Глава 23

Порядок вирішення колективних трудових спорів

691

Збитки, заподіяні власникові або уповноваженому ним орга­ну (представнику) страйком, який був визнаний судом незакон­ним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими пра­цівниками на проведення страйку, у розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать).

Власник або уповноважений ним орган (представник), який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих працівників, компенсує збитки учасникам страй­ку в розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать) (ст. 34 Закону).

У статті 17 Закону закріплено дві ознаки страйку — його до­бровільність і колективний характер. Таким чином, законодавець не передбачив можливості використовувати право на страйк для захисту індивідуальних прав окремого працівника. Між тим, у лі­тературі висловлюються думки щодо більш широкого розуміння страйку як можливості захищати не лише колективний інтерес, а й індивідуальні трудові інтереси. Зокрема, пропонується під страйком розуміти не тільки тимчасову добровільну відмову пра­цівників від виконання трудових обов'язків (повністю або част­ково) з метою вирішення колективного трудового спору, а й від­мову працівника чи працівників від виконання своїх трудових обов'язків для вирішення індивідуального трудового спору (Ге­расимова Е. Забастовка как средство защиты трудовых прав граж­дан // Право и экономика. — 1999. — № 3. — С. 53). Отже, окрес­лено правові аспекти такої важливої на сьогодні проблеми як способи захисту прав окремого працівника. Йдеться про те, щоб легалізувати право працівників припиняти роботу у випадку, якщо роботодавець не виконує зобов'язань за трудовим договором. Ос­танніми роками вирішення цього питання набуло нагального значення, оскільки дістає поширення практика відмови праців­ників від виконання своїх посадових обов'язків у разі невиплати заробітної плати. Працівники в індивідуальному порядку чи ко­лективно відмовляються виходити на роботу, або, перебуваючи на роботі, не виконують своїх обов'язків. І хоча формулювання "ті, хто працює, мають право на страйк ...", що міститься у ст. 44 Кон­ституції України, застосовується до колективних трудових спорів, видається правильною думка про можливість його реалізації не тільки колективно, а й індивідуально. У ряді країн Заходу також

піддається критиці традиційне трактування права на страйк як суто колективного права, що реалізується профспілками, трудови­ми колективами. Висувається нове розуміння права на страйк як індивідуального права кожного працівника самому вирішувати питання про відмову від надання трудових послуг.

Право на страйк закріплено майже в усіх промислово розви­нутих країнах з ринковою економікою. Причому застосовують­ся різноманітні юридичні способи встановлення такого права. Воно безпосередньо закріплене в Конституціях Франції, Іспанії, Швеції, або виводиться з конституційного права на асоціацію, наприклад, у ФРН, Канаді, Швейцарії, або спеціально закріплено у законодавстві (США, Нова Зеландія), або спирається на загальні принципи права, зокрема на принцип "дозволено те, що не забо­ронено" (Фінляндія, Норвегія), або ґрунтується на міжнародно­му акті (Нідерланди) (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 156). Поряд із закріпленням права на страйк передбачаються також умови, що обмежують і забороняють страйки та спрямовані проти не­законних страйків.

Слід зазначити, що відповідно до міжнародних актів право на колективні дії для захисту своїх прав та інтересів розглядаєть­ся як таке, що має передбачати не тільки право найманих праців­ників на страйк, а й право підприємців на локаут. Зокрема у Хартії основних прав Європейського Союзу, прийнятій у грудні 2000 р. на Ніццькому саміті, стаття 28 передбачає право праців­ників і роботодавців "у випадку конфлікту інтересів, на прове­дення колективних дій, у тому числі страйку, на захист своїх інтересів". У якій формі можуть роботодавці виражати свій колективний протест? Що є "страйком роботодавця"? Для робо­тодавців таким є локаут, тобто тимчасове закриття якого-небудь підприємства чи установи його власником під приводом еконо­мічних труднощів, але частіше усього у відповідь на страйковий рух персоналу (Симин А.А. Локаут в системе трудовых отноше­ний // Труд за рубежом. — 1995. — № 1). Локаут супрово­джується звільненням усіх найманих працівників на невизна-чений строк.

Польський професор Марія Матей-Тирович у своїй доповіді "Колективне трудове право — окреслення проблематики" за­значає, що в регіоні Центрально-Східної Європи застосовується припущення, що у випадку, коли законодавство не передбачає

692