- •Київський національний торговельно-економічний університет
- •Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу кнтеу заборонено
- •Розділ 6. Правова охорона об’єктів патентного права та нетрадиційних об’єктів промислової власності 201
- •Розділ 7. Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів і послуг 253
- •Передмова
- •Розділ 1 інтелектуальна власність у інноваційному розвитку економіки
- •Основні питання
- •1.1. Становлення інтелектуальної економіки як прояв процесу інтелектуалізації суспільно-господарської діяльності.
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •1.1. Становлення інтелектуальної економіки як прояв процесу інтелектуалізації суспільно-господарської діяльності
- •Різноманітні підходи до визначення постіндустріального суспільства
- •1.2. Інтелектуальний капітал: природа, зміст, структура
- •Трактування поняття «інтелектуальний капітал» у різних літературних джерелах
- •Класифікація інтелектуального капіталу
- •Інтелектуальна діяльність як основа соціально-економічного розвитку суспільства. Види та результати інтелектуальної діяльності
- •Об’єкти інтелектуальної власності за видами діяльності
- •1.4. Економіко-правовий зміст інтелектуальної власності
- •Питання для самоконтролю
- •До характерних ознак інтелектуальної економіки належать:
- •Інтелектуальний капітал – це:
- •Розділ 2 поняття права інтелектуальної власності
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •2.1. Право інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні та його джерела
- •2.2. Об’єкти та інститути права інтелектуальної власності
- •2.3. Суб’єктивні права інтелектуальної власності
- •2.4. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 3 організаційне забезпечення правової охорони інтелектуальної власності в україні
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •3.1. Участь держави у забезпеченні правової охорони інтелектуальної власності
- •3.2. Державні органи у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні
- •3.3. Правовий статус патентних повірених в Україні
- •3.4. Організації колективного управління майновими правами інтелектуальної власності в Україні
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 4 міжнародно-правова охорона прав інтелектуальної власності
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •4.1. Базові поняття міжнародно-правової охорони прав інтелектуальної власності
- •4.2. Міжнародні договори у сфері авторського права і суміжних прав
- •4.3. Міжнародні договори у сфері промислової власності
- •4.4. Міжнародні організації у сфері інтелектуальної власності
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 5 авторське право і суміжні права
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •5.1. Поняття та базові положення авторського права
- •5.2. Об’єкти авторського права
- •5.3. Суб’єкти авторського права. Суб’єктивні права автора
- •5.4. Особливості правової охорони суміжних прав
- •5.5. Договори у сфері авторського права і суміжних прав
- •Елементи авторського договору
- •5.6. Захист авторського права і суміжних прав
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 6 правова охорона об’єктів патентного права та нетрадиційних об’єктів промислової власності
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •6.1. Поняття і базові моделі правової охорони результатів науково-технічної творчості
- •6.2. Об’єкти патентного права. Умови патентоздатності об’єктів
- •6.3. Суб’єкти патентних правовідносин
- •6.4. Оформлення патентних прав. Види патентів
- •6.5. Зміст майнових прав патентоволодільців
- •6.6. Ліцензійні договори
- •Елементи ліцензійного договору
- •6.7. Захист прав патентовласників
- •6.8. Правова охорона нетрадиційних об’єктів промислової власності
- •Питання для самоконтролю
- •Заявка на одержання патенту подається до:
- •Примусова ліцензія на використання запатентованого винаходу видається особі, яка виявляє готовність до використання запатентованого винаходу у виробництві на:
- •Який вид ліцензії не існує?
- •Розділ 7 правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів і послуг
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •7.1. Поняття та базові положення правової охорони засобів індивідуалізації
- •Класифікація засобів індивідуалізації
- •7.2. Об’єкти правової охорони засобів індивідуалізації
- •7.3. Оформлення прав на торговельні марки і зазначення походження товару
- •7.4. Суб’єкти прав на засоби індивідуалізації та зміст суб’єктивних прав
- •7.5. Договори про використання засобів індивідуалізації
- •7.6. Захист прав на засоби індивідуалізації
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 8 комерціалізація інтелектуальної власності
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •8.1. Сутність і механізм комерціалізації прав інтелектуальної власності
- •8.2. Способи комерціалізації прав інтелектуальної власності
- •Розподіл зареєстрованих договорів щодо розпоряджання майновими правами за об’єктами промислової власності
- •Кількість зареєстрованих договорів/ліцензійних договорів стосовно знаків для товарів і послуг
- •Кількість зареєстрованих договорів/ліцензійних договорів стосовно винаходів та корисних моделей
- •8.3. Регулювання процесу комерціалізації прав інтелектуальної власності в Україні
- •Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
- •Питання для самоконтролю
- •Об’єктом ліцензійного договору є:
- •Укладання договору про передачу права власності на об’єкт промислової власності означає:
- •Розділ 9 оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної вартості
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •9.1. Принципи вартісного оцінювання об’єктів інтелектуальної власності
- •9.2. Оцінка майнових прав інтелектуальної власності як вид діяльності, її регулювання та нормативне забезпечення
- •9.3. Етапи процедури оцінки
- •9.4. Методика оцінки вартості майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності
- •Характеристика методів оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності
- •Питання для самоконтролю
- •У межах якого підходу до оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності використовується метод дисконтування грошових потоків?
- •Метод звільнення від роялті найчастіше використовується:
- •Розділ 10 об’єкти інтелектуальної власності в системі бухгалтерського та податкового обліку
- •Основні питання
- •Після вивчення теми студенти повинні вміти:
- •Умови визнання, оцінка та документальне оформлення
- •Формування первісної вартості об’єктів, визнаних нематеріальними активами, залежно від способу їх надходження на підприємство
- •Документальне оформлення нма
- •Зміст «Акт уведення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»
- •Зміст первинного документа «Інвентарна картка обліку об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»
- •Облік руху об’єктів інтелектуальної власності
- •Відображення в бухгалтерському та податковому обліку дослідження, розробки та створення об’єкта інтелектуальної власності працівником підприємства в межах трудових відносин
- •Відображення в обліку замовлення на створення твору із виплатою пашуального платежу без переходу права власності на твір
- •Придбання виключних майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності у фізичної особи
- •Придбання прав на використання винаходу в господарській діяльності
- •Облік амортизації об’єктів інтелектуальної власності
- •Кореспонденція рахунків фінансового обліку нарахування амортизації об’єктів інтелектуальної власності
- •Строки дії права користування нематеріальними активами за групами
- •Облік роялті
- •Методика розрахунку роялті за різними ситуаціями
- •Відображення роялті у бухгалтерському обліку
- •Питання для самоконтролю
- •Відповідно до мсбо 38 «Нематеріальні активи» актив відповідає критерію можливості ідентифікації у визначенні нма, якщо він:
- •Яка проводка відповідає операції «Майнові права на корисну модель визнано нма і введено в експлуатацію»?
- •Придбання та створення нма відображають на рахунку:
- •Показники використання об’єкта інтелектуальної власності
- •11.2. Життєвий цикл об’єкта інтелектуальної власності
- •Управління об’єктом інтелектуальної власності на етапі його створення
- •Управління об’єктом інтелектуальної власності на етапі набуття прав
- •Управління об’єктом інтелектуальної власності на етапі використання прав
- •Управління об’єктом інтелектуальної власності на етапі захисту прав
- •Управління об’єктом інтелектуальної власності на етапі утилізації
- •Маркетинг інтелектуальної власності
- •Функції маркетингу залежно від ролі інтелектуального продукту
- •Товарні знаки і знаки обслуговування
- •Колективні знаки
- •Промислові зразки
- •Географічні вказівки
- •Питання для самоконтролю
- •До основних принципів управління інтелектуальною власністю належать:
- •Додаткова вартість створеного інтелектуального продукту – це:
- •Критеріями оцінювання продуктів інтелектуальної діяльності при проведенні експертизи можуть бути:
- •Комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності може бути здійснена:
- •До етапів життєвого циклу об’єкта інтелектуальної власності належать:
- •Предметний покажчик
- •Список рекомендованих джерел
1.4. Економіко-правовий зміст інтелектуальної власності
Інтелектуальна власність – складна категорія, трактування якої в сучасній літературі передбачає поєднання різних теоретико-методологічних підходів, які в основному зводяться до економіко-правового. Це передбачає, що інтелектуальна власність має двоїстий економіко-правовий характер і розкривається в єдності економічних і юридичних відносин.
Якщо характеризувати юридичний аспект інтелектуальної власності, то її можна визначити як систему законодавчо врегульованих відносин, що виникають при створенні продуктів інтелектуальної праці, володіння, обміну і використання. Юридичне визначення інтелектуальної власності – це система прав щодо літературних, художніх, наукових праць, виконавчої діяльності, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань, комерційних позначень тощо. Отже, інтелектуальна власність – це права на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині кожного володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі.
У рамках економіко-правового підходу інтелектуальна власність розглядається як відносини приналежності, володіння, розпорядження та використання результатів інтелектуальної діяльності. Так само, як і власність на речі, інтелектуальна власність є відносинами привласнення специфічних об’єктів – результатів інтелектуальної діяльності. На відміну від речової власності, інтелектуальна власність означає також особливі відносини привласнення, зумовлені властивостями знання (його невичерпність, незнищеність тощо), – насамперед тотожність відносин володіння та пізнання (можливість привласнення знань одночасно декількома особами, а також їх використання поряд або незалежно від власника тощо).
Наявність автора, творця інтелектуального продукту, ускладнює трактування відносин інтелектуальної власності, які у зв’язку з цим набувають подвійної природи. З одного боку, творці (автори) нематеріального та матеріального об’єктів власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власникові виняткову можливість розпоряджатися ним на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто так само, як і стосовно матеріальних об’єктів (майнове право). З другого боку, поряд із майновим правом є певне духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних), прав що не можуть відчужуватися від нього, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці можна відділити від творця (передати іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця й не може бути передане іншій особі. Підсумовуючи слід підкреслити, що право інтелектуальної промислової власності – це сума тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканність власності тощо).
Економічний зміст відносин володіння, розпорядження та користування проявляється в певних діях суб’єктів інтелектуальної власності, які сприяють отриманню економічних вигід від її використання. Такими діями стосовно об’єктів інтелектуальної власності можуть бути:
їх самостійне використання власником, наприклад, включення об’єктів інтелектуальної власності у власний виробничий процес: створення нового виробництва, чи модернізація на їх основі вже діючого (наприклад, корисна модель, комп’ютерна програма та інші, за допомогою яких удосконалюється процес виробництва);
передача об’єктів інтелектуальної власності в тимчасове використання за певну плату іншим суб’єктам, тобто передача певних дій з об’єктом інтелектуальної власності його власника іншому суб’єкту (наприклад, товарний знак фірми, передається іншій фірмі на ліцензійній основі, яка може певний час використовувати його на своїй продукції; права на публікацію, тиражування творів передаються інший юридичній або фізичній особі);
відчуження (продаж) об’єктів інтелектуальної власності в повне володіння іншому суб’єкту.
Розмежування прав інтелектуальної власності на майнові та особисті немайнові права уможливлює існування відповідних суб’єктів, до яких належать:
творці та автори, які претендують або на повернення понесених витрат, або на прибуток, який буде отриманий у результаті впровадження інтелектуальної творчості. Зазначені суб’єкти можуть творити індивідуально або колективно, вступаючи в різноманітні економічні відносини з суспільством та в суспільстві. Такі відносини мають достатньо складний, суперечливий характер. Продукт творчості (безпосередньо або через обмін) працює на прогрес суспільства. Тому суспільство повинно ефективно забезпечувати зростання творчої активності його членів;
підприємці, які використовують об’єкти інтелектуальної власності з метою отримання доходів. Суб’єкт підприємницької діяльності визнається як суб’єкт відносин інтелектуальної власності, якщо сфера його діяльності – створення інтелектуальних продуктів, або включення у виробничий процес окремих інновацій. Цього ж статусу набувають і соціально-економічні організації (фонди та асоціації), в яких працюють автори службових творів (винаходів);
держава, національні утворення. Держава повинна отримати компенсацію витрат на утримання та підтримку правового інституту інтелектуальної власності через механізм оподаткування вищезазначених суб’єктів. Крім цього, держава може виступати суб’єктом інтелектуального виробництва, коли виступає замовником-інвестором на інтелектуальний продукт, або у контексті інтелектуального потенціалу країни, який виступає як сукупність суми знань, технологій та творчих ресурсів (нагромаджена суспільством інтелектуальна власність). Потенціали зазначених суб’єктів не однакові, а також і способи реалізації своїх прав теж різні. Держава та підприємці мають активний потенціал: силою закону та права його встановлювати в одному випадку і капіталом, можливістю реалізації – в другому. Успішність функціонування тієї чи іншої форми інтелектуальної власності залежить від адекватного, справедливого розподілу як з точки зору розвитку соціально-економічної системи, так і врахування інтересів усіх учасників процесу реалізації інтелектуальної власності.
Економічні відносини між суб’єктами інтелектуальної творчої діяльності з приводу привласнення її результатів визначаються їх вкладенням у процес створення об’єктів інтелектуальної діяльності та отримання відповідної частки доходу від їх подальшого розповсюдження та впровадження. У ринковій економіці співвласники визначаються пропорційно до їх вкладу у процес створення продукту, де під вкладенням мається на увазі інтелектуальне, трудове, грошове або ресурсне забезпечення. Тобто діє механізм, за яким хто більше вкладає, той більше привласнює.
Прояв економічного змісту інтелектуальної власності можна розглянути через механізм її реалізації. Двоїстий характер інтелектуальної власності визначає порядок та підходи до визначення форм її реалізації. Під реалізацією власності розуміються реальні юридичні підходи та економічні (вартісні) відносини, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання об’єктів власності, оскільки на кожному етапі аналізу інтелектуальної власності наявні як вольові, так і економічні відносини власності в їх єдності та взаємозв’язку.
Механізм реалізації власності проходить три ступені:
перехід правових відносин приналежності, володіння, розпорядження та користування об’єктів власності в реальні, діяльні відносини володіння, розпорядження та користування останніми, тобто в економічні, виробничі відносини;
перехід виробничих відносин у конкретні економічні форми;
перехід конкретних економічних форм виробничих відносин у систему особливих форм господарювання, тобто господарський механізм.
У загальному вигляді механізм реалізації власності – це перехід оформлених юридичними законами та нормами вольових, ідеальних відносин власності на умови праці та результати виробництва у виробничі відносини як відносини їх привласнення, перехід юридичного змісту власності в її економічний зміст. Тобто, це перехід статичної юридичної системи, яка відображає сукупність правових, свідомих відносин, в економічну систему, яка відображає реальні відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання, в економічні, виробничі відносини. Система економічних відносин динамічна, вона постійно змінюється, і таким чином формує юридичну систему, яка до певного періоду перебуває у стані спокою.
У системі економічних відносин інтелектуальної власності виділяють такі групи відносин:
щодо учасників відносин:
між суб’єктом та об’єктом інтелектуальної власності;
між суб’єктами інтелектуальної власності;
між суб’єктами інтелектуальної власності та суспільством (державою);
за місцем виникнення відносин інтелектуальної власності:
відносини реалізації інтелектуальної власності в процесі матеріального виробництва, розподілу та споживання;
відносини реалізації інтелектуальної власності в процесі духовного виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Зазначені економічні відносини можна розглядати як вирішення суперечностей між безпосередньо індивідуальним характером створення об’єктів інтелектуальної власності та суспільним характером виробництва, розподілу, обміном та споживанням продуктів інтелектуальної діяльності. Для того, щоб мати можливість отримати винагороду за свою інтелектуальну працю, автор (розробник) інтелектуальних продуктів повинен вступати у відносини з іншими суб’єктами цього процесу. Це означає необхідність відчуження свого продукту, надавати йому об’єктивованої форми та вступати в права власності. Специфіка зазначених відносин зумовлюється характерними ознаками процесу створення та відчуження інтелектуального продукту, тобто самої інтелектуальної діяльності.
Друга група відносин за місцем виникнення пов’язана із застосуванням інтелектуальних продуктів, які використовуються як в матеріальному (винаходи, промислові зразки, товарні знаки, програмне забезпечення), так і в нематеріальному виробництві (літературні, музичні, аудіовізуальні твори тощо). Нова економічна система ґрунтується на відносинах інтелектуальної власності, що характеризуються розширеним використанням нематеріальних ресурсів — інтелектуальних продуктів, і є системою взаємозв’язків загальної матеріальної та загальної нематеріальної власності.
Відносини володіння, розпорядження та користування – це активний економічний процес відтворення, пов’язаний з отриманням від об’єктів інтелектуальної власності корисних властивостей. Тому процес виробництва як єдність відносин володіння, розпорядження і користування об’єктивними умовами праці та результатами виробництва, є формою прояву економічного змісту власності.
Таким чином, привласнення здійснюється через саме виробництво. Йдеться про умови, коли безпосередні виробники інтелектуальних продуктів є суб’єктами володіння, розпорядження та користування і в разі, коли способи привласнення персоніфікуються тими ж суб’єктами. За умов, коли праця відділена від засобів виробництва (в умовах інтелектуального виробництва це можуть бути матеріальні засоби виробництва інтелектуальних продуктів), сам процес праці та її результати не можуть повністю привласнюватися безпосередніми виробниками, тобто стати об’єктом їх власності.
Активне привласнення об’єктивно вимагає фіксації економічних процесів, а саме фіксації привласнення (за різноманітними суб’єктами виробництва різноманітних об’єктів власності). Отже, відносини інтелектуальної власності реалізуються у конкретних економічних умовах через доходи, які можуть виступати у таких формах:
заробітна плата як одна з форм доходу інтелектуального виробництва, що виплачується за умови, коли виробник інтелектуального продукту є найманим працівником – власником інтелектуального ресурсу (який продає інтелектуальні здібності на ринку праці). Він є виробником інтелектуального продукту, однак не є його власником;
прибуток від реалізації інтелектуального продукту його власником, або його експлуатації, тобто прибуток від:
продажу інтелектуальних продуктів, що виступає у формі ціни (за вирахуванням матеріальних витрат на виробництво та реалізацію) інтелектуального продукту;
передавання інтелектуального продукту у тимчасове користування за умови, коли виплачується відшкодування за користування інтелектуальним продуктом за певний час. Наприклад, при продажу ліцензії на тимчасове користування інтелектуальним продуктом. При цьому прибуток від його використання розподіляється між власником (ліцензіаром) і тимчасовим користувачем (ліцензіатом); передавання прав на копіювання та тиражування інтелектуального продукту на основі угоди (в цьому випадку прибуток розподіляється на прибуток автора (власника) та прибуток особи, яка отримала ці права на розповсюдження);
відсоток, який виплачується іншою особою з прибутку власнику інтелектуального продукту за користування, тобто при реалізації функції розпорядження та користування інтелектуальним продуктом, але право володіння залишається у власника;
рента, що виникає при передачі об’єктів інтелектуальної власності в оренду, тобто строкове відплатне володіння та користування інтелектуальними продуктами для самостійного ведення господарської діяльності.
Кожна конкретна економічна форма за своєю природою – це лише часткова форма реалізації власності. Будь-яка конкретна економічна форма дозволяє здійснити привласнення лише певної частини суспільної праці, продукту, доходів тощо. Завершальним етапом процесу реалізації власності є перехід конкретних економічних відносин у систему особливих форм господарювання, тобто господарський механізм, який відповідає всій різноманітності форм власності. Так, господарський механізм, у якому повною мірою застосовуються продукти інтелектуальної праці, формує нову стадію розвитку суспільства – постіндустріальну (інформаційну).
Зростання ролі інтелектуальної власності у господарській практиці відбувається об’єктивно. На практиці інтелектуальна власність, як уже розглядалося, функціонує давно, хоча її правове забезпечення постійно відстає. Це зумовлено тим, що вона є продуктом творчого пошуку людського інтелекту, якщо утворює щоразу нові і нові інтелектуальні продукти в нових сферах економіки. Крім того, існує безперервний процес появи нових технічних засобів створення та використання результатів творчої праці. Все це одночасно ускладнює та актуалізує її науковий аналіз.
Розглядаючи специфічні особливості інтелектуальної власності, не можна не враховувати особливість відчуження продукту інтелектуальної праці. Воно реальне тоді, коли отримується будь-який результат, матеріалізований у продукті. Однак часто залишається маса нереалізованих ідей та можливостей. Перш за все тому, що лише творець, автор певною мірою володіє інформацією про найбільш доцільні сфери використання створеного ним продукту. Природно, що власність на інтелектуальний продукт повинна належати автору.
Хоча у створенні інтелектуального продукту беруть участь й інші суб’єкти, провідним ланцюжком повинен бути конкретний учений (або творчий колектив). Особливо це стає очевидним тоді, коли інтелектуальний продукт наявний у вигляді ідеї, гіпотези, теорії і практично не відділений від його творця. Однак важливим є й те, що слід заплатити за співробітництво іншим суб’єктам, поступаючись при його реалізації певною частиною власності на інтелектуальний продукт або прибутку. Пріоритет у вирішенні цих питань повинен належати творцю інтелектуального продукту.
Крім суб’єктивних чинників, у системі мотивацій має бути створена ефективна система творчої діяльності, висока продуктивність та результативність якої забезпечується матеріальним стимулюванням (за створений продукт автор повинен отримувати достатню винагороду) та моральним стимулюванням (право на творчість, ризик, свободу у виборі цілей, напрямів, форм організації та фінансування творчої діяльності).
Отже, як і загальні відносини власності, інтелектуальна власність стає економічною формою розвитку праці, але як специфічні відносини власності, що стосуються духовних (і майнових) благ вона є економічною формою, яка стимулює переважним чином індивідуальну інтелектуальну діяльність.
Всесвітня організація інтелектуальної власності виділяє три найбільш поширені види власності: рухома, нерухома та безпосередньо інтелектуальна власність (об’єктами якої є творіння людського розуму, інтелекту). На сучасному етапі розрізняють також три основні види інтелектуальної власності:
приватна власність, що закріплюється у формі патенту або ліцензії;
суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, що перебувають у розпорядженні всього суспільства і не можуть бути закріпленими за певною юридичною особою;
проміжна форма власності, або власність, що є інноваційною науково-технічною інформацією. Її можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації можна створити продукцію у зміненому вигляді.
Інтелектуальна власність може належати суспільству. Йдеться, наприклад, про інтелектуальні загальнолюдські надбання, а може належати певній особі і тоді вона набуває форми приватної власності й належить безпосередньо авторові ідеї. Її автор визнається власником, який за гроші відчужує своє творіння. Інтелектуальна власність може бути державною, якщо замовником творця чи творчого колективу є держава, яка фінансує інтелектуальну діяльність. За цих умов вироблений інтелектуальний продукт належить державі.
У межах міжнародного стандарту інтелектуальна власність, як правило, ототожнюється з приватною власністю і є індивідуально орієнтованою. Вона хоч і продукт індивідуальної праці з чітко вираженим визначенням особистого авторства, однак є власністю особливого роду, яка виходить за межі приватної власності за суспільною природою. За цільовим призначенням інтелектуальна власність призначена для інших.
У реальній практиці суспільна власність, щоб не перетворитися у безгосподарність повинна перебувати в індивідуальному володінні. З іншого боку, інтелектуальні продукти мають отримати суспільне визнання. Інтелектуальна власність – складне суперечливе явище, сполучення крайностей. Індивідуальне базується на суспільному, стає суспільним, не втрачаючи індивідуальної сутності. При цьому нагромаджений суспільством інтелектуальний потенціал, який на певному етапі є індивідуальною інтелектуальною власністю, лише потім стає загальнолюдським надбанням.
Важливо знайти розумну рівновагу суспільного та індивідуального в інтелектуальній власності, оскільки ця рівновага – той стрижень, на який нанизується вся система інтересів та стимулів творчої діяльності. Історична та економічна необхідність віддає перевагу значному потенціалу та високим темпам його зростання, орієнтуючись на індивідуальну інтелектуальну власність.
Загалом можна зробити висновок: у процесі соціально-економічного розвитку відбувається ускладнення відносин власності. Це пов’язано з тим, що форма власності має бути адекватною ступеню зрілості як економічного розвитку, так і суспільного. Для сучасного етапу становлення постіндустріального (інформаційного) суспільства в більшості розвинутих країн характерне зростання ролі інтелектуальної власності.
Про посилення соціально-економічної значимості системи інтелектуальної власності свідчить насамперед той факт, що в результаті ускладнення суспільної поведінки зростають інтелектуальні потреби людей. Інтелектуальна власність отримує все більш вагомі підстави її інституціоналізації – на базі децентралізації суспільного життя, процесів приватизації, гуманізації, під впливом НТП. Окрім того, інтелектуальна власність як економічна категорія отримує ринкову оцінку і перестає бути безкоштовним благом. Саме на цьому підґрунті виникає ринок інтелектуальних продуктів, на якому об’єкти інтелектуальної власності продаються та купуються, а операції з інтелектуальною власністю приносять як прибутки, так і збитки. Виникає потреба інвестицій у інтелектуальну сферу з метою отримання нових інтелектуальних продуктів, створення різного роду інновацій, а також впливу на поведінку людей.