5.3. Суб’єкти авторського права. Суб’єктивні права автора

Первинним суб’єктом авторського права визнається автор (творець) – особа, яка своєю творчою працею створила твір (ст. 435 ЦК України). За загальним правилом автором вважається та фізична особа, яка зазначена як автор на оригіналі або на примірнику твору. Громадянство або рівень дієздатності особи не впливає на визнання її автором.

Суб’єктами авторського права визнаються також особи, які подають заявки на інші об’єкти інтелектуальної власності, наприклад, автори документації, яка розробляється для отри­мання охоронного документа.

До первинних суб’єктів належать особи, які спільною твор­чою працею створили твір, – співавтори (ст. 436 ЦК України). Відносини співавторства слід відрізняти від спіль­ного використання твору, створеного різними авторами, а також від сприяння у створенні твору, яке не має творчого характеру (наприклад, технічна допомога).

Якщо кожна із частин твору, створеного у співавторстві, може використовуватися самостійно, то співавторство нази­ва­ється роздільним. У випадку, коли виокремити частку кож­ного співавтора неможливо, співавторство називається нероз­дільним. Залежно від виду співавторства визначається режим реалізації прав на створений об’єкт.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порядок використання прав на твір реалізується на підставі договору між співавторами. Договір укладається до моменту створення твору, але має юридичну силу з моменту його укладання. В такому договорі співавтори можуть визначити процедуру реалізації прав на твір: послідов­ність зазначення прізвищ авторів, поділ частин твору для написання, право опублікування та іншого вико­ристання такого твору в цілому, підстави відмови у дозволі на опуб­ліку­вання нероздільного твору, розподіл винагороди між авторами тощо.

Укладання договору між співавторами є правом, а не обов’язком авторів. Тому у випадку, коли співавтори не укла­ли між собою договору, законодавець установив режим спіль­ного користування і розпорядження авторськими пра­вами на рівних умовах (ст. 436 ЦК України).

У ч. 3 ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що співавторством є право на інтерв’ю. Інтерв’ю може визнаватися як роздільне або не­роздільне співавторство. Слід також підтримати позицію тих авторів, які вважають, що співавтори інтерв’ю повинні укласти договір у письмовій формі, в якому необхідно перед­бачити порядок використання прав на цей об’єкт та розмір авторської винагороди.

Похідними суб’єктами авторського права є право­наступ­ники, які набувають майнові права на результати творчої діяльності на підставі закону або договору. До таких суб’єк­тів належать:

• спадкоємці;

• роботодавці авторів службових творів;

• видавці певних творів;

• правонаступники юридичних осіб;

• набувачі на підставі договору.

Правонаступниками є фізичні та юридичні особи, які не беруть участі у створенні творів науки, літератури та мистецтва, але наділені певним обсягом авторських повноважень з використання творів у результаті спадко­ємства, договорів та інших підстав. До них не переходять особисті немайнові права, а лише майнові права автора.

Суб’єктом авторського права є також упорядник збір­ника, діяльність якого полягає в організації, обробленні, систематизації або поновленні твору (ст. 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Укладач визнається автором, оскільки в процесі комплектації матеріалу виконує певну дослідницьку роботу.

Якщо до збірника входять твори, захищені авторським правом, то укладач повинен отримати згоду авторів на використання їх творів у збірнику. При цьому авторські права укладача не залежать від наявності авторських прав на твори, які входять у збірку.

Авторські права укладача будуть виникати і на твори, що не охороняються нормами авторського права і входять до збірника: закони, офіційні тексти, звіти державних органів, судові рішення, твори народної творчості тощо. У цьому випадку авторські права будуть належати укладачеві за умови, що він обробив або оригінально систематизував ці об’єкти.

Перекладач визнається суб’єктом авторського права, має право на зазначення свого імені, опублікування, відтво­рення або розповсюдження перекладу тощо (ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Для пере­кладу необхідною умовою є отримання згоди автора оригіна­ль­ного твору та домовленість про виплату винагороди за використання тексту. Автор твору і перекладач є самостій­ними суб’єктами авторського права.

Важливу роль у реалізації майнових прав авторів та інших правоволодільців відіграють організації колективного управління майновими правами. Такі організації діють на під­ставі статуту і в межах, визначених власником авторських прав. Ці організації некомерційні і виконують функцію представника.

На результати своєї творчої діяльності автор (вико­на­вець) набуває інтелектуальні права, які називаються авторськими правами або особистими немайновими правами автора (ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До них належать:

• право авторства;

• право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитися анонімним;

• право на недоторканність твору.

Право авторства – це юридично забезпечена можли­вість особи вважати себе автором твору і вимагати цього визнання від інших³⁹. Право авторства є невідчужуваним, тобто не може передаватися іншим особам, навіть за бажан­ням автора. Авторство має абсолютний характер, оскільки йому кореспондують обов’язки всіх інших осіб.

Автор має право видавати свій твір під своїм іменем, під псевдонімом або анонімно, а також вносити зміни у позна­чення імені. Якщо твір видається під псевдонімом або анонімно, то інтереси автора представляє видавництво, з яким автор укладає цивільний договір, в якому, в тому числі, визначають можливість розкриття анонімності або дійсного прізвища автора, а також установлюють відповідальність за розкриття цієї таємниці.

Право на недоторканність твору полягає в захисті прав автора на твір від:

• перекручення змісту твору;

• спотворення твору;

• зміни твору;

• будь-якого іншого посягання на твір, що може зашко­дити честі і репутації автора.

Право на недоторканність твору не допускає внесення до нього змін чи доповнень, скорочень, супроводження його ілю­страціями, передмовою та післямовою, коментарями чи поясненнями.

Це право належить не тільки авторові, але і його спадкоємцям. Останні мають право вирішувати, чи можна змінювати, скорочувати або доповнювати твори. Вони мають право висловлювати побажання автора, які були закріплені в письмовій формі, в заповіті, щоденниках, листах тощо.

До особистих немайнових прав також відносять право доступу, передбачене ст. 26 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яке реалізується авторами творів образотворчого мистецтва. Зокрема, автор твору може вима­гати від власника оригіналу надавати можливість викори­стовувати твір для відтворення, а також проводити фото- чи відеозйомку об’єкта.

Майнові права автора реалізуються у виключних правах на твір. Відповідно до ст. 440 ЦК України авторові належить виключне право на використання твору в будь-якій формі та в будь-який спосіб, які не протирічать чинному законо­дав­ству. Виключні майнові права дозволяють авторові або право­наступ­никам автора контролювати використання творів третіми особами.

Перелік дій, які визнаються використанням твору, та можуть передаватися третім особам, закріплений у ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Про­по­нуємо розглянути перелік, систематизувавши його за групами⁴⁰:

1) створення і використання копій:

• відтворення творів – виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій мате­ріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постій­ного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптич­ній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Різновидами права на відтворення є репродукування (факси­мільне відтво­рення твору за допомогою технічних засобів), право на запис виконання (означає, що ніхто не має право без дозволу осіб, яким належить виключне право на використання, записування творів);

• розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в май­новий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

• будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення. Твір може бути оприлюднений у певній формі, що не означає автоматичного оприлюднення в іншій формі.

Поняття «оприлюднення» – ширше порівняно із понят­тям «опублікування» (випуск у світ), яке є однією з форм оприлюднення. Відповідно до ст. 3 Бернської конвенції під «випущеними у світ творами» слід розуміти твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, якщо ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору;

• здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом ори­гіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ю­терних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;

• імпорт примірників творів – полягає в установленні дозволів і заборон на імпорт товарів, в яких втілені об’єкти авторського права і суміжних прав. Передбачалося, що це право дозволить зменшити ввезення контрафактних товарів;

2) демонстрація творів:

• публічне виконання – подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких при­строїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;

• публічна демонстрація – публічне одноразове чи бага­то­разове представлення публіці за згодою суб’єктів автор­ського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень;

• публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб’єктів автор­ського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї, особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відео­грами без дотримання їх послідовності).

За комерційне використання музичних творів, власники барів, кафе і ресторанів зобов’язані виплачувати винагороду авторам через організації колективного управління майно­вими правами автора. Автори слів і музики мають право на отримання мінімальної ставки винагороди, яка виплачується власниками як платних, так і безоплатних закладів відпо­чинку на підставі постанови КМУ «Про мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за використання творів літератури і мистецтва»;

3) передача твору з використанням технічних засобів:

• публічне сповіщення творів (подання своїх творів до загального відома публіки) – передача за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав у ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів та ін.), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідни­кового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазна­чена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, яка без зазначеної передачі зображення чи звуків не може бути сприйнятою. До цієї групи прав відносять також право на використання об’єктів авторського права в мережі Інтернет;

4) додаткові дії:

• переклади творів;

• перероблення, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

• включення творів як складових до збірників, анто­логій, енциклопедій та ін.

Право на використання твору безпосередньо пов’язане із правом автора на плату за використання твору. Авторська винагорода встановлюється постановою КМУ «Про затвер­дження мінімальних ставок винагороди (роялті) за викори­стан­ня об’єктів авторського права і суміжних прав» та визначається у вигляді відсотків або твердої суми від доходу, отриманого від використання твору.

До майнових прав також відносять право слідування (ст. 27 закону), яке передбачає можливість отримання 5% від реалізації кожного наступного продажу об’єктів образотвор­чого мистецтва.

Авторське право передбачає випадки вільного вико­ри­стан­ня творів без згоди автора і без виплати йому вина­го­роди, але з обов’язковим згадуванням імені автора, твору, який використовується, джерела, з якого використо­вується (ст. 21–25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Перелік способів вільного використання є вичерпним.

Вільне використання творів можливе за таких умов:

• твір був правомірно оприлюднений або отримана згода автора на використання неоприлюдненого твору;

• особисті немайнові права автора не повинні пору­шуватися;

• вільне використання не наносить збитків нормальному використанню творів.

До вільного використання творів належить:

1) використання цитат (коротких уривків) з опубліко­ваних творів у обсязі, виправданому визначеною метою;

2) використання літературних і художніх творів у обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчаль­ного характеру;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або жур­на­лах статей з поточних економічних, політичних, релігій­них та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спе­ціально не заборонене автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступ­них публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колек­ціях для висвітлення зазначених заходів, без викори­стання цих каталогів з комерційною метою;

6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

8) публічне виконання музичних творів під час офіцій­них і релігійних церемоній, а також похоронів у обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9) відтворення з інформаційною метою в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звер­нень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправ­да­ному визначеною метою;

10) відтворення твору в особистих цілях;

11) відтворення твору для навчання;

12) вільне використання комп’ютерних програм в осо­бистих цілях без комерційної мети;

13) вільне відтворення бібліотеками та архівами примір­ників твору ретрографічним способом, яке не передбачає отримання прибутку.