Глава 9

Робочий час

331

ном. Водночас оплата за цю норму має провадитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом (див.: Роз'яс­нення Мінпраці України і Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю від 15 лютого 2001 р. №10-171).

Між тим, в умовах ринкових відносин у сфері правового регу­лювання робочого часу виникли нові явища. У світі сформува­лося загальне правило, згідно з яким робочий тиждень не може бути більшим за 40 годин, звичайно, за деякими винятками. Але в другій половині XX століття проблема стала полягати в тому, що роботодавці не могли забезпечити такий рівень робочого часу з повним навантаженням працівників. Однією з причин було те, що внаслідок підвищення продуктивності та інтенсивності праці ринок наповнювався достатньою кількістю товарів, які виготов­лялися за коротший робочий час. У протилежному випадку ви­никала загроза перенасичення ринку, що знижувало попит і реалізацію товарів, а відповідно, й надходження прибутків. Ре­зультатом стало скорочення працівників, а одним зі способів підтримання прийнятного рівня зайнятості — уведення непов­ної зайнятості. За таких умов працівники були зайняті протя­гом тижня значно меншу кількість робочих годин, ніж звичай­них 40, з оплатою праці, пропорційно до відпрацьованих годин.

З цією проблемою пов'язано й уведення не місячної мінімаль­ної заробітної плати, а погодинної мінімальної оплати праці. Саме такий стандарт застосовується у країнах із розвиненою ринко­вою економікою. Як відомо, в Україні найближчим часом перед­бачається здійснити перехід саме до погодинної мінімальної оплати праці.

Отож у сучасних умовах вимоги профспілок щодо використан­ня робочого часу набули протилежного змісту — якщо на початку робітничого руху добивалися скорочення робочого часу, то нині йде боротьба за повну зайнятість, за повне навантаження праців­ників, не за скорочення робочих місць, а навпаки, за створення нових. Таким чином, не лише максимальне обмеження робочого часу виступає гарантією захисту трудових прав працівників, а й забезпечення права працівника на повну зайнятість.

9.2. Види робочого часу та його нормування

Для трудового законодавства характерним є досить детальне регламентування робочого часу. Зак ^нодавством встановлено норми робочого часу та їх тривалість. \

У КЗпП України глава IV присвячена правовому регулюван­ню робочого часу. Питання робочого часу також врегульовані підзаконними нормативно-правовими актами.

У законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу:

• робочий день — це встановлена законом тривалість праці працівника у межах доби;

• робоча зміна — тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби;

• робочий тиждень — встановлена у законі в годинах три­ валість праці в межах календарного тижня.

У законодавстві також застосовуються норми робочий місяць і робочий рік, але вони виводяться розрахунковим шляхом і на рівні закону не встановлюються.

Тривалість робочого часу встановлюється як у централізова­ному порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучас­них умовах спостерігається тенденція до колективно-договірно­го та індивідуального (в рамках трудового договору) регулюван­ня тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

Розрізняють такі види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний робочий час.

Для нормального робочого часу характерним є встановлення двох нормативів. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормаль­на тривалість робочого часу працівників не може перевищува­ти 40 годин на тиждень. Ст. 52 КЗпП встановлює, що тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може пере­вищувати 7 годин.

Звернемо увагу на те, що на рівні закону встановлено тривалість робочого дня лише при 6-денному робочому тижні. При 5-денному тижні тривалість робочого дня визначається у правилах внутріш­нього трудового розпорядку конкретного підприємства.

Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем.

333

332

Глава 9

Рішення про введення5- або 6-денного робочого тижня прий­мається власником спільно з профспілковим органом з ураху­ванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узго­дженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочо­го часу має дотримуватися при 5- і 6-денному робочому тижні. Передбачені законодавцем гарантії щодо граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підпри­ємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-го-динний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. Слід зауважити, що в такому разі у колективному договорі має бути вказано на джерела, за рахунок яких працівникам буде встанов­лено доплату до нормального рівня заробітної плати.

При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня на­передодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП).

Скорочений робочий час характеризується такими юридични­ми ознаками: встановлюється у законодавстві; не тягне за со­бою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації.

Так, згідно зі ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на робо­тах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена три­валість робочого часу — від 24 до 36 годин на тиждень. Поста­новою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкід­ливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену три­валість робочого тижня. Цей Перелік містить значне число вироб­ництв і посад, робота на яких дає право на скорочений робочий тиждень у діапазоні від 24 до 36 годин (наприклад, робота кон-денсаторником — 24 години, у патологоанатомічних відділен­нях — ЗО, у спеціалізованих МСЕК для хворих на туберкульоз — 36, на станції (відділенні) швидкої та невідкладної медичної до­помоги — 36, робота з радіоактивними речовинами — 36, у рент­генівських, флюорографічних кабінетах — 36 годин тощо).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 122 від 23 березня 2001 р. затверджено Порядок застосуван­ня цього Переліку. Причому в наказі встановлено, що на тери-

Робочий час

торії країни не застосовується постанова Держкомпраці СРСРта Президії ВЦРПС від 21 листопада 1975 р. № 273/П-20, яка раніше врегульовувала ці питання. Суттєвим є те, що на конкрет­ному підприємстві скорочена тривалість робочого тижня встанов­люється колективним договором залежно від результатів атеста­ції робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку про­ведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджено­го постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. Тобто підтвердження цього права працівникові можливе лише у разі віднесення його робочого місця до категорії зі шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць.

Законодавством встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, для педагогічних і науково-педагогічних працівників відповідно до Законів України "Про наукову і науково-педагогічну діяльність", "Про освіту", "Про вищу освіту"; для медичних працівників та Ін.) або за станом здоров'я (для окремих категорій інвалідів).

Скорочену тривалість робочого часу передбачено для непов­нолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для пра­цівників віком від 16 до 18 років встановлено 36-годинний ро­бочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, — не більше 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищу­вати половини тієї норми» яку встановлено для осіб відповідно­го віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денному робочо­му тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на пра­цівників, яким встановлено скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годи­ну при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10-ї годи­ни вечора до 6-ї години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок,

334