Глава 6.

• необхідна оборона;

• уявна оборона;

• затримання особи, яка вчинила злочин;

• крайня необхідність;

• фізичний або психічний примус;

• виконання наказу або розпорядження;

• діяння пов'язане з ризиком;

• виконання спеціального завдання з попередженням чи роз­криття злочинної діяльності організованої групи чи злочин­ної організації.

Для чіткого розуміння обставин, що виключають злочин­ність діяння слід розглянути кожну з них детальніше.

§ 2. Кримінально-правова характеристика обставин, що виключають злочинність діяння

Необхідна оборона. Правовий інститут необхідної оборони відноситься до числа найбільш глибоко і повно розкритих у науці кримінального права.

У ч. 1 ст. 36 КК України зазначено, що необхідною оборо­ною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних за­коном прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхам заподіяння таму, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевіаі(ення меж: необхідної оборони.

Право на необхідну оборону є самостійним і невід'ємним правом громадянина і не носить субсидіарного характеру. З точки зору правового статусу особи право на необхідну оборо­ну — це невід'ємне суб'єктивне і притому природне право будь-якої людини — члена суспільства. Кожен може викорис­тати своє право на захист незалежно від будь-яких обставин, але може і ухилитися від його здійснення.

Необхідна оборона є правомірною лише за наявності пев­них умов, визначених ст. 36 КК України: 1) дії, якими вона викликана, вчинено з метою захисту охоро­нюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, інших осіб (фізичної чи юридичної"), суспільних інтересів, інтересів держави.

Не визнається необхідною обороною захист особи від пра­вомірного затримання працівниками правоохоронних орга-

Обставини, що виключають злочинність діяння 47

нів, але поряд з цим вважається необхідною обороною за­хист від явно незаконного затримання навіть коли його здійснюють особи, які за законом мають право не таке за­тримання.

Також слід сказати, що дії, вчинені у відповідь на напад, умисно спровокований "потерпілим" з метою здобути собі переваги особи, яка обороняється, не є необхідною оборо­ною.

2. наявність суспільно небезпечного посягання — діяння,ознаки якого передбачені КК України.

3. своєчасність необхідної оборони, тобто вона можлива лишетоді, коли є наявне посягання — яке вже почалось і ще незакінчилось.

4. реальність посягання. Посягання не може існувати лише вуяві того, хто захищається.

Також слід відмітити, що в окремих випадках може бути визнано правомірним такий захист як уявна оборона, що регламентується ст. 37 КК, в якій сказано що уявною обо­роною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реально суспільно небезпечного пося­гання не було і особа неправильно оцінюючи дії потерпіло­го лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона не тягне за собою кримінальної відповідаль­ності за наявності двох ознак, які їй притаманні:

• коли обстановка, що склалася давала особі достатні підста­ви вважати, що мало місце реальне посягання;

• коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати по­милковості свого припущення.

5. шкода може бути заподіяна лише тому хто посягає;

6. заподіювана шкода, є необхідною і достатньою в даній об­становці для негайного відвернення чи припинення пося­гання.

Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до ч. З ст. 36 КК визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посяган­ня або обстановці захисту.

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно не­безпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідаль­ності за заподіяння шкоди через необережність (ч. 4 ст. 37). Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через

48