Глава 18

Соціальне партнерство і колективне трудове право

579

говори і угоди". З прийняттям цих законів буде створено сучас­ну правову базу колективного трудового права.

Соціальне партнерство — багатоаспектне соціальне явище, яке досліджують політологи, економісти, соціологи, соціальні психо­логи, правознавці. Соціальне партнерство у юридичному значенні розглядається принаймні у трьох аспектах: як система суспіль­них відносин, як принцип взаємодії суб'єктів колективних тру­дових відносин, як правовий інститут.

Відносини соціального партнерства мають колективний харак­тер, у їх основі лежить колективний інтерес сторін (Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулюван­ня // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 2. — С. 22). Ко­лективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах: наявність колективного інтересу всіх суб'єктів у сфері застосування найманої праці; наявність колективних відносин у цій сфері; колективна структура сторін соціального партнерства.

Поняття соціального партнерства встановлено у Законі Украї­ни "Про організації роботодавців", де його визначено як систе­му колективних відносин між найманими працівниками, робо­тодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соці­ального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. Розгляд соціального партнерства через сис­тему соціальних відносин дає змогу виявити коло таких відно­син, їх зміст та суб'єктів. Водночас слід зауважити, що відноси­ни щодо соціального партнерства врегульовані правовими нор­мами, отже, ці відносини в суспільному бутті існують як правовід­носини.

Практичне значення має визначення предмета та сфер соціаль­ного партнерства, і його меж. Відповідно до чинного законодав­ства склалися такі рівні соціального партнерства: виробничий, галузевий, регіональний і національний. На кожному з них відбу­ваються колективні переговори, укладаються колективні угоди, виникають і розв'язуються колективні трудові спори.

Зміст генеральних угод, укладених між соціальними партне­рами протягом останніх років, свідчить про тенденції до розши­рення сфери соціального партнерства і до його поглиблення. На думку керівника управління Федерації профспілок України з питань захисту економічних інтересів трудящих С. Українця,

"об'єктом соціального партнерства є всі питання соціально-еко­номічного і трудового спектру, оскільки неможливо вмістити в одну чи кілька статей всі життєві напрями, з яких укладаються угоди соціальними партнерами; в законодавстві відсутній вичерп­ний перелік соціально-трудових відносин, крім індивідуальних трудових відносин, до соціально-трудопих ти кож відносяться відносини зайнятості, соціального страхування, соціального за­безпечення, охорони здоров'я, освіти, забезпечення житлом, регу­лювання ринку праці, ціноутворення на споживчому ринку" (Українець С. Соціально-трудові відносини в Україні: ;іміст і роз­виток // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — С 35—41).

Юридичний погляд на предмет соціального партнерства, на нашу думку, полягає в тому, що предметом соціально партнер­ських домовленостей можуть бути: всі зазначені питання, але в межах, не врегульованих імперативними нормами законодавства і не віднесених до компетенції відповідних суб'єктів, або врегу­льованих, — лише шляхом їх конкретизації і доповнення, а та­кож встановлення соціальних стандартів більш високого рівня, ніж це передбачено законодавством. У такому разі колективні домовленості будуть мати юридичну силу.

Щодо питань, які виходять за ці межі, тобто залишаються неврегульованими або такими, що вимагають іншого правовста-новлення, — такі питання можуть бути предметом політичних домовленостей, які ставлять своєю метою прийняття нових нор­мативних актів або зміни чинних. Прикладом таких домовле­ностей є переважна більшість положень Генеральної угоди. Такі зобов'язання сторін мають програмний характер, вони позитив­но впливають на розвиток соціального законодавства у певному, бажаному для соціальних партнерів, напрямку, проте за їх неви­конання не може наставати юридична відповідальність.

Суспільна практика відчуває потребу у встановленні єдиного юридичного механізму соціального партнерства, який би перед­бачав правове становище сторін і суб'єктів соціального партнер­ства, переговорні процедури, механізм реалізації партнерських угод, рівень їх обов'язковості, а також вирішив би питання відпо­відальності (юридичної і політичної) за їх виконання. Незважа­ючи на таку нагальну потребу, в Україні довгий час зволікаєть­ся з прийняттям Закону "Про соціальне партнерство".

Аналіз генеральних і регіональних угод свідчить, що сферами

580