- •7. Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 кЗпП)
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.6. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника
- •Глава 8
- •8.9.7. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб
- •Глава 8
- •2. Направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію (ст. 37 кЗпП)
- •Глава 8
- •3. Призов або вступ працівника на військову службу або альтернативну (невійськову) службу (п. З ст. 36 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.8. Припинення трудового договору в зв'язку з порушенням правил прийняття (ст. 7 кЗпП)
- •Глава 8
- •8.9.9. Порядок звільнення працівників з ініціативи власника і третіх осіб
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.9.10. Оформлення звільнення і проведення розрахунку
- •Глава 8
- •8.9.11. Відсторонення від роботи
- •8.9.12. Трудові книжки
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 11 оплата праці
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 1
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 11
- •Глава 12 дисципліна праці
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 18
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 19
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 20
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 21
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 22
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 23
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25
- •Глава 25
- •Глава 25
Глава 18
Соціальне партнерство і колективне трудове право
579
говори і угоди". З прийняттям цих законів буде створено сучасну правову базу колективного трудового права.
Соціальне партнерство — багатоаспектне соціальне явище, яке досліджують політологи, економісти, соціологи, соціальні психологи, правознавці. Соціальне партнерство у юридичному значенні розглядається принаймні у трьох аспектах: як система суспільних відносин, як принцип взаємодії суб'єктів колективних трудових відносин, як правовий інститут.
Відносини соціального партнерства мають колективний характер, у їх основі лежить колективний інтерес сторін (Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 2. — С. 22). Колективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах: наявність колективного інтересу всіх суб'єктів у сфері застосування найманої праці; наявність колективних відносин у цій сфері; колективна структура сторін соціального партнерства.
Поняття соціального партнерства встановлено у Законі України "Про організації роботодавців", де його визначено як систему колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. Розгляд соціального партнерства через систему соціальних відносин дає змогу виявити коло таких відносин, їх зміст та суб'єктів. Водночас слід зауважити, що відносини щодо соціального партнерства врегульовані правовими нормами, отже, ці відносини в суспільному бутті існують як правовідносини.
Практичне значення має визначення предмета та сфер соціального партнерства, і його меж. Відповідно до чинного законодавства склалися такі рівні соціального партнерства: виробничий, галузевий, регіональний і національний. На кожному з них відбуваються колективні переговори, укладаються колективні угоди, виникають і розв'язуються колективні трудові спори.
Зміст генеральних угод, укладених між соціальними партнерами протягом останніх років, свідчить про тенденції до розширення сфери соціального партнерства і до його поглиблення. На думку керівника управління Федерації профспілок України з питань захисту економічних інтересів трудящих С. Українця,
"об'єктом соціального партнерства є всі питання соціально-економічного і трудового спектру, оскільки неможливо вмістити в одну чи кілька статей всі життєві напрями, з яких укладаються угоди соціальними партнерами; в законодавстві відсутній вичерпний перелік соціально-трудових відносин, крім індивідуальних трудових відносин, до соціально-трудопих ти кож відносяться відносини зайнятості, соціального страхування, соціального забезпечення, охорони здоров'я, освіти, забезпечення житлом, регулювання ринку праці, ціноутворення на споживчому ринку" (Українець С. Соціально-трудові відносини в Україні: ;іміст і розвиток // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — С 35—41).
Юридичний погляд на предмет соціального партнерства, на нашу думку, полягає в тому, що предметом соціально партнерських домовленостей можуть бути: всі зазначені питання, але в межах, не врегульованих імперативними нормами законодавства і не віднесених до компетенції відповідних суб'єктів, або врегульованих, — лише шляхом їх конкретизації і доповнення, а також встановлення соціальних стандартів більш високого рівня, ніж це передбачено законодавством. У такому разі колективні домовленості будуть мати юридичну силу.
Щодо питань, які виходять за ці межі, тобто залишаються неврегульованими або такими, що вимагають іншого правовста-новлення, — такі питання можуть бути предметом політичних домовленостей, які ставлять своєю метою прийняття нових нормативних актів або зміни чинних. Прикладом таких домовленостей є переважна більшість положень Генеральної угоди. Такі зобов'язання сторін мають програмний характер, вони позитивно впливають на розвиток соціального законодавства у певному, бажаному для соціальних партнерів, напрямку, проте за їх невиконання не може наставати юридична відповідальність.
Суспільна практика відчуває потребу у встановленні єдиного юридичного механізму соціального партнерства, який би передбачав правове становище сторін і суб'єктів соціального партнерства, переговорні процедури, механізм реалізації партнерських угод, рівень їх обов'язковості, а також вирішив би питання відповідальності (юридичної і політичної) за їх виконання. Незважаючи на таку нагальну потребу, в Україні довгий час зволікається з прийняттям Закону "Про соціальне партнерство".
Аналіз генеральних і регіональних угод свідчить, що сферами
580