- •7. Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 кЗпП)
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.6. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника
- •Глава 8
- •8.9.7. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб
- •Глава 8
- •2. Направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію (ст. 37 кЗпП)
- •Глава 8
- •3. Призов або вступ працівника на військову службу або альтернативну (невійськову) службу (п. З ст. 36 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.8. Припинення трудового договору в зв'язку з порушенням правил прийняття (ст. 7 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.9. Порядок звільнення працівників з ініціативи власника і третіх осіб
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.10. Оформлення звільнення і проведення розрахунку
- •Глава 8
- •8.9.11. Відсторонення від роботи
- •8.9.12. Трудові книжки
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 11 оплата праці
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 12 дисципліна праці
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
Глава 9
Робочий час
329
Обмеження тривалості робочого часу завжди було актуальним питанням у сфері застосування найманої праці. З історії відомо, що роботодавець завжди був схильний встановлювати для працівників якнайдовший робочий час і якнайкоротший час відпочинку.
Цікаві дані з історії регулювання робочого часу наведено в статті Л. Пархоменко "Міжнародно-правове регулювання робочого часу і часу відпочинку" (Праця і зарплата. — 2002. — № 28}. Перші закони щодо врегулювання робочого часу були прийнято в Англії (1349, 1496, 1582 pp.). Ці акти встановлювали 13-годин-ний мінімальний робочий день. Таким чином, було обмежено не максимальну, а мінімальну тривалість робочого часу. В Росії законом від 2 червня 1897 р. "Про скорочення робочого дня на фабриках і заводах і про встановлення святкового відпочинку" було встановлено робочий день тривалістю 11,5 години на добу.
Питання про 8-годинний робочий день завжди було однією з вимог робітничого руху. Перші законодавчі акти якраз і були присвячені обмеженню робочого часу спочатку для працюючих дітей, а згодом для всіх працівників. Декретом від 11 листопада 1917 р. "Про восьмигодинний робочий день" нарешті було реалізовано вимогу робітників. В Україні восьмигодинний робочий день встановлено законом Центральної Ради 25 січня 1918 р.
Врегулюванню робочого часу присвячено низку конвенцій МОП: Конвенції № 1 про робочий час у промисловості 1919 p., № 30 про робочий час у торгівлі та установах 1930 p., № 47 про сорокагодинний робочий тиждень 1935 р. (ратифікована Україною 9 червня 1965 p.), № 67 про тривалість робочого часу та відпочинку на дорожньому транспорті 1939 p., № 175 про роботу на умовах неповного робочого часу 1994 р. та ін. (див.: Міжнародна організація праці. Конвенції та рекомендації. 1919—1964, Т. 1. — Женева: МБП, 1999.)
Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 р. у статті 2 "Право на справедливі умови праці" у пункті першому містить вимогу про "розумну тривалість робочого дня і робочого тижня".
Важливо зауважити, що норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часу відпочинку, оплати праці, нормуванням праці (так званими технічними нормами).
Нормування робочого часу виступає певною гарантією часу відпочинку. Невиконання норми робочого часу, як правило, тяг-
не й зниження оплати праці. Причому причиною такого невиконання може бути як поведінка роботодавця, наприклад простій підприємства, так і працівника. Отже, боротьба за скорочення робочого часу полягала в тому, щоб за менший робочий час гарантувався б нормальний розмір заробітної плати.
І.Я. Кисельов наводить дані про ме\і нормальної тривалості робочого тижня в країнах Заходу. Наведемо деякі, найбільш характерні, приклади (див.: Киселев И.Я. Сравнительное и международное право: Учеб. для вузов. — М.: Дело, 1999. — С. 197).
Країна |
За законом |
За колективними договорами |
Австралія |
35—40 |
35—40 |
Австрія |
40 |
38—38,5 |
Великобританія |
— |
37—39 |
Данія |
48 |
37,5 |
Іспанія |
40 |
38—40 |
Канада |
40 |
35—40 |
Португалія |
48 |
35—44 |
СІЛА |
40 |
5—40 |
Франція |
39 |
35—39 |
Швейцарія |
45 |
41,6—42,3 |
Швеція |
40 |
35—40 |
Японія |
44 |
40—48 |
Із таблиці видно, що у світовій практиці тривалість максимального робочого часу визначається двома способами: за законом або за колективним договором. Причому діє загальний принцип "in favorem" (сприяння). У трудовому праві України це принцип, згідно з яким роботодавець не вправі погіршити становище працівника порівняно зі встановленим у законодавстві. Тобто межа робочого часу, встановлена у колективному договорі, не може бути більшою, ніж у законі, але може бути меншою. Щодо того, наскільки меншою, то в умовах розширення договірних принципів регулювання трудових відносин, очевидно, можна вважати, що нижня межа робочого часу за колективним договором може бути як завгодно меншою від норми, визначеної зако-
330