Глава 6.

впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла ке­рувати своїми вчинками. Питання про кримінальну відповідаль­ність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень ст. 39 КК.

Фізичний примус — це заподіяння особі фізичного насиль­ства з метою вимагання від цієї особи всупереч її волі вчини­ти чи не вчинити певні дії, які є протиправними.

Види дій, що становлять собою фізичний примус поділя­ються на такі, що:

• позбавляють особу, відносно якої застосовані дії, фізичноїможливості діяти;

• спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи ізмусити її чинити заборонене законом діяння.

Психічний примус — це вплив на психіку особи з метою змусити її не за її волею вчинити протиправні дії. До психічного примусу відносяться:

• застосування чи погроза застосування насильницьких дійвідносно близьких, рідних, інших осіб, доля яких є важли­вою для особи, яку схиляють до вчинення певних дій чибездіяльності;

• погрозу застосування певного фізичного насильства, в томучислі і зброї;

• погрозу знищення або саме знищення майна, яке належитьпотерпілому чи його рідним, близьким або іншим особам,доля яких є важливою для нього;

• погрозу розголошення відомостей, які особа хоче зберегтив таємниці.

Виконання наказу або розпорядження. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, ви­знається правомірною, якщо вона була вчинена з метою вико­нання законного наказу або розпорядження (ч. 1 ст. 41 КК).

Звідси випливає, що єдиною умовою визнання законним ви­конання наказу або, розпорядження із заподіянням шкоди пра­воохоронюваним інтересам, є законність такого наказу чи роз­порядження.

Законним, відповідно до ч. 2 ст. 41 КК, визнається такий наказ, який:

Обставини, що виключають злочинність діяння 51

• відданий у належному порядку. Належний порядок прицьому — порядок віддання (видання) наказів, встановленийзаконом або іншими нормативно-правовими актами;

• відданий відповідною особою у межах її повноважень. Від­повідна особа — це орган або службова особа, до компете­нції яких належать питання, що вирішуються в наказі;

• за змістом не суперечить чинному законодавству;

• не пов'язаний з порушенням конституційних прав та сво­бод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмо­вилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження (ч. З ст. 41 КК). Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання та­кого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відпові­дальності на загальних підставах (ч. 4 ст. 41 КК). Явно зло­чинний — це наказ, злочинний характер якого очевидний, зро­зумілий як для того, хто його віддає, так і для того кому він адресований, а також для інших осіб.

У певних випадках за виконання злочинного наказу відпові­дальність несе не його виконавець, а особа, яка віддала такий наказ (наприклад, якщо особа, до якої звернуто наказ, не усві­домлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу, оскільки при цьому вина виконавця відсутня).

Тому ч. 5 ст. 41 КК вказує, що якщо особа не усвідомлюва­ла і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання тако­го наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні наказу (ексцес виконання наказу) — це заподіяння явно надмірної шкоди, ніж передбачалось наказом. В такому разі криміналь­ній відповідальності підлягає як особа, що виконала злочин­ний наказ, так і особа, яка віддала такий наказ.

Діяння пов'язане з ризиком. Дана обставина, що виключає злочинність діяння є новелою для кримінально права України, її поява пов'язана з необхідністю надати статусу правомірних діянням, що здійснюються для досягнення суспільно корисно­го результату, але пов'язані з ризиком заподіяння шкоди пра-воохоронюваним інтересам у разі їх вчинення. Ч. 1 ст. 42 КК передбачає, що не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваніш інтересам, якщо це

52