Глава 23

ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ

Теми рефератів

1. Порядок ведення і предмет колективних переговорів.

2. Порядок укладення колективного договору, угоди.

3. Контроль за виконанням колективного договору, угоди.

4. Відповідальність за порушення І невиконання колектив­ ного договору, угоди.

Література

1. Акопов ЕА„ Еремина СМ. Договоры о труде. — Ростов-н/Д.: Феникс, 1995. — 464 с.

2. Коршунов Ю. Коллективный договор в условиях рыночной экономики // Хозяйство и право. — 1992. — № 2.

3. Лосиця І. Колективний договір в нових умовах господарю­ вання // Право України. — 1997. — № 5. — С. 73—76.

4. Стадник М.П. Проблеми розвитку законодавства про ко­ лективні договори та угоди // Удосконалення трудового зако­ нодавства в умовах ринку: Монографія / Відп. ред. Н.М. Хуто­ рян. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 7—16.

5. Шебанова А.И. Соглашения и коллективные договоры в условиях формирования рыночных отношений // Государство и право. — 1993. — № 5. — С. 69—80.

6. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоре- тико-правовий аспект. — О.: Юрид. літ., 2001. — С. 126—147. — Розділ 2.4. Колективні договори і угоди як форми соціального партнерства.

23.1. Поняття, предмет і сторони колективних трудових спорів

Правове регулювання вирішення колективних трудових спорів на теренах СРСР почалося з прийняття 9 жовтня 1989 р. Зако­ну СРСР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Прийняттю цього Закону передував широкий страйковий рух, під час якого економічні вимоги страйкуючих працівників поєднувалися з політичними. Закон виявився не­досконалим, і 20 травня 1991 р. його було прийнято в новій ре­дакції. Водночас і ця редакція закону була практично спрямо­вана на встановлення формальних перешкод для здійснення права працівників на колективні дії у порядку протесту для захисту своїх трудових та соціально-економічних інтересів.

В Україні першим юридичним актом, яким було закладено принципові засади демократичного юридичного механізму для вирішення колективних трудових спорів, стало прийняття Кон­ституції України, де у статті 44 вперше було проголошено право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціаль­них інтересів. В Конституції встановлено, що порядок здійснен­ня права на страйк встановлюється законом з урахуванням не­обхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до

670

Глава 23

Порядок вирішення колективних трудових спорів

671

участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі пакону.

З березня 1998 р. було прийнято)Закон України "Про поря­док вирі імення колективних трудових спорів'^(Відомості Верхов-ної Ради України. — 1998. — № 34. — Ст. 227). Цей Закон ви-значив правові та організаційні засади функціонування систе­ми заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфлік­тів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудо­вих спорів (конфліктів), що виникли між ними. Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та орга­нізації, утворені ними відповідно до законодавства для представ­ництва і захисту їхніх інтересів, та на власників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяль­ності та галузевої належності, а також на організації власників.

Поняття колективного трудового спору встановлено у статті 2 зазначеного закону. При цьому це поняття безпосередньо пов'я­зується з предметом такого спору, тобто колом питань, за яких спір визнається саме колективним трудовим спором. Згідно із Законом колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіж­ності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-еконо­мічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодав­ства про працю. Таким чином, колективні трудові спори можуть бути як економічними (містити вимоги економічного змісту), так і юридичними (вимоги стосуються не встановлення, а визнання права на підставі чинних юридичних норм).

Колективні трудові спори виникають на різних рівнях — ви­робничому, галузевому, територіальному, національному. Відпо­відно до кожного рівня визначено сторони колективного трудо­вого спору.

Сторонами колективного трудового спору є:

— на виробничому рівні — наймані працівники (окремі кате­горії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша упов­новажена найманими працівниками організація та власник під­приємства або уповноважений ним орган чи представник;

• на галузевому, територіальних рівнях — наймані працівни­ ки підприємств, установ, організацій однієї або декількох галу­ зей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найма­ ними працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

• на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та влас­ ники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (пред­ ставники) на території більшості адміністративно-територіаль­ них одиниць України.

Зауважимо, що представниками працівників згідно Із законом можуть бути як профспілки, так й інші уповноважені наймани­ми працівниками органи чи організації. Уповноважений найма­ними працівниками на представництво орган визнається єдиним повноважним представником найманих працівників від момен­ту виникнення спору до моменту його припинення.

В Україні колективні трудові спори досить поширені. Так, у 1999 р. НСПП розглянула і сприяла вирішенню 421 колективного спору, всі вони стосувалися виплати заборгованості з заробітної пла­ти. У 2000 р. було 588 таких спорів і близько 60 % заборгованості вдалося покрити шляхом проведення процедур примирення (Юри­дична практика. — 2001. — 21 листопада). В результаті застосу­вання встановлених у законодавстві примирних процедур кількість страйків скоротилася з майже 900 у 1998 р. до 50 у 2001 р. (Будь-який мир краще за хороший страйк // Іменем закону. — 2002. — 8 лютого). Головною причиною трудових конфліктів є проблема заборгованості з заробітної плати. Ця проблема, як свідчить про­гноз, буде залишатися й у наступному періоді, хоча вона поступово вирішується позитивно. Окрім того, проблемними питаннями є стан виконання колективних договорів і угод, укладання нових колек­тивних договорів. Найбільш конфліктними галузями є вугільна промисловість та освіта. Очікується, що до цих галузей додадуться й нові, зокрема житлово-комунального господарства, в якій за остан­ні 2 роки через неврегульованість фінансово-економічних відносин напруженість різко зросла. Є напруженість і в аграрному секторі в процесі розпаювання земельних ділянок та набуття права влас­ності на них працівниками сільськогосподарських підприємств.

672