- •7. Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 кЗпП)
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.6. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника
- •Глава 8
- •8.9.7. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб
- •Глава 8
- •2. Направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію (ст. 37 кЗпП)
- •Глава 8
- •3. Призов або вступ працівника на військову службу або альтернативну (невійськову) службу (п. З ст. 36 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.8. Припинення трудового договору в зв'язку з порушенням правил прийняття (ст. 7 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.9. Порядок звільнення працівників з ініціативи власника і третіх осіб
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.10. Оформлення звільнення і проведення розрахунку
- •Глава 8
- •8.9.11. Відсторонення від роботи
- •8.9.12. Трудові книжки
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 11 оплата праці
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 12 дисципліна праці
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
Глава 18
СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО
І КОЛЕКТИВНЕ ТРУДОВЕ ПРАВО
18.1. Соціальне партнерство: загальна характеристика
У сучасний період в Україні відбуваються процеси, які можна визначити як формування колективного трудового права. Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства досягти соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою. Зараз наочно видно, що правовими засобами індивідуального трудового права, в якому основними суб'єктами виступають індивідуальний найманий працівник і окремий роботодавець, не вирішити нагальних проблем. На перший план виходять, умовно кажучи, суб'єкти інших "вагових категорій" — колективи найманих працівників і колективи роботодавців. Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб'єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіжних країнах назву інституту соціального партнерства, котрий пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).
Є декілька визначень соціального партнерства на науковому і законодавчому рівні. В цілому інститут соціального партнерства являє собою комплекс процедур узгодження інтересів між найманими працівниками і роботодавцями (Новіков В. Зарубіж-
574
Глава 18
Соціальне партнерство і колективне трудове право
575
ний досвід соціального партнерства // Україна: аспекти праці. — Х998. — № 1. — С 38) і широко застосовується у країнах із розвиненою соціальною ринковою економікою.
Процес законодавчого закріплення колективно-договірної системи в більшості країн Заходу розпочався на початку XX століття. Окремі норми колективно-договірної системи було внесено до датського Цивільного кодексу в 1907 р., швейцарського Кодексу зобов'язань у 1911 р. У подальшому, в процесі виділення норм трудового права в окрему галузь права (законодавства), набуло поширення прийняття спеціальних законодавчих актів з колективно-договірного регулювання трудових відносин. У Норвегії такий акт прийнято в 1915 p., Німеччині — у 1918 p., Фінляндії — 1924 р. У 1948 р. Міжнародна організація праці прийняла Конвенцію № 87 (1948 р.) про свободу асоціації і захист права на організацію, Конвенцію № 98 (1949 р.) про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів, Рекомендації № 91 (1951 р.) про колективні договори, № 94 (1952 р.) — про консультації та співробітництво між підприємцями і трудящими на рівні підприємства, № 113 (1960 р.) — про консультації та співробітництво між державною владою та організаціями підприємців і трудящих, Конвенцію № 154 (1981 р.) про сприяння колективним переговорам. Україна ратифікувала у різні роки вказані конвенції МОП, таким чином, вони входять до системи національного законодавства і є обов'язковими до виконання.
На європейському рівні принципи соціального партнерства закріплено в Європейській соціальній хартії 1961 р. та у Переглянутій Європейській соціальній хартії 1996 р.
Європейська соціальна хартія (переглянута) містить низку колективних прав, забезпеченню яких надається велике значення, такі права передбачено статтями, основні з яких — стаття 5 "Право на свободу об'єднання" та стаття 6 "Право на укладення колективних договорів", віднесено до числа обов'язкових при ратифікації Хартії.
До колективних прав за Хартією належать такі:
всі працівники і роботодавці мають право на свободу об'єд нання в національні й міжнародні організації для захисту еко номічних і соціальних інтересів (ст. 5);
всі працівники і підприємці мають право на укладення ко лективних договорів (ст. 6);
працівники мають право брати участь у визначенні та в по ліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві (ст. 22);
представники працівників на підприємстві мають право на захист від дій, що завдають їм шкоду, та їм мав бути надано відповідні можливості для здійснення їх функцій (ст. 28);
всі працівники мають право на інформацію і консультації протягом здійснення колективних звільнень (ст. 29).
Значення колективних прав виявляється у тому, ЩО Хартією передбачається розгляд не індивідуальних, а саме колективних скарг певних суб'єктів. Очевидно, презюмується, що забезпеченість діяльності колективних суб'єктів у сфері застосування праці, у свою чергу виступає ефективним засобом захисту індивідуальних прав працівників у державі. Зокрема, такі скарги на відповідну державу можуть подаватися до Європейського комітету із соціальних прав Ради Європи національними організаціями підприємців і національними профспілками, а також міжнародними організаціями підприємців і профспілок, які беруть участь у роботі Урядового комітету, тобто Європейською конфедерацією профспілок, Союзом конфедерацій промисловців і підприємців Європи, Міжнародною організацією підприємців.
Соціальне партнерство широко застосовується на Заході, при цьому моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм І біпартизм. Для трипартизму характерною є наявність трьох сторін у соціальному партнерстві — представників від найманих працівників, роботодавців і держави. Біпартизм передбачає наявність двох сторін переговорного процесу — представників від найманих працівників і роботодавців. У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (СІЛА, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями трудящих. Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника у разі виникнення соціальних конфліктів. Найбільш поширений трипартизм — тристороння співпраця — у Франції, ФРН, Швеції, Австрії, за якого держава відіграє активну роль соціального партнера (див. Семигин Г.Ю. Социальное партнерство в современном мире. — М., 1996; Соціальне партнерство: яким йому бути? // Голос України. — 1996. — 6 травня).
576