5.5. Договори у сфері авторського права і суміжних прав

Передача прав на використання твору іншими особами здійснюється на підставі авторського договору (ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Договірна форма дозволяє учасникам інтелектуально-правових відносин деталізувати і максимально захистити як права автора, так і права користувачів авторськими правами.

Авторський договір – це угода автора чи його право­наступника з іншими особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу володіння, користування та розпорядження твором⁴⁵.

Авторський договір є цивільно-правовим, тому на нього поширюються загальні положення про договори та норми зобов’язального права за невиконання правочинів.

За правовою природою авторський договір – дво­сто­ронній, консенсуальний, платний.

Сучасне українське законодавство виходить з принципу свободи авторського договору, відповідно до якого сторони самостійно встановлюють взаємні права та обов’язки, а також інші умови договору. Поряд з цим, законодавство містить ряд умов, які викладені в диспозитивній або імперативній формі. Диспозитивні правила вступають в силу тоді, коли сторони в договорі не врегулювали певні питання, наприклад, права, що передаються на підставі договору, вважаються невиключ­ними, якщо інше не встановлено в договорі. Імперативні норми встановлюють або заборонену поведінку, або зобо­в’я­зання вчинити певні дії.

Класифікацію авторських договорів можна провести за такими критеріями⁴⁶:

• залежно від виду твору, з приводу якого укладається договір, виділяють авторські договори на створення і вико­ри­стання: літературних, музичних, аудіовізуальних, архітек­тур­них та інших творів;

• за предметом договору: договори замовлення, на готовий твір;

• за передачею виключних авторських прав: з повною передачею, з частковою передачею, без передачі. За автор­ським договором про передачу виключних прав покупець стає фактичним володільцем твору. Договір про передачу невик­лючних прав дозволяє використовувати твір разом з іншими особами, які наділені виключними правами;

• за способом використання твору: видавничий, поста­но­вочний, сценарний, про депонування рукопису, худож­нього замовлення та ін. Наприклад, розмноження і тиражу­вання літературних, наукових, музичних творів здійснюється на підставі видавничих договорів, які укладаються між автором і видавництвом.

ЦК України не визнає авторських договорів і містить тільки положення про ліцензійні договори, однакові для використання як у сфері авторського права, так й у сфері промислової власності. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 31) встановив можливість укладати такі основні види договорів: авторський договір на право вико­ристання твору, авторський договір замовлення.

До різновидів зазначених договорів можна віднести:

• договір про передачу права на використання твору (передбачає право автора або його правонаступників нада­вати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами. Договір може перед­бачати передачу виключного права на використання твору або передачу невиключного права використання твору);

• видавничий договір (передбачає передання автором або його правонаступником видавництву науковий чи літе­ра­турний твір, а видавництво зобов’язується опубліку­вати цей твір. Автор передає видавництву виключні чи невиключні права на відтворення та розповсюдження. В договорі може бути передбачена умова про конфіденційність змісту договору);

• договір про депонування рукопису (передбачає вста­нов­лення умов та порядку оприлюднення і подальшого вико­ристання твору, який є цікавим для вузького кола осіб. Об’єкт договору – рукопис статті, огляди, монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій, науково-дослідні роботи. Договір депонування близький до договору схову, по суті це і є передача рукопису на зберігання);

• постановочний договір (передбачає створення і пере­дання видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а організація зобов’язується випустити твір у світ та випла­тити авторську винагороду);

• сценарний договір (передбачає створення і передання кіно-, теле- або організації мовлення сценарій для фільму або телепередачі в обумовлений сторонами строк, а студія зобо­в’я­зується сплатити авторську винагороду. Особливістю цього договору є те, що поряд із правами автора, у режисерів, поста­новників та операторів виникають також авторські і суміжні права на твір);

• договір на створення і використання комп’ютерних програм (передбачає можливість перевідступлення автор­сь­кого договору; визначення типів пер­сональних комп’ю­терів, для яких може бути використана комп’ютерна програма, їх кіль­кість і місцезнаходження; права сторін на по­дальші моди­фікації й удосконалення; кількість виготов­лених копій; забезпе­чення доступу до вихідного коду; порядок викори­стання твору третіми особами; терміни і порядок навчання користувача; інші (особливі) умови, які сторо­ни визнають за необхідне передбачити в автор­ському договорі. Цей договір може включати такі документи: текст договору; технічне зав­дання; технічні умови; календарний план або програму робіт; специфікації; опис використо­вуваного обладнання; угоду між авторами про розподіл винагороди);

• договір художнього замовлення (визначає відносини, пов’язані зі створенням твору обра­зотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом договору є різно­манітні тво­ри образотворчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організацій та приват­них осіб і стають власністю останніх. Володільці придбаних творів вправі роз­по­ряджатися ними на свій розсуд, дотримуючись законо­давства про авторське право);

• договір на використання в промисловості творів деко­ративно-прикладного мистецтва (призначений для уре­гу­лю­вання питань, що ви­никають у зв’язку з тиражу­ванням у промис­ловості оригінальних творів декоративно-при­клад­ного мистецтва. Договір укладається тіль­ки з поза­штат­ними худож­никами підприємств. Автори отримують винаго­роду як за створення твору, прийнятого до використання, так і за подальше його тиражування залежно від обся­гу вико­ристання);

• договір про використання об’єктів суміжних прав (призначений урегульовувати майнові права виконавців, виробників фонограм та відеограм, організацій мовлення. Учасниками цих договорів можуть виступати організації колективного управління майновими правами автора);

• ліцензійні договори про використання творів (гл. 75 ЦК України встановлює порядок передачі виключних прав на твір та використання твору іншими особами. Ліцензійні дого­во­ри передбачають способи використання твору, тобто конкрет­ні права, що передаються за таким договором, строк дії дого­во­ру та визнають територію його чинності, розмір вина­го­роди і порядок визначення за кожний спосіб вико­ристання твору);

• договори про управління майновими правами автора (на практиці управління автором своїми майновими правами на індивідуальній основі не завжди можливе або доціль­не. З іншого боку, правовласник також, як правило, не має можливості самостійно відстежувати використання власних творів (записів), вести переговори про виплату винагороди за таке використання та збирати її. Ці функції взяли на себе організації колективного управління майновими правами⁴⁷).