Глава 2. Злочин і склад злочину

§ 1. Поняття та ознаки злочину

Поняття злочину чітко визначено у Кримінальному кодексі України, ним визнається передбачене цим Кодексом суспіль­но небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Традиційно до ознак злочину прийнято відносити наступні ознаки: суспільна небезпечність, протипра-вність, винність, караність. Проте, на нашу думку, до ознак

16

Глава 2.

злочину відноситься шість ознак, що і підтверджує чинний Кримінальний кодекс України:

1. суспільна небезпечність;

2. злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

3. наявність суб'єкта злочину;

4. винність;

5. протиправність (тобто дане діяння повинно бути передба­чене чинним КК України);

6. караність (хоча дана ознака злочину і не згадана у визна­ченні злочину, але вона випливає із самої його суті понят­тя, адже вчинення злочину завжди пов'язане з відповіднимпокаранням).

Суспільна небезпечність означає, що діяння заподіює або містить у собі реальну загрозу заподіяння шкоди охоронюва-ніш кримінальним законом суспільним відносинам.

Діяння означає, що злочин завжди проявляється у вольовій свідомій поведінці (вчинку) людини, котра спрямована нею на спричинення негативних (суспільно небезпечних) наслідків. Це у свою чергу означає, що думки, почуття, воля, бажання, пе­реконання не визнаються злочином.

Як ми бачимо, у визначенні злочину міститься вказівка на дві форми злочинного діяння: дію та бездіяльність. Злочинна дія — це активна, заборонена законом поведінка (вчинок) осо­би. Злочинна бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка проявляється в утриманні від вчинення дії, котру дана лю­дина могла і зобов'язана була вчинити згідно з законом.

Наявність такої ознаки злочину як суб'єкт означає, що зло­чин може бути вчинено лише фізичною, осудною особою, яка до моменту вчинення злочину досягла віку кримінальної відпо­відальності.

Загальний вік, з якого може наставати кримінальна відпові­дальність — 16 років. За вчинення окремих злочинів, напри­клад, умисне вбивство, зґвалтування, терористичний акт, кра­діжка тощо, особи підлягають кримінальній відповідальності у віці від 14 років.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, пе­редбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Неосудні особи (психічно хворі) не є суб'єк­тами злочину і не підлягають кримінальній відповідальності за вчинення злочинів. До цих осіб застосовуються примусові за­ходи медичного характеру.

Злочин і склад злочину 17

Суб'єктом злочину може бути лише фізична особа (люди­на), юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду криміна­льній відповідальності не підлягають. При вчиненні злочину в процесі діяльності певної юридичної особи до кримінальної відповідальності притягається конкретна фізична особа (осо­би), у діяннях якої міститься склад злочину.

Винність проявляється у відповідному психічному ставлен­ні (свідомості і волі) особи до вчинення дії або бездіяльності. Це ставлення дістає вияв у формі умислу або необережності.

Протиправність злочину — це юридичне вираження суспі­льної небезпечності. її суть полягає у тому, що конкретне сус­пільно небезпечне діяння визнається злочином лише у тому випадку, якщо воно визначено у кримінальному законі. КК України встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому вчи­нення особою інших, не передбачених у КК суспільно небез­печних діянь, не визнається злочином.

Караність — це загроза застосування покарання за злочин, що передбачається кримінально-правовими санкціями. Кара­ність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності й протиправності діяння.

Необхідно зазначити, що караність як обов'язкову ознаку злочину, слід розуміти не як реальне застосування покарання, а саме як загрозу, можливість його застосування у разі вчи­нення злочину, адже особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена як від покарання, так і від кримінальної відповідаль­ності взагалі внаслідок позитивної посткримінальної поведін­ки, і це жодним чином не буде суперечити вимозі криміналь­ної караності, оскільки оцінка судом її особистості та вчине­ного нею діяння не заперечує факту злочину. Протилежний підхід до цього питання дозволив би припускати можливу без­карність злочинних діянь, за умови певної посткримінальної поведінки.