§ 2. Кримінальна відповідальність та її підстава

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної від­повідальності й полягає у правовому обов'язку особи, яка вчи­нила злочин, зазнавати державного осуду у вигляді позбавлень і обмежень особистого, майнового або іншого характеру (по­карання), котрі покладаються на винного спеціально уповнова­женими органами держави.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення осо­бою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. Склад злочину — це сукупність закріплених у кримінальному законі об'єктивних та суб'єктив­них ознак, за наявності яких вчинене суспільно небезпечне ді­яння визнається злочином. Будь-який склад злочину містить обов'язкові елементи:

• об'єкт (те, на що посягає злочин і чому він заподіює абостворює загрозу заподіяння певної шкоди);

• об'єктивна сторона (зовнішня сторона (форма) поведінкилюдини, котра проявляється у вчиненні злочинного діяння(дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює небезпекузаподіяння шкоди об'єкту злочину);

• суб'єкт (особа, яка вчиняє злочин);

• суб'єктивна сторона (психічне ставлення особи до вчиню­ваного нею діяння, тобто ті психічні процеси, які характери­зують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину).

Отже, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кри­мінальної відповідальності. Тобто з того моменту, коли особа вчинила злочин, між нею та державою виникають певні юри­дичні відносини, а саме кримінально-правові відносини. Су­б'єктами даних правовідносин є, з одного боку особа, яка вчи­нила злочин, а з іншого — держава в особі органів дізнання, слідства, прокуратури і суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (у цьому полягає принцип презумпції невинуватості).

Основні положення кримінального права 11

Таким чином, кримінальна відповідальність виникає з моме­нту набрання обвинувальним вироком суду законної сили¹ і за­кінчується, за загальним правилом, моментом припинення від­бування покарання.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповіда­льності за той самий злочин більше одного разу. Це стосується і тих випадків, коли за той самий злочин особу було раніше притягнуто до кримінальної відповідальності в іншій країні.

§ 3. Закон про кримінальну відповідальність

Законодавство (закон) України про кримінальну відповідаль­ність становить Кримінальний кодекс України.

Основні ознаки законодавства України про кримінальну від­повідальність:

1. єдиним джерелом кримінального права є Кримінальний ко­декс України, який відповідає Конституції і загальновизна­ним нормам та принципам міжнародного права;

2. Кримінальний кодекс приймається вищим законодавчим ор­ганом державної влади — Верховною Радою України, абовсеукраїнським референдумом;

3. злочинність і караність діяння, а також інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК України;

4. законодавство про кримінальну відповідальність міститьнорми права, які розраховані на невизначені кількість випа­дків та коло суб'єктів;

5. вид та міра кримінального покарання, встановлені у нормахзаконодавства про кримінальну відповідальність признача­ються виключно судом.

Таким чином законодавство (закон) про кримінальну від­повідальність — це правовий акт, який приймається Верхов­ною радою України або всеукраїнським референдумом, має ви­щу юридичну силу, відповідає Конституції України та загаль­новизнаним нормам і принципам міжнародного права, визна­чає злочинність, караність та інші кримінально-правові нас­лідки діяння, норми якого є обов'язковими правилами поведінки

Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року "У спра­ві за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України Щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції Укра­їни (справа про депутатську недоторканність)" // Офіційний вісник України, 1999 p., № 44. — Ст. 2193.

12 Глава 1.

для осіб та розраховані на невизначену кількість випадків і коло суб'єктів.

Терміни "законодавство про кримінальну відповідальність" і "кримінальне законодавство (кримінальний закон)" використо­вуються більшістю правознавців як синонімічні. Однак, не вдаючись у полеміку стосовно розмежування і надання пере­ваги одному із цих термінів, потрібно зазначити, що ст. З КК вказує нам саме на термін "законодавство України про кримі­нальну відповідальність", а тому при характеристиці даного питання, нами має бути надана перевага саме законодавчо за­кріпленому терміну.

Законодавство про кримінальну відповідальність виконує певні функції:

охоронна — тобто норми КК встановлюють вичерпний перелік злочинних діянь і окреслюють види та міри покарань, що за­стосовуються судом до осіб, які їх вчинили. Таким чином зако­нодавство встановлює кримінально-правову заборону на пору­шення охоронюваних ним суспільних відносин; регулятивна функція полягає у встановленні законодавчих приписів компетентним органам державної влади щодо звіль­нення особи від кримінальної відповідальності чи від покаран­ня при наявності позитивної посткримінальної поведінки осо­би або за наявності інших законних підстав; превентивна функція закріплена у ч. 1 ст. 1 КК, як завдання запобігання злочинам. Тобто сама наявність кримінально-пра­вової заборони вчинення злочинних діянь під загрозою притя­гнення до кримінальної відповідальності створює передумови для попередження вчинення злочинів їх потенційними суб'єк­тами.

Норми Особливої частини КК мають однорідну структуру. Зок­рема, вони складаються із таких елементів як диспозиція і санкція.

Диспозицією є частина крішінально-правової норми яка ви­значає злочинне діяння. Диспозиції поділяються на види: проста (наприклад ч. ] ст. 369 "Давання хабара"), описова (наприклад ч. 1 ст. 201 "Контрабанда"), бланкетна (наприклад ст. 236 "Порушення правил екологічної безпеки"), відсилочна (напри­клад ч. 1 ст. 192 "Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою" відсилає до ст. 190 "Шахрайство", вказуючи, що заподіяння значної майнової шкоди шляхом об­ману або зловживання довірою може мати місце за відсутності

Основні положения кримінального права 13

ознак шахрайства), змішана (наприклад ч. 1 ст. 206 "протидія законній господарській діяльності").

Санкцією є частина норми; яка встановлює вид та міру покарання за вчинений злочин.

Санкції поділяються на відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція має один вид покарання і за­значає його межі. Даний вид санкцій поділяється на санкції з верхньою і нижньою межею (наприклад ч. 1 ст. 115 КК) та са­нкцію з верхньою межею (наприклад ч. 2 ст. 323 КК). Нижня межа відповідного виду покарання в таких санкціях визнача­ється нормами Загальної частини, які визначають той чи ін­ший вид покарання (наприклад відповідно до ч. 2 ст. 63 КК мінімальний термін для такого виду покарання як позбавлення волі на певний строк — 1 рік).

До альтернативних відносяться санкції у яких зазначаєть­ся два або більше види покарань, з яких обирається судом ли­ше один (наприклад ст. 212 КК).

Для з'ясування змісту закону здійснюється його тлумачення. Тлумачення кримінального закону прийнято класифікувати за окремими критеріями:

За суб'єктом:

• офіційне (легальне) — здійснюється органом, уповноваже­ним на це законом (Конституційний Суд України);

• судове — здійснюється судовими органами;

• доктринальне (наукове) — тлумачення науковими або прак­тичними працівниками у монографіях, статтях, науковихкоментарях.

За обсягом тлумачення:

• буквальне (тлумачення, яке точно відображає текстуальнийзміст кримінально-правової норми);

• обмежувальне (має місце тоді, коли закону надається більшвузький зміст, ніж це випливає з його буквального змісту);

• розширювальне (надання закону більш широкого змісту, ніжце випливає з його змісту).

За прийомами тлумачення:

• філологічне (це тлумачення закону, яке здійснюється шляхометимологічного або синтаксичного аналізу його змісту);

• систематичне (полягає у з'ясуванні змісту норми шляхомспівставлення її місця в системі законодавства);

14 Глава 1.

• історичне (з'ясування змісту закону з урахуванням законо­мірностей формальної та діалектичної логіки).

Застосуванню закону про кримінальну відповідальність пе­редує визначення його чинності у просторі та часі.

До принципів чинності кримінального закону у просторі відносяться:

• територіальний (відповідно до ст. 6 КК особи, які вчинилизлочини на території України, підлягають кримінальній від­повідальності за цим Кодексом. Злочин вважається вчине­ним на території України, якщо його було почато, продов­жено, закінчено або припинено на території України);

• принцип громадянства (відповідно до ч. 1 ст. 7 КК грома­дяни України, а також особи без громадянства, що постій­но проживають в Україні, які вчинили злочини за її межа­ми, підлягають кримінальній відповідальності за цим Коде­ксом, якщо інше не передбачено міжнародними договорамиУкраїни, згода на обов'язковість яких надана ВерховноюРадою України);

• універсальний (зміст і значення цього принципу полягає уєдності інтересів України та інших держав у боротьбі зізлочинністю у світі. Зокрема, між державами укладаютьсяконвенції, які після їх ратифікації втілюються у нормах ККз метою боротьби із злочинними діяннями на території від­повідних держав);

• реальніш (відповідно до ст. 8 КК іноземці або особи безгромадянства, що не проживають постійно в Україні, яківчинили злочини за її межами підлягають в Україні відпо­відальності за цим Кодексом у випадках, передбаченихміжнародними договорами або якщо вони вчинили перед­бачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав ісвобод громадян України або інтересів держави. Особливотяжким злочином, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК є злочин, заякий передбачене покарання у виді позбавлення волі настрок понад десять рокі, в або довічного позбавлення волі).

Чинне законодавство України про кримінальну відповідаль­ність закріпило у ст. 10 поняття екстрадиції, тобто видачу осіб, які вчинили злочин, однією державою (яка запитується) іншій державі (яка запитує) у зв'язку з тим, що такі особи зна­ходяться на території держави яка запитується, але вчинили злочин на території країни яка запитує, або є її громадянами.

Злочин і склад злочину 15

Екстрадиція здійснюється з метою виконання покарання або з метою притягнення до кримінальної відповідальності та від­дання до суду.

Стосовно чинності кримінального закону в часі необхідно відмітити, що відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність і кара­ність діяння визначаються законом про кримінальну відповіда­льність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Для того, щоб кримінальний закон міг бути застосований, він повинен набрати чинності. Відповідно до ч. 1 ст. 4 КК Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не перед­бачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Законодавство про кримінальну відповідальність передбачає положення про зворотну дію закону у часі. Закон, який скасо­вує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідаль­ність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули по­карання, але мають судимість. Дане законодавче положення за­кріплене у відповідності із ст. 58 Конституції України, де йдеться про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшу­ють або скасовують відповідальність особи. Відповідно до ч. 2, З ст. 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, що встано­влює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідаль­ність, не має зворотної дії в часі. Закон, який частково пом'як­шує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.