінах виробник може реалізувати лише обмежений обсяг своєї продукції. Правоволодільці використовують пра­во­ві методи захисту прав, але відмовляються від еконо­мічних методів забезпечення цих прав.

Порушеннями особистих немайнових права є плагіат – порушення прав автора (примушення до співавторства, служ­бове примушення до співавторства, порушення права на захист репутації автора або виконавця, наприклад, при перекладі) та привласнення порушником виключних прав.

Порушення виключних прав в основному вказуються прямо в законі. Ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», у Паризькій конвенції – ст. 9, Бернській конвенції – ст. 13, 16.

Угода TРІПС мала на меті перетворити приватне право інтелектуальної власності на публічне і змусити держави адміністративними та іншими методами забезпечувати інтереси західних правоволодільців. Це робиться за допо­могою засобів із забезпечення інтелектуальної власності (enforcement). Під забезпеченням розуміють дії спеціально уповноважених осіб, які вирішують без суду, що було право­порушення прав ІВ і застосовують «ефективні та тер­мінові заходи» щодо їх усунення.

Способи захисту поділяються на цивільно-правові (визнання права інтелектуальної власності, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його пору­шення, відшкодування збитків, публікація судового рішення, виплата компенсації, вилучення контрафактних примірників, вилучення обладнання та матеріалів), адміністративні (ст. 51-2 КУпАП) та кримінальні (ст. 176, 177, 203-1, 229, 231, 361-1 ККУ).