Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

3. ОСНОВНІ ГЕНЕТИЧНІ ТИПИ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ

3.1. Фактори і умови ґрунтоутворення

Засновник генетичного ґрунтознавства В. В. Докучаєв поклав початок вченню про фактори ґрунтоутворення. Він уперше встановив, що ґрунт як природне тіло формується в результаті тісної взаємодії таких факторів: клімату, рослинності, ґрунтотворних порід, рельєфу місцевості і віку країни (часу). Сукупна дія цих факторів у конкретних природних умовах — це комбінації екологічних умов для розвитку процесів ґрунтоутворення та утворення ґрунтів.

Наявність різних ґрунтів у природі — це результат тривалого природного розвитку основних процесів ґрунтоутворення: підзолистого, дернового (гумусово-акумулятивного), болотного (гідроморфного), солонцевого (галогенного), ферралітного та ін. Різноманітність ґрунтів пояснюється тим, що інтенсивність розвитку процесів ґрунтоутворення та їх комбінацій залежить від розвитку у часі факторів ґрунтоутворення за певних природних умов. Процеси ґрунтоутворення розвиваються одночасно і взаємообумовлено. Внаслідок процесу ґрунтоутворення в ґрунтах формуються різні генетичні горизонти залежно від природних умов, характеру ґрунтотворної породи, типу рослинності, рельєфу і т. д. Різні напрями розвитку процесу ґрунтоутворення зумовлюють неоднакову будову профілю для різних типів ґрунтів.

3.2. Основні закономірності розміщення ґрунтів

Розвиток вчення про фактори ґрунтоутворення призвів до формування поняття про ґрунтові зони як основну закономірність горизонтального розміщення ґрунтів. В. В. Докучаєв дійшов висновку, що ґрунти поширені на земній кулі невипадково, а підлягають загальному закону природної широтної зональності, тобто кожній природній зоні відповідає свій «зональний» тип ґрунту. Серед усіх факторів ґрунтоутворення В. В. Докучаєв та деякі його послідовники виділяли клімат як фактор, що визначає складну і різноманітну географію ґрунтів у світі. Для кожної широтної зони виділяється нормальний, або загальний, тип ґрунту. У такій якості

60

3. Основні генетичні типи ґрунтів України

приймається той тип ґрунту, що сформувався на підвищених вододілах, де ґрунтоутворення відбувається тільки за рахунок атмосферних опадів.

Вчення про широтну або горизонтальну зональність ґрунтів було створено на прикладі великих просторів Східно-Європейсь- кої і Західно-Сибірської рівнин. На їх рівнинних просторах при просуванні від берегів Північного Льодовитого океану на південь спостерігається чітко виражена послідовна зміна ґрунтових зон відповідно до зміни географічних поясів і природних зон.

Арктичному поясу відповідає зона арктичних слабкорозвинених дернових ґрунтів; в Субарктиці в межах тундрової зони виділяються тундрові глейові ґрунти і торф’яники. Південніше, в бореальному поясі, виділяється зона тайги з підзолистими, болотно-підзо- листими та болотними ґрунтами, яку змінює зона змішаних лісів, де переважають дерново-підзолисті ґрунти. Далі на південь знаходиться обширний суббореальний пояс, в якому послідовно з півночі на південь змінюють одна одну такі зони: зона Лісостепу з поєднанням сірих лісових і опідзолених ґрунтів, вилугованих і типових чорноземів; зона Степу із звичайними і південними чорноземами; зона сухих Степів з каштановими, часто засоленими ґрунтами; зона напівпустель з бурими і засоленими ґрунтами, зона пустель з сіро-бурими і засоленими ґрунтами такирами, масивами розбитих і слабкозакріплених пісків. У межах субтропічного поясу виділяється послідовний ряд ґрунтових зон, які широтної закономірності не мають, а мають острівний характер розташування.

Чітка широтна зональність спостерігається на Африканському континенті, проте на великих територіях Північної і Південної Африки, на сході Австралії ґрунтові зони мають меридіональний напрямок.

Явище вертикальної зональності ґрунтового покриву було відкрите та описане В. В. Докучаєвим при вивченні ним північного схилу Західного Кавказу у 80-х роках ХІХ ст. Він відзначив, що якщо рухатись від підошви гори вгору, то проходить зміна вертикальних ґрунтових зон подібно тому, як це відбувається на рівнинних територіях в напрямку півночі. Подальше вивчення вертикальної зональності ґрунтів показало, що в гірських областях спостерігається велика різноманітність біокліматичних умов та генетичних типів ґрунтів порівняно з рівнинами.

61

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

3.3. Класифікація і систематика ґрунтів

Класифікацією ґрунтів називається об’єднання їх у групи за походженням, основними властивостями та рівнем родючості. Класифікація ґрунтів має генетико-виробничу основу.

Класифікація ґрунтів — інтегральний показник розвитку ґрунтознавства як науки і водночас інструмент для вирішення нагальних проблем раціонального та науково-обґрунтованого землекористування (Тараріко, 2001).

Класифікаційна проблема у ґрунтознавстві є найактуальнішою і найважчою. У міру нагромадження нових фактів переглядають та уточнюють раніше створені класифікаційні системи.

Перша наукова класифікація ґрунтів за їх походженням була розроблена В. В. Докучаєвим. За основну класифікаційну одиницю він узяв генетичний тип ґрунту, тобто групу ґрунтів з подібними фізико-хімічними властивостями та зовнішньою будовою, що сформувалися в однакових умовах клімату, рослинності, ґрунтотворних порід та рельєфу місцевості. Генетичний тип ґрунтів відповідає певній географічній зоні.

Класифікаційну систему В. В. Докучаєва дещо змінив і доповнив М. М. Сибірцев. У межах генетичного типу ґрунту він виділив підтипи та інші таксономічні одиниці нижчого рангу.

Проблема генетичної класифікації розвивалась і уточнювалась багатьма видатними вченими-ґрунтознавцями: П. С. Коссовичем, К. Д. Глінкою, С. С. Неуструєвим, К. К. Гедройцем, Є. М. Івановою та М. М. Розовим, І. П. Герасимовим, Г. В. Добровольським. Питанням класифікації ґрунтів України у різні часи займались А. І. Набоких, М. П. Фролов, Г. Г. Махов, К. С. Божко, І. Й. Канівець, Н. Б. Вернандер, О. Н. Соколовський, М. І. Полупан, В. І. Канівець, Д. Г. Тихоненко. Кожна класифікація відрізнялась певною особливістю вирішення цієї проблеми. У зв’язку з цим класифікації ґрунтів можна згрупувати так: еколого-генетичні, фактор- но-генетичні, морфогенетичні, еволюційно-генетичні та істори- ко-генетичні.

У колишньому СРСР, незважаючи на єдність науково-теоре- тичних основ і методичних підходів на принципах генетичного ґрунтознавства, існували розбіжності між окремими республіками в розробці класифікаційної проблеми.

62

3.Основні генетичні типи ґрунтів України

Вновому варіанті Класифікації ґрунтів Росії (2000 р.) ідентифікація ґрунтів реалізується через будову профілю ґрунту як системи генетичних типодіагностичних горизонтів і власне ґрунтових характеристик. Можна стверджувати, що в ній реалізовані екологічний, морфологічний і еволюційний підходи. Враховані також ті властивості ґрунтів, яких вони набули в результаті господарської діяльності людини, тобто антропогенного фактора. В сучасних умовах вплив останнього набув такого масштабу, що дозволяє говорити про формування нового генетичного профілю орних ґрунтів — агроземів (Тихоненко, 2001).

Агрозем — тип ґрунту, що формується при розорюванні та окультурюванні ґрунтів в різних ландшафтних (природних) зонах під впливом антропогенного процесу ґрунтотворення.

Класифікація ґрунтується на суворо науковій системі таксономічних одиниць.

Основною таксономічною одиницею сучасної класифікації ґрунтів є генетичний тип, встановлений ще В. В. Докучаєвим. Характерні ознаки генетичного типу визначаються: однотипністю надходження органічних речовин і процесів їх перетворення (розкладання); однотипним комплексом процесів розкладання мінеральної маси і синтезу мінеральних та органо-мінеральних новоутворень; однотипним характером міграції та акумуляції речовин; однотипною будовою ґрунтового профілю; однотипністю заходів для підвищення і підтримання родючості ґрунтів.

Нижче генетичного типу передбачені такі таксономічні одиниці: підтипи, роди, види, різновиди і розряди ґрунтів. Уся ця низхідна ланка одиниць класифікації називається систематикою ґрунтів.

Підтипи ґрунтів виділяють у межах типу. Це група ґрунтів, що якісно відрізняються за проявом основного та допоміжного процесів ґрунтоутворення. Підтипи відповідають певній стадії ґрунтоутворення.

Роди об’єднують групи ґрунтів у межах типу. Вони визначаються впливом комплексу місцевих умов на процеси ґрунтоутворення. Це, насамперед, склад ґрунтотворних порід та хімізм ґрунтових вод.

Види виділяються у межах роду і відрізняються ступенями розвитку ґрунтотворних процесів — підзолистістю, гумусованістю, засоленістю тощо.

63

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

Різновиди ґрунту визначаються за гранулометричним складом верхніх горизонтів та ґрунтотворних порід.

Розряди зумовлюються генетичними властивостями ґрунтотворних порід — морена, водно-льодовикові відклади тощо.

ВУкраїні запропонована класифікація ґрунтів генетичносубстантивного типу. Вона включає такі таксономічні одиниці: тип — підтип — рід — вид — варіант — літологічна серія.

Основною опорною таксономічною одиницею є тип ґрунту.

Взагальному аспекті кожний тип ґрунту діагностується в польових за якісним складом генетичних горизонтів і уточнюється визначеними параметрами інтенсивності профільного гумусонагромадження. Його відображенням є показники: коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) і коефіцієнт профільного вмісту гумусу (КПВГ). Перший являє собою співвідношення між вмістом гумусу в профілі та кількістю фізичної глини в ньому, другий — вміст гумусу при визначеній грубизні профілю: КПНГ множиться на грубизну профілю в см. Ці показники за своєю суттю практично однакові, але вони доповнюють один одного. КПВГ більш якісно і кількісно віддзеркалює генетичні особливості органопрофілю і в цілому типологічну належність ґрунту.

Воснову підтипової характеристики ґрунту покладені підзональні морфолого-генетичні особливості профілю при польовій діагностиці та інтенсивність гумусонагромадження у верхньому шарі 0–30 см через показник КПВГ.

Воснові диференціації ґрунтів на рівні роду лежить гранулометричний склад, що обумовлює інтенсивність нагромадження гумусу в ґрунті.

Вид ґрунту визначається параметрами грубизни гумусового профілю (від мілкого — < 25 см, до найглибшого — > 145 см). На видовому рівні ґрунти також розподіляються за ступенем солонцюватості, засоленості, щебнистості і кам’янистості за відповідними кількісними показниками.

Варіанти відображають зміни властивостей ґрунтів в результаті їх використання в культурі землеробства. Окремо виділяються цілинні та освоєні: модальні, окультурені, еродовані, вторинно осолонцьовані, плантажовані, осушені, вторинно гідроморфні, тощо.

Ґрунтоутворювальна порода виділяється на рівні літогранулометричної серії.

64