У таблиці 3.3. Наведено приклад аналітичного групування.

Табл. 3.3.

Характеристика залежності прибутку малих

підприємств від швидкості обертання

оборотних засобів.

Тривалість 1 обороту оборотних засобів в днях	Кількість малих підприємств	Середній прибуток, тис.грн.
40 – 50	6	14,6
51 – 70	8	12,9
71 – 101	6	7,4
Всього	20	11,8

3.3. Принципи вибору групувальної ознаки та утворення груп

Керуючись теоретичними положеннями економічної науки та вра­ховуючи завдання дослідження, для проведення групування необхідно з ве­ликої кількості ознак вибрати визначальні. До визначальних відносять ті ознаки, які найбільш повно і точно характеризують досліджуваний об'єкт, дозволяють вибрати його типові риси і властивості.

Все розмаїття ознак, на основі яких можуть здійснюватися статистичні групування, можна класифікувати таким чином:

1. за формою вираження групувальні ознаки поділяються на:

• атрибу­тивні - характеризують властивість, якість явищ і не мають кількісного виразу (стать, професія, освіта і інші);

• кількісні (варіаційні) - прийма­ють різні цифрові характеристики в окремих одиницях досліджуваної сукуп­ності (кількість працюючих, обсяг виробництва, вартість основних виробни­чих фондів).

Кількісні ознаки, у свою чергу, можуть бути дискре­тними (перервними), значення яких виражається цілими числами, між якими не має проміжних значень (розряд працівників) та безперервними, які можуть набувати різного значення в певних межах, тобто виражатися не лише цілими числами, а й дробовими. Так, рівень оплати праці можна пока­зати не лише в гривнях, а й у гривнях з копійками.

2). за характером коливності групувальні ознаки бувають:

• альтер­нативними - в тих випадках, коли одним одиницям властиві певні парамет­ри якості, а іншим - ні (наприклад, випущена продукція може бути якісною або неякісною);

• варіаційними, які мають велике число кількісних зна­чень (наприклад, розмір підприємств за вартістю основних виробничих фон­дів, за чисельністю працюючих);

1. за роллю, яку відіграють ознаки у взаємозв'язку досліджуваних явищ ознаки поділяються на:

• факторні, що впливають на інші ознаки;

• результативні, розмір і динаміка яких формуються під впливом інших ознак. Причому в за­лежності від об'єктивних умов і мети дослідження ознаки можуть обмінюва­тися ролями. В одних випадках вони можуть виступати в ролі факторних, в інших - у ролі результативних ознак.

Після визначення групувальної ознаки наступним важливим кроком є розподіл одиниць сукупності на групи. І тут постає питання про кількість груп, які необхідно утворити, та величину інтервалу. Ці два моменти взаємо­пов'язані між собою: чим менша величина інтервалу, тим більша кількість груп і навпаки. При вирішенні питання про кількість груп і величину інтервалу до уваги береться мета дослідження, значення досліджуваної ознаки, обсяг одиниць сукупності і ін.

При вирішенні питання про те скільки груп потрібно утворити, приймають до уваги розмах варіації – це різниця між максимальним та мінімальним значенням ознаки у сукупності. Чим більший розмах варіювання ознаки, що покладена в основу групування, тим більше утворюється груп.

Наступним суттєвим питанням при групуванні по кількісній ознаці є визначення інтервалів. Величина інтервалу – це різниця між максимальним та мінімальним значенням ознаки у кожній групі. В залежності від характеру розподілення одиниць сукупності за даною ознакою інтервали встановлюють рівні та нерівні.

Якщо значення групувальної ознаки змінюється рівномірно – інтервал рівний, якщо нерівномірно – нерівний.

Величина рівного інтервалу розраховується за формулою :

де X_max – максимальне значення ознаки;

X_min - мінімальне значення ознаки;

n - кількість груп.

При обчисленні величини інтервалу та розподілі одиниць об'єкту спо­стереження на окремі групи важливе значення має точне визначення гра­ниць, які у більшості випадків позначаються «від» і «до» для одиниць, вклю­чених в дану групу. У практиці групувань нерідко (при безперервній зміні ознаки) одне і те ж число служить верхньою і нижньою межею двох сусідніх груп. Наприклад, групи працівників підприємств за рівнем продук­тивності праці позначаються таким чином: до 100 штук деталей, 100-120, 120-140, 140-160, понад 160 штук деталей. При такій побудові інтервалів пи­тання про віднесення одиниць об'єкту спостереження до тієї чи іншої групи у практиці вирішується двояко: за принципом «включно» до першої групи відноситься робітник, продуктивність праці якого до 100 штук деталей; за принципом «виключно» цей працівник включається до наступної групи 100-120. У практиці застосовуються обидва ці методи, однак перевага надається першому.

Інтервали при групуванні можуть бути відкритими - коли верхня межа попереднього інтервалу збігається з нижньою межею наступного інтервалу (0 – 50; 50 – 100; 100 – 150 ; 150 – 200) і закритими – інтервали , що мають чітко обмежені межі (0 – 50; 51 – 100; 101 – 150; 151 – 200).