8.9.7. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб

Трудовий договір може бути припинений на вимогу третіх осіб, які не є стороною трудового договору (суди, військкомати, проф­спілкові органи).

Це відбувається у таких випадках.

1. Набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або іншого покарання, що виключає мож­ливість продовження даної роботи (п. 7 ст. 36 КЗпП)

Вирок, який набрав законної чинності, є підставою для припи­нення трудового договору в двох випадках: коли працівник по­збавлений права обіймати певні посади або займатися певною

308

Глава 8

Трудовим договір

309

діяльністю і коли встановлена міра покарання фактично ви­ключає можливість продовження даної роботи. Не допускається звільнення працівника, який перебуває під вартою, до вирішен­ня судом питання про його винність у вчиненні злочину. Неза­конним є також звільнення з ініціативи адміністрації праців­ників, які засуджені, але міра покарання не перешкоджає про­довженню роботи на даному підприємстві. Днем звільнення вва­жається останній день фактичного виконання працівником тру­дових обов'язків, тобто останній день роботи.

2. Направлення працівника за постановою суду до лікуваль­но-трудового профілакторію (ст. 37 кЗпП)

Підставою для звільнення в цьому випадку є постанова суду про примусове лікування алкоголіків, а також наркоманів і на­правлення їх до лікувально-трудового профілакторію або спеціа­лізованого лікувального і лікувально-виховного закладу.

Ст. 16 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" передбачає примусове лікування осіб, хво­рих на наркоманію. Особа, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, і стосовно якої у зв'язку з її небезпечною поведінкою до органів внутрішніх справ або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікуван­ня від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнад­цятирічного віку, — до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються Міністерством охорони здоров'я України. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів вста­новлюється Кабінетом Міністрів України. Не підлягають направ­ленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає пе­ребуванню в таких закладах, інваліди І та II груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят, а також чоловіки віком понад 60 ро­ків і жінки віком понад 55 років. До таких осіб застосовується

лікування в порядку, визначеному Міністерством охорони здо­ров'я України. Підготовка матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування та передача цих матеріа­лів до суду здійснюються органами внутрішніх справ. Особи, щодо яких порушено клопотання про направлення на примусове лі­кування, у разі ухилення від з'явлення до суду підлягають при­воду органом внутрішніх справ. Ст. 21 Закону передбачає обме­ження прав особи, хворої на наркоманію, на період примусового лікування. Зокрема встановлено, що постанова суду про направ­лення особи, хворої на наркоманію, на примусове лікування, є підставою для звільнення її з роботи або припинення навчання у встановленому законодавством порядку. Витрати на медичний огляд, медичне обстеження чи лікування в державних устано­вах осіб, які зловживають наркотичними засобами, та хворих на наркоманію, проводиться за рахунок держави, а в разі потреби в додаткових медичних послугах — за рахунок особи, щодо якої проводиться медичне обстеження, медичний огляд або лікування. Слід взяти до уваги, що законодавство не містить вимоги щодо припинення трудового договору з особами, в організмі яких ви­явлено вірус імунодефіциту людини (ВІЛ-інфіковані). До кате­горії ВІЛ-інфікованих належать як носії ВІЛ, так і хворі на СНІД. Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром на­бутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" від 12 грудня 1991 р. (у редакції Закону України від 3 березня 1998 р.) передбачає, що ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД корис­туються всіма правами та свободами, передбаченими Конститу­цією та законами України, іншими нормативно-правовими ак­тами України (ст. 17). Неправомірні дії посадових осіб, які по­рушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, можуть бути оскаржені до суду (ст. 19). Згідно із Законом облік цієї кате­горії осіб і медичний нагляд за ними здійснюються відповідни­ми державними і комунальними закладами охорони здоров'я, визначеними Міністерством охорони здоров'я України. Причо­му облік і реєстрація таких осіб повинні здійснюватися з до­триманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визнаних законами та міжнародними до­говорами України. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 18 грудня 1998 р. № 2026 затвердив Правила медичного огля­ду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і

310