Глава 17

Індивідуальні трудові спори

555

чих умов праці, наприклад, про встановлення у трудовому дого­ворі конкретного розміру окладу за штатною посадою, про вста­новлення додаткової оплати праці працівникові, про встановлен­ня певного кваліфікаційного рангу, категорії, про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові тощо. Між тим, у законо­давстві не визначено порядок розгляду таких спорів.

Автори Науково-практичного коментарю до законодавства України про працю вважають, що нині в Україні спори про вста­новлення умов праці мають розглядатися в порядку, встановле­ному для розгляду індивідуальних трудових спорів. При цьому автори посилаються на те, що Законом України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних тру­дових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів" від 18 лютого 1992 р. ст. 242 КЗпП, яка передбачала по­рядок вирішення спорів про встановлення умов праці або зміну встановлених умов праці шляхом прийняття рішення власни­ком і профспілковим органом, була виключена (див.: Стычин-ский Б.С., Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический коммен­тарий к законодательству Украины о труде. — С. 810—811).

З цього приводу є й інші думки. В юридичній літературі спо­ри про встановлення умов праці називаються спорами непозов-ного характеру, оскільки йдеться не про відновлення порушено­го права (законного інтересу), а про встановлення нового права (див. Трудовое право: Учебник / Под ред. проф. О.В.Смирно­ва. — М., 1996. — С. 316). Отже, такі спори не можуть бути пред­метом судового розгляду. Така думка видається нам правильною, оскільки в цьому разі спосіб розгляду трудового спору виводиться з принципово іншої їх сутності, на відміну від спорів юридич­них, і відповідає зарубіжній юридичній практиці у цій сфері. Щоправда, і в економічному спорі є юридична сторона, — певна процедура його вирішення. Такі спори з приводу порушення юридичної процедури мають бути віднесені до судового способу розв'язання.

Колективні трудові спори виникають між колективними суб'єктами — колективами найманих працівників підприємства, галузі тощо і окремим роботодавцем або організаціями робото­давців та їх об'єднаннями. Ці спори мають значні особливості щодо предмета спору, суб'єктного складу, способу їх розгляду, вони

регулюються спеціальним актом — Законом України "Про по­рядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Норми про порядок вирішення колективних трудових спорів утворюють окремий правовий інститут "колективні трудові спо­ри", який входить до складу колективного трудового права.

Норми трудового права, які визначають порядок розгляду інди­відуальних трудових спорів, утворюють у сукупності окремий процесуальний інститут "індивідуальні трудові спори", який входить до частини індивідуального трудового права. Його при­значення полягає у встановленні фактичного обсягу прав і обо­в'язків сторін, що сперечаються, в усуненні перешкод для їх ре­алізації, поновленні порушених прав. Забезпечуючи суворе до­тримання і виконання норм матеріального трудового права, про­цесуальні норми слугують зміцненню трудових відносин.

Індивідуальні трудові спори вирішуються в порядку, передба­ченому главою XV КЗпП України "Індивідуальні трудові спо­ри", який регламентує такі способи розгляду індивідуальних тру­дових спорів.

1. Розгляд трудового спору у комісії з трудових спорів (ст. 223—230 КЗпП);

2. Розгляд трудового спору в судовому порядку (статті 55, 124 Конституції, ст. 231—234 КЗпП);

3. Особливий порядок розгляду трудових спорів окремих ка­ тегорій працівників (ст. 222 КЗпП).

При розгляді індивідуальних трудових спорів слід керувати­ся керівними постановами Пленуму Верховного Суду України: "Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. №9 (Юридичний вісник України. — 1996. — №48); "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 (зі змінами, внесе­ними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 4, від 26 жовтня 1995 р. № 18 та від 25 трав­ня 1998 р. № 15) (Постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995. — С. 373; Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 3); "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4 (зі змінами і доповненнями) (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1965— 1985. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 31); "Про практику застосуван-

556