- •7. Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 кЗпП)
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.6. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника
- •Глава 8
- •8.9.7. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб
- •Глава 8
- •2. Направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію (ст. 37 кЗпП)
- •Глава 8
- •3. Призов або вступ працівника на військову службу або альтернативну (невійськову) службу (п. З ст. 36 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.8. Припинення трудового договору в зв'язку з порушенням правил прийняття (ст. 7 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.9. Порядок звільнення працівників з ініціативи власника і третіх осіб
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.10. Оформлення звільнення і проведення розрахунку
- •Глава 8
- •8.9.11. Відсторонення від роботи
- •8.9.12. Трудові книжки
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 11 оплата праці
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 12 дисципліна праці
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
Глава 9
Робочий час
331
ном. Водночас оплата за цю норму має провадитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом (див.: Роз'яснення Мінпраці України і Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю від 15 лютого 2001 р. №10-171).
Між тим, в умовах ринкових відносин у сфері правового регулювання робочого часу виникли нові явища. У світі сформувалося загальне правило, згідно з яким робочий тиждень не може бути більшим за 40 годин, звичайно, за деякими винятками. Але в другій половині XX століття проблема стала полягати в тому, що роботодавці не могли забезпечити такий рівень робочого часу з повним навантаженням працівників. Однією з причин було те, що внаслідок підвищення продуктивності та інтенсивності праці ринок наповнювався достатньою кількістю товарів, які виготовлялися за коротший робочий час. У протилежному випадку виникала загроза перенасичення ринку, що знижувало попит і реалізацію товарів, а відповідно, й надходження прибутків. Результатом стало скорочення працівників, а одним зі способів підтримання прийнятного рівня зайнятості — уведення неповної зайнятості. За таких умов працівники були зайняті протягом тижня значно меншу кількість робочих годин, ніж звичайних 40, з оплатою праці, пропорційно до відпрацьованих годин.
З цією проблемою пов'язано й уведення не місячної мінімальної заробітної плати, а погодинної мінімальної оплати праці. Саме такий стандарт застосовується у країнах із розвиненою ринковою економікою. Як відомо, в Україні найближчим часом передбачається здійснити перехід саме до погодинної мінімальної оплати праці.
Отож у сучасних умовах вимоги профспілок щодо використання робочого часу набули протилежного змісту — якщо на початку робітничого руху добивалися скорочення робочого часу, то нині йде боротьба за повну зайнятість, за повне навантаження працівників, не за скорочення робочих місць, а навпаки, за створення нових. Таким чином, не лише максимальне обмеження робочого часу виступає гарантією захисту трудових прав працівників, а й забезпечення права працівника на повну зайнятість.
9.2. Види робочого часу та його нормування
Для трудового законодавства характерним є досить детальне регламентування робочого часу. Зак ^нодавством встановлено норми робочого часу та їх тривалість. \
У КЗпП України глава IV присвячена правовому регулюванню робочого часу. Питання робочого часу також врегульовані підзаконними нормативно-правовими актами.
У законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу:
робочий день — це встановлена законом тривалість праці працівника у межах доби;
робоча зміна — тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби;
робочий тиждень — встановлена у законі в годинах три валість праці в межах календарного тижня.
У законодавстві також застосовуються норми робочий місяць і робочий рік, але вони виводяться розрахунковим шляхом і на рівні закону не встановлюються.
Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.
Розрізняють такі види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний робочий час.
Для нормального робочого часу характерним є встановлення двох нормативів. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ст. 52 КЗпП встановлює, що тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 7 годин.
Звернемо увагу на те, що на рівні закону встановлено тривалість робочого дня лише при 6-денному робочому тижні. При 5-денному тижні тривалість робочого дня визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства.
Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем.
333
332
Рішення про введення5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу має дотримуватися при 5- і 6-денному робочому тижні. Передбачені законодавцем гарантії щодо граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-го-динний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. Слід зауважити, що в такому разі у колективному договорі має бути вказано на джерела, за рахунок яких працівникам буде встановлено доплату до нормального рівня заробітної плати.
При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП).
Скорочений робочий час характеризується такими юридичними ознаками: встановлюється у законодавстві; не тягне за собою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації.
Так, згідно зі ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу — від 24 до 36 годин на тиждень. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Цей Перелік містить значне число виробництв і посад, робота на яких дає право на скорочений робочий тиждень у діапазоні від 24 до 36 годин (наприклад, робота кон-денсаторником — 24 години, у патологоанатомічних відділеннях — ЗО, у спеціалізованих МСЕК для хворих на туберкульоз — 36, на станції (відділенні) швидкої та невідкладної медичної допомоги — 36, робота з радіоактивними речовинами — 36, у рентгенівських, флюорографічних кабінетах — 36 годин тощо).
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 122 від 23 березня 2001 р. затверджено Порядок застосування цього Переліку. Причому в наказі встановлено, що на тери-
Робочий час
торії країни не застосовується постанова Держкомпраці СРСРта Президії ВЦРПС від 21 листопада 1975 р. № 273/П-20, яка раніше врегульовувала ці питання. Суттєвим є те, що на конкретному підприємстві скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. Тобто підтвердження цього права працівникові можливе лише у разі віднесення його робочого місця до категорії зі шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць.
Законодавством встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, для педагогічних і науково-педагогічних працівників відповідно до Законів України "Про наукову і науково-педагогічну діяльність", "Про освіту", "Про вищу освіту"; для медичних працівників та Ін.) або за станом здоров'я (для окремих категорій інвалідів).
Скорочену тривалість робочого часу передбачено для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлено 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, — не більше 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половини тієї норми» яку встановлено для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).
Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денному робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлено скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).
Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок,
334